Президент США Дональд Трамп під час пресконференції в Білому домі 27 червня 2025 року.
Що день прийдешній нам готує?
Питання озброєння важливе для будь-якої держави. Для держави у стані війни особливо. Для нації в асиметричній війні воно означає канат над прірвою між поразкою і виживанням. Спроможність Сил оборони України залежить від постачання широкої номенклатури озброєння від європейських й американських партнерів. На тлі швидкого нарощування ворогом сили повітряних ударів у першу чергу йдеться про ППО, і тут критичні ЗРК MIM-104 Patriot з протиракетами PAC-3, що здатні збивати балістичні ракети — єдиний вид озброєння, проти якого наш ВПК наразі не запропонував рішення.
При цьому питання допомоги куди ширше — воно зачіпає постачання снарядів до артилерії та техніки, ПЗРК, ПТРК, мін, ракет для авіації, HIMARS, стрілецького озброєння, набоїв тощо. Наші потреби категорично не відповідні нашим спроможностям, різницю допомагають компенсувати партнери.
Що не так у цій схемі? Залежність. Геостратегічні виклики сучасності вимагають від Сполучених Штатів реакцій на все ширший перелік точок напруги, і Україна не може бути певною, що їй у цьому переліку присвоєно найвищий пріоритет, попри катастрофічні для світу наслідки гіпотетичної поразки Києва. 1 липня Вашингтон зробив чергову спробу скоротити видатки, заморозивши пакет допомоги, а 11 липня офіційно оголосив, що відновлює допомогу.
Володимир Зеленський на Скрентонському армійському боєприпасному заводі
Малопомітний дрейф
Дональд Трамп намагався завершити війну в найкоротший термін — і йому не вдалося. Дональд Трамп добивався тимчасового перемир’я — і йому не вдалося. Попри в певному сенсі катастрофічний для Києва початок взаємин з новою адміністрацією, в останні місяці риторика президента США стала більш прихильною до України з огляду на те, як Путін ігнорував мирні пропозиції Білого дому. Пропозиції, варто зазначити, доволі щедрі для Кремля — заморозка по лінії фронту, зняття частини санкцій, визнання контролю над Кримом. Трамп навіть був готовий обговорювати і нерозширення НАТО на схід і гарантувати, що Україна не приєднається до Альянсу. Де-факто це означало б стратегічну поразку Української держави, оскільки головна мета Києва у війні — гарантія безпеки в майбутньому — була б проігнорована.
Modus operandi президента США спирався на очевидні факти: Росія вже втратила від цієї війни більше, ніж може отримати; російська економіка наближається до рецесії; людські й матеріальні ресурси ЗС РФ виснажені, і останні неможливо відновити навіть у середньостроковій перспективі. Синтезом цих фактів було припущення, що Кремль радо погодиться заморозити війну й зафіксувати свої здобутки. Що ж, цього не сталося. І щонайменше через два фактори.
Дональд Трамп і Володимир Зеленський на зустрічі в Римі 26 квітня 2025 року
Архітектура поразки мирних прагнень
Перший фактор об’єктивний. Вашингтон недооцінив ступінь залежності Росії від Китаю. За роки війни, коли російський режим відрізало від західних ринків, імпорту технологій, від фінансової системи, він усе більше покладався на підтримку Пекіну. Піднебесна сьогодні купує близько 40 % експорту російських викопних енергоносіїв, за час війни майже подвоївши свою частку; постачає необхідні для ВПК товари й засоби, а також публічно заявила, що не може прийняти поразку Росії у війні. Навіщо ж їй російсько-українська війна? З одного боку КНР підважує американський вплив й архітектуру безпеки у Європі руками росіян, відтягуючи увагу США. З іншого — подальша війна гарантує ізоляцію РФ, що означає змогу імпортувати російські енергоносії, руди, деревину й аграрну продукцію із суттєвим дисконтом, витісняти російський вплив у Центральній Азії та на Південному Кавказі, отримати раніше недоступні технології російського ВПК.
Ці тези могли б створити враження, що Росії війна не вигідна. З раціонального погляду це правда — втрати Російської держави величезні, часто невідновні, а підтримка Китаю обернулася нерівноправними клієнтськими відносинами. Тож наступною причиною, чому війна триває, є Володимир Путін. Російський автократ має ірраціональне бажання воювати далі, керуючись радше власними уявленнями про реалії як бойових дій, так і стану Російської держави. Лідер Росії регулярно каже, що Москва не відступає від первинних цілей, про користь війни, кількісне і якісне зростання економіки, тоді як очільники економічного блоку російської влади публічно обговорюють рецесію.
