Лише 15% українців спускаються в укриття під час повітряної тривоги, свідчить опитування Міжнародного республіканського інституту (IRI) за квітень-травень 2024 року. Більшість обирає пересидіти у ванній і в коридорі, але правило двох стін уже може не захистити від обстрілів: ворог збільшує кількість ударних безпілотників, посилює їхню бойову частину, а внаслідок прямого влучання «шахеда» в будинок він може вигоріти за лічені хвилини – рятувальники не зможуть швидко загасити пожежу через дуже високу температуру, каже речник ДСНС Києва Павло Петров.
Уже не вперше ракета повністю проходить через усі поверхи й аж до підвалу, тож дев’ятиповерхівки просто «складаються». Але як тоді захистити себе під час обстрілів? На це запитання немає відповіді, бо цивільні споруди, як-от житлові будинки, не призначені для того, щоб функціонувати у воєнні часи. Зброя стає більш летальною швидше, ніж оновлюють будівельні норми чи архітекторам вдається зробити простір безпечнішим, каже архітектор та урбаніст коаліції Ro3kvit Руслан Антоненко.
Утім, усе ще можна спуститися в підземну частину станції метро або в бомбосховище, де можна більше почуватися в безпеці, ніж у підвалі. Також усе ще є рішення, які можуть захистити принаймні від уламків і вибухової хвилі. Зокрема, у Львові побудують ЖК із кімнатами-укриттями в кожній квартирі на кшталт ізраїльських мамадів.
Удень – гардеробна, уночі – сейфті-рум
Уявімо, що ви живете на шостому поверсі. Скільки часу вам знадобиться, щоби спуститися на перший, бодай у підвал чи на паркінг? Як свідчать розрахунки урбаністів Ro3kvit, дві з половиною хвилини, і це доволі довго, зважаючи на швидкість балістичної ракети. До того ж тривалість тривог у Києві в дні масованих атак – від шести годин щодня. Наскільки реально весь цей час перебувати в укритті? І чи реально зробити кімнату-укриття в кожній квартирі?
Такі «сейфті-руми» розробила київська архітектурна компанія Archimatika на замовлення девелопера VD Group, який у Львові будує ЖК Lviv City на території колишнього заводу «Львівприлад». Для того, щоб спроєктувати такі кімнати, вивчали ізраїльський досвід і консультувалися з ДСНС.
Фото надане VD Group
Ззовні кімната-укриття виглядає як гардеробна, де з трьох боків шафи та полички, а з четвертого – складені «гармошкою» матраци, які розкладаються в разі потреби. Така кімната-укриття матиме залізобетонні армовані стіни та протиударні двері, розповідає Віледжу архітектор Archimatika Олександр Столовий. У разі блокування протиударних дверей є сигналізатор. Людина може сповістити, що вона всередині і її треба забрати.
Коли небезпеки немає, такий простір можна використовувати як звичайну кімнату. Також власники квартири можуть дообладнати її під себе, наприклад, поставити екофлоу, щоб зробити «сейфті-рум» автономним.
Такі кімнати розташовані навколо міжквартирного коридору (доступ буде не з коридору, а з квартири). «Квартира глибиною шість-дев’ять метрів. Вибір, де робити таку кімнату, насправді не такий великий – або біля зовнішньої стіни, або біля внутрішньої. Внутрішня якраз примикає до міжквартирного поверхового коридору», – пояснює Столовий. Такі кімнати-укриття в Ізраїлі (мамади) можуть бути й колективними, тобто не на одну квартиру, а на поверх, додає архітектор, але саме в цьому проєкті вони розташовані у квартирах.
Фото надані VD Group
«Сейфті-рум» не захистить від прямого влучання, але може захистити від ударної хвилі чи від уламків. «Кімнати-укриття у квартирі – це п’ятисекундний захист, після якого треба спуститися в укриття», – каже Олександр Столовий. Тому в ЖК передбачили загальне велике укриття з розширеним функціоналом – медблок, дитяча кімната, приміщення для приготування їжі.
«Я вважаю, що треба частіше повторювати в суспільстві, що наші ДБН на укриття не гарантує виживання після прямого влучання. Норми розраховані лише на вибухову хвилю та захист від уламків. Ми скоріше даємо людині вибір – вона самостійно обирає варіант не спускатися до метро чи бомбосховища, а поспати в себе у квартирі», – додає архітектор.
