Іон Чебан
Румунія заборонила на п’ять років в’їзд мерові Кишинева Іону Чебану, колишньому прем’єр-міністрові Васілє Тарлєву, чинному лідеру партії «Майбутнє Молдови», і колишній журналістці, екскандидатці у президенти Наталії Морарь, афілійованій з молдовським рейдером, одним з найбагатших бізнесменів країни В’ячеславом Платоном, який переховується у Великобританії.
МЗС Румунії повідомило, що уряд ухвалив рішення з міркувань національної безпеки. Міністерка закордонних справ Оана Цою, коментуючи його в ефірі румунського телеканалу, пояснила, що «йдеться про такий рівень серйозності, що виправдовує заборону».
Чебан
Іон Чебан на посаді мера Кишинева з 2019 року. У 2021 році він анонсував запуск власного політичного проєкту MAN (Національний альтернативний рух). Як повідомляли в одному пресрелізі Мінфіну США у 2022 році, запустити MAN Чебану допомагали пов’язані з ФСБ російські політтехнологи Юрій Гуділін, Ольга Грак і Леонід Гонін.
Як мер Чебан створив собі імідж помірного проєвропейського політика, однак його опоненти в Кишиневі (та й у Бухаресті) переконані, що європейський курс — це ширма, за якою він обслуговує інтереси Росії. І такі побоювання мають доволі переконливі підстави.
До того, як очолити столичну мерію, Іон Чебан був членом Партії соціалістів Ігоря Додона, а ще раніше — депутатом від Партії комуністів. У лавах цих проросійських партій Чебан активно пропагував переваги євразійського курсу та зближення з Росією.
Президент Республіки Молдова Ігор Додон під час зустрічі з мером Кишинева Іоном Чебаном, квітень 2020 року.
У 2012 році Чебан, тоді депутат від Партії комуністів, був серед провідних голосів протесту проти парламентської ініціативи «Альянс за євроінтеграцію». У 2014-му Чебан особисто координував мітинги проти молдовської євроінтеграції в Брюсселі.
Але найголовніше для українського контексту — Чебан підтримував проросійський референдум у Гагаузії. Цей референдум відбувся 2 лютого 2014 року, напередодні анексії Криму, і став генеральною репетицією оформлення окупації українського півострова. Можливо, звичайні гагаузи й не розуміли, до чого все це веде і яку роль насправді виконувала та велика електоральна брехня, але Іон Чебан цього не розуміти не міг.
Нині партія Чебана разом з партією молдовських «хороших русскіх» «Гражданский конгрес» Марка Ткачука, Партією розвитку та консолідації Молдови ще одного колишнього премʼєр-міністра Іона Кіку та безпартійним Олександром Стояногло, ексгенеральним прокурором і опонентом Маї Санду на минулорічних президентських виборах, якого підтримала Партія соціалістів, входить до блоку ALTERNATIVA. Це політичне утворення позиціює себе як проєвропейський проєкт, хоча до поглядів, які демонстрували всі його лідери, залишається чимало запитань.
Іон Чебан
Може, і не українським медіа ставити запитання про політичні погляди мера Кишинева і, тим більше, оцінювати його щирість у прагненні привести свою країну в ЄС, але підтримка гагаузького референдуму має переслідувати Чебана з боку українських партнерів, з якими він, до слова, будує мости.
Морарь
Ще одна небажана персона в Румунії — Наталія Морарь. Колишня журналістка, засновниця телеканалу TV8 (нині провладного), якої колектив здихався після того, як стало відомо, що вона має спільну дитину з Вʼячеславом Платоном. Його звинувачують у відмиванні коштів, виведених з Росії, і причетності до так званої крадіжки мільярда. До слова, Олександр Стояногло, перебуваючи на посаді, демонстрував до Платона непристойну для чиновника прихильність.
Попри те, що Наталія Морарь і так звана мережа «Шор» у Молдові звинувачують нинішню владу у сприянні приходу до влади румунського президента Нікушора Дана, це аж ніяк не заважало їй підспівувати ультраправим партіям, які фактично закликали до виходу з НАТО і демонізували ЄС. Наприклад, під час президентської кампанії в Румунії Морарь опублікувала інтерв’ю з Келіном Джорджеску — кандидатом, який користувався російською підтримкою. Звісно, проблема не в самому інтервʼю, а в тому, що розмова мала формат теплої ванни.
Наталія Морарь
І знову ж таки: чи відстоює Морарь молдовські інтереси, нехай оцінюють самі громадяни Молдови. Але в українському контексті це абсолютно токсичний персонаж. З 2022 року інформаційна роль Морарь полягала в методичному розпалюванні ворожнечі між Києвом і Кишиневом.
Зокрема, вона поширювала фейк про те, що масові вбивства в Бучі, скоєні російськими окупантами на початку повномасштабного вторгнення, нібито стали можливими через те, що Молдова відмовилася передати Україні ЗРПК, яких у Молдови взагалі ніколи не було (що підтверджують численні звіти спеціалізованих місій). При цьому подача такої інформації відбувається як підлабузництво до української сторони, яку вона безуспішно штовхає не на врегулювання двосторонніх непорозумінь, а на екзальтовану реакцію.
Тарлєв
Третя persona non grata — колишній премʼєр-міністр Васілє Тарлєв, очільник уряду часів президента Володимира Вороніна. Нині його пов’язують зі ще одним втікачем — олігархом Іланом Шором, який з Москви фінансує низку політичних проєктів у Молдові, зокрема і партію Тарлєва «Майбутнє Молдови».
