Вадим Яценко
Той успіх, який зараз переживає хор «Гомін», нагадує історію успіху капели Олександра Кошиця сто років тому. Щоправда, у них це було за кордоном, а ви маєте славу тут. Чи відчуваєте себе спадкоємцями традицій цього хору?
Ну я не знаю, це якось дуже пафосно. У певному сенсі ми, звичайно, продовжуємо традицію, якщо говорити про хорову культуру як таку, але казати, що ми спадкоємці Української республіканської капели — це занадто. Я знаю, що Олександр Кошиць — мій земляк. Він у Ромашках народився, а це сорок кілометрів від мого села Потоки на Київщині. Проте рівень Олександра Кошиця як диригента — це, я вважаю, досі недосяжна величина. Свого часу про нього писали і говорили, що це один з найкращих хорових диригентів світу.
@lvivorgan 😎Завершується співочий сезон найкращого хору 2024 року за версією “Укрінформ” — хору “Гомін”! Не пропустіть фінальні концерти, аби зарядитися енергією, драйвом і любов’ю до української пісні! 🎶 Вечори, які вам ще довго будуть снитися: 🔸 2 липня / 19:00 — “Цей хор, цей хор мені щоночі сниться” Ностальгія, ретро, пісні, які знаємо з дитинства — перевірений рецепт гарного вечора. 🔸 11 липня / 19:00 — “Цей фольк, цей фольк…” Гомінкий, справжній — український фольк у виконанні “Гомону”! 🔸 13 липня / 19:00 — “Цей хор, цей хор мені щоночі сниться” Ще одна нагода поринути у світ українського ретро — обіймаємо вас піснею! 💥 Не проґавте — буде яскраво, буде по-справжньому, буде “Гомін”!
Щось із обробок Кошиця співаєте?
Музики Кошиця за час моєї дворічної співпраці з хором «Гомін» ще не було. Проте в нас є дещо з репертуару капели. Наприклад, Микола Леонтович, Яків Яциневич, Кирило Стеценко.
Нещодавно ви виставили в мережу колискову «Ой ходить сон», знану в обробці Кошиця. А ви в чиїй версії виконували?
Я взяв обробку Василя Барвінського. Вона трохи більш кучерява, ніж у Кошиця, мені здалася цікавою.
Як вважаєте, за сто років змінилося сприйняття хорового мистецтва?
Залежить, що ми вкладаємо в поняття «змінилося». Змінилося багато що, але конкретно про сприйняття, як це було колись, ми сьогодні можемо судити хіба на основі критичних відгуків. Зараз у нашого хору момент мейнстриму, буму, але ми всі розуміємо, що це тимчасово. Хоча й віримо в те, що мінімум попиту, який є зараз, залишиться і надалі. Я думаю, що сто років тому в людей не було того вибору, який маємо тепер, якщо говорити про масову культуру, попкультуру. Та одночасно зараз людям й набагато важче доносити хорову історію, тому що дуже сильно змінився контент.
Але й набагато легше популяризувати через появу мережі.
Легше, сто відсотків. Але ось за останні декілька днів я стикнувся з тусовкою трохи старших за мене колег, і їм важко уявити, наприклад, що хор може ходити по сцені, мати мізансцени. Їм важко уявити також, що високе мистецтво можна популяризувати через соцмережі. Але хорове мистецтво, як і в принципі будь-яке мистецтво, має йти в ногу з часом. Соцмережі — це саме та «нога» і є. Хоч людям, які не розуміють, як це технологічно відбувається, важко це збагнути. А проте, всім музичним колективам треба активно займатися промоцією.
Вадим Яценко і хор «Гомін»
Зараз так склалося, що до всіх моїх сторінок у соцмережах додалося багато людей. У фейсбуці, наприклад, пів мільйона людей подивилися і послухали хорову обробку Барвінського. Це ж чудово! У мене є хорові записи Валентина Сильвестрова «Прощай, світе» з «Реквієму», і досі я вважав, що це моє найпопулярніше за останні два роки відео: воно мало 15 тисяч переглядів. Але зараз ти викидаєш у мережу 40-секундну обробку Барвінського — і відео за кілька днів (!) набирає пів мільйона переглядів. Фантастика ж!
Коли я шукала інформацію про історію хору «Гомін», виявила для себе, що є два хори з такою назвою: львівський і київський. Київський виник наприкінці 1960-х і зазнав репресій за свою проукраїнську позицію, тоді як львівський з’явився пізніше, 1988-го, і йому пощастило більше. Є якийсь зв’язок між цими колективами?
Зв’язку немає ніякого. Київський хор «Гомін» виник з ініціативи Леопольда Ященка, і цей колектив від самого початку позиціонував себе як етнографічний. А львівський хор «Гомін» відразу створювався як академічний хор, і його створенням ми завдячуємо Олегу Цигилику, засновнику і першому художньому керівнику.