Перші «сейфті-руми» з’являться в ЖК після закінчення будівництва першої черги, тобто в наступному, у 2026 році, відповідає девелопер VD Group на запит Віледжа. «На нашу думку, це важливий досвід, який мають перейняти й інші забудовники. Принаймні це має бути обовʼязковим елементом в будівництві преміумнерухомості», – додають там.
Фото надане VD Group
Такі кімнати безпеки зазвичай ніби «ставлять одна на одну», щоб вони збирали навантаження та рівномірно передавали його на фундамент, пояснює урбаніст та архітектор Руслан Антоненко. Теоретично їх можна розмістити й на зовнішньому контурі будівлі, тобто за периметром фасаду, але тоді на вікна треба ставити металеві ставні, які повністю могли би закрити від шрапнелі, додає Антоненко.
У деяких нових житлових будинках Києва також почали з’являтися укріплені кімнати, розташовані в підвалах. Ці приміщення укріплені додатковими шарами бетону та сталевими дверима для захисту від обстрілів. Хоча поки що такі ініціативи зустрічаються нечасто, зазначають урбаністи Rо3kvit у статті від грудня 2024 року (більше статей про відбудову можна знайти у бібліотеці «Простір знань: відбудова зі змістом»).
Загалом такі кімнати реально зробити лише в новобудовах, каже Руслан Антоненко: «Не можна зробити такі укриття у вже збудованих будинках, бо потрібна більша товщина стін, а також додаткова щільність арматур. Міцності стін досягають не лише завдяки бетонному прошарку, але й завдяки більшій щільності металевих арматур усередині. І це все має бути розраховане на момент будівництва. Тож як у старому житлі втілити нову функцію – це питання».
Як обрати більш безпечне житло (або що робити з уже наявним)
Перше й очевидне – подивитися на наявність укриттів у радіусі. Бажано, щоб укриття було на території будинку, а якщо його там немає, то принаймні в радіусі десяти хвилин. Також варто зважати на розташування об’єктів на кшталт заводів із виробництва зброї, які потенційно може обстрілювати армія РФ. Наприклад, через часті обстріли Лук’янівки та Солом’янки вартість квартир там може бути дешевшою, ніж в інших районах Києва.
Краще не обирати панельні будинки, які при обстрілах «складаються», каже Руслан Антоненко: «Префаб-рішення [тобто збірні, як панельні] зараз отримали друге життя в Європі. Це швидко й економить багато грошей на моменті будівництва. Але в умовах війни це небезпечно. При будівництві багатоповерхівок, на мою думку, краще використовувати бетон, бо з нього можна побудувати міцний каркас, який витримує певне навантаження. Хотілося би використовувати більше екологічних матеріалів, але у випадку з багатоповерховими рішеннями це не завжди можливо. Утім, треба однаково розглядати альтернативу до традиційних матеріалів».
Зруйнований будинок серії 94/9 в Бородянці. Це дев’ятиповерхові житлові будинки, створені в 1970-х роках для масового житлового будівництва в Україні
Модернізовані великопанельні будинки в Берліні
Зі старого фонду кращим варіантом будуть «сталінки», які будувалися до середини 50-х років минулого століття. У таких будинках товсті стіни та можуть бути більші підвали, іноді – бомбосховища. У новобудовах часто є підземні паркінги, де за потреби можна спати в автівці на своєму паркомісці.
Радянське сховище на Солом’янці, яке перетворили на укриття з виставками та книжковим клубом
Оновлене укриття від команди «Зеленого театру» в одеському парку Шевченка
Загалом до безпечнішого часу варто залишити житло з панорамними вікнами, кутові квартири та квартири-студії. Також можна подбати про дуже щільні штори, які можуть принаймні частково зупинити уламки скла в разі вибухової хвилі.
Якщо йдеться про приватний будинок, то можна звести укриття подвійного призначення, яке може слугувати одночасно льохом і прихистком – наполовину або повністю «в землі». Урбаніст додає, що навіть проєктував укриття з кінотеатром і зі спортзалом. До того ж власники приватних будинків мають більшу свободу у використанні екологічних матеріалів.
Ми писали про досвід Андрія Поданенка, який сам звів автономний будинок із бомбосховищем для своєї родини.