Колишній прем’єр-міністр Молдови Васілє Тарлєв на пресбрифінгу в Кишиневі, 24 липня 2024 року, тоді Тарлєв висунув свою кандидатуру як незалежний кандидат на президентських виборах 2024 року.
Але українському читачу варто нагадати: саме за прем’єрства Тарлєва Молдова отримала від України вихід до Дунаю, де нині розташована молдовська портова інфраструктура. Водночас домовленостей про частину траси Одеса — Рені так і не ратифікували, тож ця ділянка не перейшла у власність України.
Цікаво, що сьогодні саме Тарлєв і його політична сила організовують протести проти так званого продажу критичної інфраструктури Румунії, зокрема, одного порту Джурджулешти, який Бухарест планує придбати.
Старі еліти проти нових
Напередодні тогорічних президентських виборів у Молдові партія Іона Чебана активно боролася за статус головного молдовського партнера румунських соціал-демократів. Це дозволило б Чебану виставити себе не лише проєвропейському електорату, а й уніоністському. Ба більше, під час президентської кампанії в Румунії сам Чебан зʼявився на заході на підтримку «незалежного» кандидата, колишнього лідера PSD Віктора Понти, де був і син президента США Дональд Трамп-молодший.
Щоправда, самі румунські соціал-демократи, які й без того переживають не найкращі часи, переконують: їхній офіційний партнер у Молдові — зовсім інша політична сила. Проте численні публікації в молдовських і румунських ЗМІ дають підстави припускати, що донедавна Чебан мав не просто підтримку, а й персональну лояльність не просто афілійованих із соціал-демократичними колами політиків, як-от Понта, а ключових гравців PSD. Зокрема, колишнього премʼєра Румунії Марчела Чолаку.
Мер Одеси Геннадій Труханов під час онлайн-зустрічі з мером Кишинева Іоном Чебаном, 23 грудня 2024 року
За тим самим принципом — пошуку старих друзів — Чебан розгорнув плацдарм і в Україні. 2024 року він зустрівся з мером Одеси Геннадієм Трухановим, іншим символом стійкості старої системи, який свого часу відмовлявся визнавати окупацію Криму анексією. Помічник Чебана, Гайк Вартанян, ще один колишній соціаліст, підтримує в інтересах свого керівника стабільні звʼязки з українськими політиками старої формації. Через низку аналітичних центрів в Україні просуває вигідні для Чебана меседжі — чи через необізнаність, чи через свідому гру у «взаєморозуміння» з токсичними політичними постатями сусідньої держави.
Цікаво, що Гайк Вартанян шість років прожив у США, де працював у протестантському релігійному русі «Армія порятунку» в Каліфорнії (Сан-Франциско) й опікувався телекомунікаціями, після чого повернувся в Молдову й розпочав активну політичну діяльність. Цей релігійний рух входить до числа тих, хто отримує мільйонні пожертви від президента США Дональда Трампа, а перша леді Меланія Трамп особисто відвідувала штаб-квартиру Армії порятунку в Лондоні.
Теорія змови
У регіональному вимірі така «класова» співпраця не є ані новиною, ані ексцесом. Старі еліти в нашому контексті — це не просто політичні залишки чи попередники, які є класичною опозицією, це повʼязані між собою тіньовими інтересами ділові кола. Зокрема, у Придністровʼї.
Так само і трьох політиків, яким заборонили вʼїзд у Румунію і Шенгенську зону, на перший погляд, об’єднує опозиційність до чинної влади, а не до європейського курсу країни. Принаймні вони запевняють у цьому. Усі троє, мовляв, борються за європейські цінності — але лише коли йдеться про їхні власні права.
У приватному житті всі троє не надто поспішають у Росію, на тлі агресії якої вони говорять про «диктатуру ЄС». Усі троє звикли до західного комфорту і, як і більшість проросійських або євроскептичних політиків, виховують своїх дітей європейськими громадянами. Як-от Стояногло, чия дочка живе й працює у ЄС. Як Чебан, котрий має бізнес у Румунії.
Cтояногло з родиною гуляє по Кишиневу.
Варто згадати, що інтелектуальним тлом цьогорічної Мюнхенської безпекової конференції, яка стала холодним душем для європейців, була книга Енн Епплбаум «Корпорація: автократія». У ній дослідниця описує систему бізнесових зв’язків і особистих інтересів, яка пов’язує автократів по всьому світу. Ці системи бояться відкритості й підзвітності.
У східноєвропейському контексті цю думку можна доповнити ще одним параметром — віссю так званих старих еліт. І особливо це помітно в регіоні Україна — Молдова — Румунія, де феномен червоних директорів живіший за всіх живих. Це ті самі колишні комуністи й функціонери, які швидко перекваліфікувались у соціал-демократів і євроскептиків. Але проблема в тому, що їхня логіка не змінилася — логіка спадкової монополії та елітарності.
Про книгу Епплбаум, яка прочиняє завісу таких процесів, можна сказати словами одного українського червоного директора: «Це ж було вже».
Це не про ідеологію. Це про спадок. Про гроші. Про схеми і про політичну ротонду, яку зводять до парламентських виборів у Молдові восени цього року.
Джерело: Старі еліти проти нових. Напередодні виборів у Молдові