Власне, хотіла запитати: ви були знайомі?
Так. Ми познайомилися сім років тому, відразу як я переїхав з Києва до Львова. Це завжди було дуже тепле спілкування, повна підтримка, що я особливо цінував, бо на початках відчував себе дещо чужим у Львові. Олег Іванович був людиною досить прогресивних поглядів практично у всіх аспектах. Пам’ятаю, його похорон був на мій день народження, 19 квітня (2025 року. — Ред.), і я, звісно ж, прийшов з ним прощатися. Це справді була людина-епоха і великий професіонал, незаслужено недооцінений — він не мав жодних звань, не був професором чи академіком. Та виховав цілу плеяду фахівців. І коли говорять про львівську школу Миколи Колесси, то, безперечно, можна і треба говорити також і про школу Олега Цигилика.
Вадим Яценко і хор «Гомін»
Хор «Гомін» зараз перебуває у штаті Львівського органного залу, знаного своїм креативним підходом до реклами й маркетингу, що є заслугою передусім його талановитих керівників Івана Остаповича і Тараса Демка. Як почалася ваша співпраця?
Це був березень 2023 року, мені зателефонували хлопці з Органного і запросили зробити концерт. Ми зробили програму, а десь за місяць зв’язалися знову і почали обговорювати можливість продовження співпраці вже на постійних засадах. Тут немає мови: Тарас й Іван — надзвичайно круті хлопці, дуже ефективні менеджери. І, безумовно, нинішній успіх хору «Гомін» — це не мій успіх, ми завдячуємо ним один одному, це наша спільна заслуга. Я художній керівник хору, повністю відповідаю за репертуарну й кадрову політику саме в хорі. Але як усе це має розвиватися — це наші спільні розмови й концепції. Звичайно, Тарасу й Івану величезний респект.
Недавно хор анонсував великий проєкт — виконання всіх хорових творів Миколи Леонтовича, яких у збірці 233! Що таке цей проєкт?
Це досить важка і копітка робота. Є концепція, ми хотіли би дати декілька концертів у рамках циклу, запросити різних диригентів для виконання. Це мали б бути чотири-п’ять концертів. Плюс серія музикознавчих лекцій про Леонтовича, що теж буде розбиватися на піджанри. Стартуємо з Літургії, львівська музикознавиця Наталка Сиротинська готує лекцію в Музично-меморіальному музеї Соломії Крушельницької у Львові.
Збірка розділена на частини. Маємо величезний блок обробок український пісень для мішаного хору, є два невеличкі блоки творів для чоловічого хору, а також для жіночого чи дитячого хорів. Є окремим циклом духовні твори, окремо Літургія. Ще один блок — його оригінальні твори, а також незакінчена опера «На Русалчин Великдень» (під рояль, там немає партитури). Відповідно, ми хочемо зробити концерти такими блоками.
Проблема в тому, що до 2027 року (150-річчя Леонтовича) у нас уже все сплановано, часу залишається не так багато. І зараз паралельно з виступами, нашим всеукраїнським турне, ми працюватимемо також і над Леонтовичем. Буде важко, але коли це ще робити, як не зараз? Поки молоді — треба все встигати. Тому що анонсувати з таким пафосом і не зробити — це було б дуже негарно.
Вадим Яценко
Ця збірка Леонтовича була видана?
Так, це зробила Всеукраїнська хорова спілка на чолі з Олександром Тарасенком, під його патронатом усе й робилося. Насправді багато людей задіяно в цьому процесі.
Хтось виконував до вас усі ці твори?
Виконував Павло Іванович Муравський зі своїм студентським хором консерваторії, але вони записали далеко не все, близько сорока творів. Я із задоволенням послухав би ці записи, але зараз їх не так легко знайти.
Що найскладніше в Леонтовича з погляду виконання?
Я думаю, що складнішого жанру за хорову мініатюру годі й шукати. Це постійно треба копати, шукати якісь форми. Тому що найчастіше ми стикаємося із проблемами звуку. А тут треба буде попрацювати якраз із формою, не лише зі звуком. Леонтович — безумовно, майстер хорової мініатюри. Але, крім «Щедрика», мало хто знає інші його твори. Навіть спеціалісти навряд чи назвуть більш ніж двадцять обробок. Там є дуже багато назв, невідомих абсолютно нікому. Тому це непросто. Та ми будемо старатися. Думаю, це буде дуже корисний проєкт як для широкого загалу, так і для вузьких фахівців, студентства.
Вадим Яценко і хор «Гомін»
Літургію виконувати легше?