На перших поверхах будівель також можна встановлювати габіони з каменями та піском, які прикриватимуть вікна. Такі споруди не захистять від прямого влучання, але стануть бар’єром для уламків, додає Руслан Антоненко.
Габіонна стіна біля житлового будинку в Далласі. В цьому прикладі габіон працює як паркан і відсилає до старих садиб Далласа, пише видання Terrock. Buchanan Architecture
Ще один варіант – капсула від обстрілів
Можливо, колись вам доводилося ночувати в капсульних готелях у Києві, Львові чи Одесі, де бокси для ночівлі розташовані одне над одним у два чи три рівні. Загалом такі готелі більш поширені в Азії. Це японський винахід, вони з’явилися як бюджетне житло для офісних працівників.
Поки що з таких капсул під час повітряної тривоги варто вилазити та йти до укриття, але зараз в Україні почали з’являтися інші, «капсули життя». Якщо спробувати пошукати такі капсули в мережі, то можна також зустріти назву «тривожна кімната» чи «кімната безпеки» (panic room).
Такі капсули можна розміщувати у квартирах багатоповерхівок, приватних будинках та інших приміщеннях, де немає можливості встановити монолітну конструкцію. Наприклад, захисну капсулу, представила українська компанія Resq Pods, яка співпрацює з ДСНС і Міністерством із питань стратегічних галузей промисловості.
Конструкція, виготовлена з двох металів і заповнена всередині спеціальним полімером, здатна витримати обвал багатоповерхівки й забезпечити 90% вірогідності виживання, кажуть розробники. Під час випробувань капсула витримала падіння з висоти двох поверхів, вибухи, еквівалентні 40 кг тротилу, а також вогонь і високі температури.
Її створили, зокрема, для працівників критичної інфраструктури й енергетичної галузі, які не можуть залишити свої робочі місця. Усередині також є система вентиляції, а також автоматизована система, яка автоматично вмикає вентиляцію в разі виникнення надзвичайної ситуації, а ще – спеціальні датчики, які сигналізують рятувальникам про місцеперебування капсули.
Ще один варіант капсули розробив винахідник Сергій Захарін. Цей варіант кріплять до опорної стіни у приміщенні. Фактично це металеві конструкції, які облаштовують зсередини – мінеральною ватою чи негорючим гіпсокартоном.
Розробник не гарантує захисту від прямого влучання, але каже, що капсула витримувати удари 99% уламків і дрібних фрагментів до пʼяти міліметрів. Він уже сам двічі її випробовував. Під час випробування конструкція витримала падіння бетонної плити вагою понад тонну з висоти 9,3 метра, а також навантаження в 43 тонни.
У такій капсулі передбачили вентиляційні отвори й аварійні виходи на випадок блокування. Їх можна відкрити за допомогою спеціальних інструментів, які входять до комплекту. Утім, вона не пропускає мобільний зв’язок.
Каркас, виготовлений із металу, є відносно міцним, але стінки (п’ять міліметрів) досить тонкі й не зупинять великі уламки чи сильну ударну хвилю, вважає інженер-конструктор Дмитро Макагон.
Встановити таку конструкцію коштує близько 2400 доларів (для транспортування капсулу розбирають на частини). Готова капсула може вмістити до шести людей (є більші та менші варіанти, а також капсули для домашніх улюбленців). Зараз Сергій Захарін працює над тим, щоби зменшити собівартість «капсули життя».
Як зробити нові будівлі безпечнішими
Що таке безпечні будівлі? Це ті будівлі, де використовують матеріали, які забезпечують цілісність конструкції, мінімізують ризик обвалу й створюють безпечне середовище, системи швидкої евакуації, а також укріплені стіни, вибухозахищеність та укриття.
Наприклад, ворогові буде легше атакувати висотні будівлі. Крім того, з такого житла важче евакуюватися. Щоби зробити житло більш безпечним, урбаністи радять робити його малоповерховим. Зокрема, у Маріуполі (після деокупації міста) пропонують робити будинки не вищими за шість поверхів (міська стратегія розвитку 2023–2024 років).
Візуалізація оновлення Маріуполя від Ro3kvit
Низькоповерхову забудову радять робити й у Кривому Розі з його пізньорадянською панельною забудовою. Над новим підходом до відновлення багатоповерхівок після ракетних ударів чи атак безпілотників працює, зокрема, німецький архітектор і професор Філіп Мейзер. Паралельно створюють довідник із реконструкції сильно пошкоджених житлових будинків.
