Віталій Капля проживає нині в Івано-Франківській області разом з мамою та дружиною. Нещодавно проходив реабілітацію після поранення руки, яке отримав у результаті дронової атаки у вересні 2024-го в рідній Білозерці на Херсонщині. Чоловік стояв на вулиці, коли російський дрон раптом упав поруч і його металеві частини врізалися в руку. Коли почалося запалення, довелося робити операцію. Лише після цього він покинув прифронтову територію та рушив до сімʼї — на Івано-Франківщину.
Віталій Капля
Контролювали «ленеерівці» й «денеерівці»
Білозерка поруч з Херсоном, тому цей населений пункт перебував під контролем російських військових майже стільки, скільки й обласний центр. Весь період окупації Віталій Капля був удома разом з мамою.
Чоловік пригадує, як починалося повномасштабне вторгнення, перші «зустрічі» з російськими окупантами.
«В основному це були так звані військові «Луганської народної республіки» і «ДНР». Вони не приховували походження й ненависті до нас, до наших людей. Ці солдати робили, що хотіли: мародерили, викрадали людей з будинків і прямо з вулиці, били, знущалися, віджимали майно, каталися пʼяними на техніці й автівках, стріляли», — розповідає Віталій Капля.
За його словами, окупанти наставили стільки блокпостів, що люди в якийсь момент просто перестали виїжджати з населеного пункту без крайньої потреби.
«Люди спочатку їздили на автобусах, на маршрутках, на машинах. Коли стали перевіряти і шмонати сильно — то лише на маршрутках. Але згодом і з маршруток людей витаскували», — розказує він.
Армія окупантів
Ішов на роботу, коли забирали мера Херсона
За словами чоловіка, коли збройні сили РФ окупували Херсон і зайняли адміністративні будівлі, частина керівництва, у тому числі мер, збиралися в іншому місці для вирішення нагальних питань.
«Коли окупанти забрали Ігоря Колихаєва, ми йшли на роботу. Це був ранок 28 червня 2022 року. Наші колеги бігли по вулиці назустріч і сказали не йти туди, бо російські військові забирають міського голову та всіх чоловіків, які зараз там. З тих пір наш мер у них», — каже Віталій.
Того дня чоловікові пощастило. Проте він знав, що окупанти все одно його знайдуть і прийдуть за ним.
Віталій Капля на роботі, 2019 р.
Викрали з власного будинку
Чекати довго не довелося. Приблизно за тиждень, точної дати Віталій не памʼятає, до його будинку приїхали бойовики так званої «Луганської народної республіки».
«Вони були дуже пʼяні і, мабуть, під дією якихось наркотичних речовин, а також дуже агресивні. Нормально нічого пояснити не могли, просто стали бити. Потім приїхали феесбешники. Допитували мою стареньку маму про щось, але не погрожували. Моя дружина на той час уже перебувала на підконтрольній території», — розповідає чоловік.
Далі його запхали в машину і повезли в невідомому напрямку. Коли привезли, Віталій упізнав місце: територія великого сільгосппідприємства у Приозерному.
«Одразу по приїзді мені почали розповідати казочки про те, що вони прийшли сюди назавжди. Що я маю працювати з ними, ніхто мене не образить. Феесбешник намагався зі мною говорити, проте з його “аргументами” я не погоджувався. Мене сильно побили і відвели в камеру», — згадує він.
Перебування в ув’язненні памʼятає неповністю: отруївся парами пального
Камерою це назвати важко. Це чотири стіни з пиляного каменю три на три метри, зверху накриті плитою із залізними дверима. Ні вікон, ні туалету, ні води. У туалет його не виводили, тому доводилося ходити прямо там.
Годували лише раз на день — макаронами та шматком хліба.
Свій час в ув’язненні Віталій памʼятає неповністю, оскільки отруївся парами бензину й інших речовин, які стояли у приміщенні.
«Там стояли великі пластмасові бочки з бензином і соляркою. На вулиці неймовірна спека. Я хоч і зробив собі дірочку між дверями і пиляним каменем, аби хоч трохи дихати, але таки втратив свідомість. Мабуть. Не памʼятаю, як мене звідти винесли. Досі маю проблеми з легенями через отруєння», — каже чоловік.
Одна з камер у Херсонському ІТТ, де утримували людей, 14 листопада 2022 року.
«Цілодобово крики жінок і плач дітей»
На території цього сільгосппідприємства Віталія утримували не одного. Він каже, що цілодобово чув крики людей, плач жінок і дітей.
«Я нікого не бачив, бо в камері мене тримали одного. Проте я чув. Це були страшні крики і вдень, і вночі. Біля цього підприємства вони облаштували блокпост і перевіряли людей, тому там постійно був шум. Когось відпускали, а когось лишали. Памʼятаю плач дітей за мамою, яку, ймовірно, забрали на допит, а їх лишили в машині», — згадує Віталій.
Він також чув жіночі крики. За його словами, характер цих криків і фраз свідчив, що їх ґвалтували.
Розстріл
На пʼяту чи шосту добу Віталія та ще двох чоловіків в окремих машинах повезли на розстріл.
«Хлопець був, років 26–27, а інший — чоловік із сусіднього села, старший за мене на пару років. Молодого одразу розстріляли з автомата і скинули в рів від танка. Памʼятаю, що він був у спортивних штанах, у порваній футболці й в одному резиновому тапку. Нас теж туди кинули, почали стріляти — по верху. Я думаю, якби феесбешники дали команду нас розстріляти, то вони зробили б це. Вони були пʼяні, сміялися, але при цьому дуже агресивні», — згадує чоловік.
Коли російські солдати поїхали, то Віталій з тим чоловіком поховали хлопця, аби його тіло не з’їли тварини, і розійшлися хто куди. Герой нашого матеріалу більше не бачив того чоловіка.
Переховувався у рідні та друзів
Того самого дня Віталій приїхав додому. Ще тривалий час опритомнював. Однак окупанти не залишали його у спокої.
«Згодом вони знову приїхали, але просто поговорити. То підпишіть папери, то підпишіть, що я нібито з ними буду співпрацювати, то йдіть працюйте у військову адміністрацію… Мені набридли їхні навідування, і я став ховатися по родичах, то у друзів, то в кумів», — сказав чоловік.
Йому вдалося дочекатися ЗСУ на рідній землі.
Місцеві вітають військових у Херсоні після його звільнення від окупантів.
Віталій Капля запевняє, що російські військовослужбовці та бойовики незаконних збройних формувань відчували наближення українського війська. Особливо якщо говорити про останні тижні перед блискавичним контрнаступом ЗСУ. За його словами, вони активно пропагували «евакуацію» — мовляв, «прийдуть бандерівці і всіх розстріляють через те, що залишилися в окупації, а не виїхали».
«Багато кого вивозили насильно, особливо сімʼї з дітьми. Їхні будинки грабували. Через Дніпро везли на кораблях і човнах зерно, картини, музейні експонати, гроші. Навіть мощі святих вивезли. Ну от можна назвати їх людьми?» — каже Віталій.
З часу деокупації правобережної частини Херсонщини минуло понад два роки. А проросійська влада ніяк не залишить у спокої ні звільнені території, ні людей. На початку року проросійське видання ТАСС опублікувало дискредитаційну статтю, де назвало Віталія Каплю і ще кількох місцевих чиновників бандерівською бандою. Проте Віталій не здивований. Він сказав, що це їхні звичайні методи.
Нині лінія фронту впритул наблизилася до Білозерки, де люди залишаються попри обстріли й неможливість жити нормально. Однак вони пережили окупацію, тож мають надію, що і війна скоро закінчиться.