Як сказати. Літургія — це для всіх музикантів-хоровиків знайомий матеріал, можна сказати, вже хрестоматійний. Є славнозвісні «Отче наш», «У царстві Твоїм». Я вже багато разів виконував ці твори як регент церковного хору і ще студентом, навчаючись у класі Віктора Вікторовича Петриченка в Київській консерваторії.
Ви тут згадували Валентина Сильвестрова. Чи плануєте виконувати твори інших сучасних українських композиторів?
Цей момент теж запущено. Нещодавно ми познайомилися зі Святославом Луньовим. Це зараз, як на мене, один з найперспективніших композиторів саме з погляду хорової музики. Ми чекаємо від нього твір, не знаємо, що саме це буде, але він сказав: «Хлопці, я вже пишу». Говорили також з Іриною Алексійчук, мені дуже подобається стиль її письма. Вікторію Польову я дуже люблю. Віктор Степурко вислав мені ноти творів, яких ще не виконували. Буквально на днях у нас буде прем’єра «Реквієму» Олександра Родіна для органа і соло сопрано — це музика, написана на замовлення Львівського органного залу. Вважаю, саме колективи мають бути локомотивами в цій історії. Не композитори мають ходити з нотками і просити – «поспівайте наші композиції, будь ласка». Саме колективи мають бути зацікавлені, від них має йти замовлення нових творів, і за це, звісно, треба платити гроші, як це відбувається у цивілізованих країнах. І якщо це інтерв’ю будуть читати мої колеги, то я ще раз наголошую: замовляйте музику в українських композиторів! Це дуже потрібно робити.
Вадим Яценко і хор «Гомін»
Як ви ставитеся до музичної критики, чи хворобливо сприймаєте критику як таку?
Ви знаєте, думав, що я легко ставлюся до критики, але в контексті останніх тижнів я трохи замислився. Ні, я нормально ставлюся до критики. Дуже ціную професійні коментарі людей, особливо в контексті діалогу, тобто під час безпосереднього спілкування. Щодо української музичної критики в ЗМІ в останні роки, то мені здається, вона на дуже непоганому підйомі. Я читаю рецензії на оперні вистави, в яких я беру участь як хормейстер, — це дійсно досить цікаво читати, і мені подобається, як це все розвивається. Я радий, що критика музична, театральна розвиваються в нормальному, адекватному напрямку.
Мене зачіпає той момент, що люди, які нічого не роблять, починають щось коментувати, оця диванна експертиза. Розумію, що не треба звертати на це увагу, але чомусь це шкребе душу.
Що саме ви маєте на увазі?
Декому важко сприйняти, що ми використовуємо для популяризації свого бренда соцмережі, зокрема Instagram і TikTok, мовляв, це «не по-православному». Але я знаю, що це має і матиме ефект, ми ще з більшою активністю почали працювати, придумувати комунікативну стратегію.
Я вже не вперше про це кажу й скажу ще раз для своїх колег, передусім тих, які критикують соцмережі: ми маємо викорінити назавжди концерти «для своїх». Тобто коли музиканти грають чи співають для своїх друзів і родичів і самі ж викуповують квитки. Це ж абсурд: вони пів життя здобувають музичну освіту, готують якісь програми, але абсолютно не задумуються про те, хто ці програми буде слухати! А за декілька днів до концерту бачать, що продалися чотири квитки, і вони починають бідкатися — ой, що робити, на тобі 20 квитків і тобі 20 квитків, розповсюдьте це швиденько між друзями. Це вбиває культуру.
Вадим Яценко і хор «Гомін»
Перестаньте робити безкоштовні концерти! Перестаньте водити своїх друзів! Ні, ведіть, але на якісь додаткові місця, коли вже повністю пропрацьовано зал, потрачено гроші на маркетинг і рекламу. Працюйте з населенням! Працюйте з різним віком, з різними гендерами, з хіпстерами, пенсіонерами, бізнесменами, залучайте людей до концертних залів, робіть так, щоб людина прийшла і послухала. Якщо потрібно для цього задіяти Instagram чи TikTok — робіть це! Коли працюєте над власним брендом, ви автоматично пропагуєте українську культуру. Бо якщо будете у своїй шкаралупі сидіти, виконувати по п’ятдесят років одне й те саме і не залучати абсолютно ніякого нового глядача, то нічого з того не буде, ви й далі розказуватимете, що це нечесно — через Instagram здобувати собі популярність. Залучайте українців до українського — і тоді цей бум, який зараз відбувається з хором «Гомін», триватиме не тільки з нами.
Проєкт «Території культури» виходить у партнерстві з компанією «Перша приватна броварня» і присвячений дослідженню історії та трансформації української культурної ідентичності.
Вадим Яценко і хор «Гомін»
Джерело: Диригент Вадим Яценко: «Зараз у нашого хору момент буму, але це тимчасово»