Дослідники також рекомендують зменшити щільність забудови: висока щільність робить підземні комунікації дешевшими та зменшує площу, яку потрібно захищати надземними захисними спорудами, а мала – менш вразлива для обвалів і має більше можливостей для децентралізованого виробництва відновлювальної енергії. Середню щільність забудови, популярну за радянських часів, називають найбільш ризикованим підходом, бо вона ускладнює обидві стратегії захисту.
«У Києві зменшити поверховість і щільність забудови навряд чи вийде, але в Кривому Розі зовсім інші виклики, – коментує Руслан Антоненко. – У місті не збудували жодного будинку після відновлення незалежності, бо їм вистачає квадратних метрів. Населення дуже сильно зростало в радянські часи, а потім потік спав. Під час повномасштабної війни частина людей поїхала з міста, а на їхнє місце приїхали переселенці».
Також урбаніст каже, що потрібно оновлювати ДБН: «Державні будівельні норми розраховані на радянські протирадіаційні укриття, тобто вони не відповідають реальності. Також офіційно немає технічних рішень, яка, умовно, у новобудовах має бути товщина стін, який відсоток заповнення арматур».
Як на це може вплинути громада? «Навряд чи вдасться змінити офіційні архітектурні документи, які регулюють ДБН, це національний рівень. Але можна писати в регіональні ради щодо просторових рішень, які визначають, що варто, а що не варто будувати, наприклад, які мають бути відступи від будівництва основної дороги. І тоді вже будуть підтягуватися архітектурні експерти, і можна буде впливати на ДБН».
Як будувати під час війни
«Як війна може вплинути на реалізацію архітектурних об’ємів, якою архітектура буде в майбутньому? Може, тепер будинки взагалі втратять вікна й будуть просто бетонними коробками? Мені це було цікаво як архітектору, тому я спілкувався з різними фахівцями. Люди справді уважніші до захисту та наявності укриття, архітектурний концепт може змінюватися під потреби людей. Це як одяг: конструктив, тобто підхід до архітектури, залишається однаковий, але є певні моменти, які таки змінюються», – каже урбаніст Руслан Антоненко.
І ці «моменти» можна назвати архітектурними рішеннями – коротко- чи довгостроковими. На перший погляд, може здатися, що під час війни йдеться саме про перший варіант, який покриває нагальні потреби. Утім, не варто обирати між коротко- і довгостроковими рішеннями, бо потрібен гібридний підхід: короткострокові цілі мають бути пов’язані з довгостроковими й не перешкоджати їхній реалізації, вважає Антоненко.
Наприклад, модульне житло для переселенців зводили дуже швидко, його можна назвати короткостроковим рішенням. Утім, залишається питання, яким воно буде через п’ять років.
«Таке житло можуть будувати без урахування енергоефективних рішень. Воно може бути безоплатним, але з цінником 25–30 тисяч за комунальні послуги, бо в такому будиночку багато теплових втрат. А ціни на енергоносії можуть збільшуватися. Тому важливо ще, як будувати таке житло. Наприклад, збільшувати товщину утеплювача, щоб зменшити енерговтрати будівлі, а також намагатися використовувати екологічні матеріали. Якщо будувати якісно, це будуть не просто контейнери, і ці будиночки потім можна використовувати під якусь іншу функцію, наприклад, для прийомних родин», – коментує Руслан Антоненко.
Модульне житло для переселенців у Львові
Модульне місто для військових у Рівному, які проходять реабілітацію
Що могло би бути в цьому випадку довгостроковим рішенням? Наприклад, інтеграція переселенців у місцеві громади: «Модульні будинки, де живуть лише ВПО, можуть виглядати як гетто, тому треба думати над тим, як їх інтегрувати в місцеві громади», – вважає урбаніст.
Довгострокові рішення також можуть бути цифровими, як-от платформа контролю за відбудовою DREAM чи GIZ (Німецьке товариство міжнародного співробітництва, які реалізують проєкти в понад 120 країнах, зокрема й в Україні), яка допомагає Ro3kvit реалізувати пілотний проєкт із відбудови в Кривому Розі.
Джерело: Кімнати безпеки й «капсули життя». Що робити, коли правило двох стін уже не працює