Можна констатувати, що політика РФ повністю персоналізована президентом. Раціональні державні інтереси Росії ігнорують, оскільки діє примат бажань автократа, які часто не відповідають потребам держави. Тому стратегічна ситуація РФ полягає у виборі між заморозкою, наступом і капітуляцією. Фактор Путіна і теперішньої влади відкидає третій варіант, фактор КНР відкидає перший. Коли США кажуть, що Путін не хоче миру, це слід розуміти як небажання РФ розривати васальні відносини з Китаєм, а отже, інтереси Америки ігнорують. Нарешті неспроможність Путіна до переговорів, відповідно й провал мирного плану довелося визнати Вашингтону. Не зайве припустити, що до подібного висновку президента США підштовхнули комунікації з партнерами по НАТО, які послідовно переконували Дональда Трампа, що РФ саботує перемовини.
10-денна заморозка
Рішення зупинити військову допомогу на цьому тлі видається останньою спробою добитися від Росії адекватних перемовин. Навіть якщо Піт Геґсет одноосібно ухвали це, Білий дім цілком міг побачити в цьому можливість. РФ не раз заявляла, що однією з умов припинення вогню для неї є зупинка поставок західної зброї до України, відтак через два дні після рішення Пентагону Дональд Трамп зателефонував очільникові РФ. Очевидно, деталі розмови невідомі, проте результатом стало розчарування американського президента. Попри публічну зупинку поставок, мирна угода не стала ближчою.
З іншого боку, дії Пентагона викликали негативну реакцію як всередині, так і за межами Сполучених Штатів. Сукупний ефект дій Європи та Росії невдовзі призвів до спершу скасування заморозки поставок, а згодом Дональд Трамп після консультацій із союзниками представив новий формат поставок зброї для України: НАТО закуповує зброю у США і передає її Україні, деталі процесу ще будуть пропрацьовані, проте певні результати наявні уже зараз. Зокрема, Німеччина вже висловила згоду оплатити дві системи Patriot, ще одну — Норвегія.
Тоді ж комітет Сенату США з питань збройних сил підтримав збільшення бюджету на щорічну безпекову допомогу Україні з 300 мільйонів доларів до 500. Сам проєкт бюджету ще має пройти подальші стадії схвалення у Конгресі, проте це свідчить про якісну зміну на користь Києва.
Також стало відомо, що Білий Дім планує надіслати новий пакет допомоги в Україні, рішення про який ухвалить не Конгрес, а Дональд Трамп в рамках президентських повноважень (PDA). Інсайдерські дані говорять, що обсяг допомоги становитиме 300 мільйонів доларів, однак офіційний перелік наразі відсутній. Таке рішення, у разі його ухвалення, слід вважати знаковим, оскільки досі 47-й Президент США такого не робив, попередні транші допомоги Вашингтон виділяв в рамках рішень, ухвалених ще Президентом Байденом.
“Велика Конференція”
Головний інтерес США — завершити війну з прийнятними для євроатлантичної системи безпеки результатами. Не забуваючи про волюнтаристські дипломатичні методи Дональда Трампа, все ж можна констатувати, що цей інтерес Вашингтон пов’язує з підтримкою України, що засвідчила зустріч Президента США із генсеком НАТО Марком Рютте. Заяви на брифінгу після неї можна оцінювати радше позитивно.
Дональд Трамп і Марк Рютте
Окрім важливих слів про те, що Трамп розчарований Путіним і обманом з його боку, і що “розмови не працюють”, були озвучені подальші кроки американської адміністрації, спрямовані на підтримку України та новий формат співпраці з Європою, серед яких, по-перше, передача “17 систем Patriot”, які погодилася передати “неназвана країна”. Доречно висловити припущення, що мова радше йдеться не про 17 систем, а саме про пускові установки, однак навіть у такому трактуванні це значне число, особливо якщо в парі з ним буде передано достатній обсяг боєкомплекту. Іншим сигналом про зміну політики США стали слова про оборонне замовлення на мільярди доларів (за даними видання Axios йдеться про 10 мільярдів доларів), яке надасть Америка за кошт НАТО (фактично, Європи) для України.
З іншого боку, Вашингтон не відкидає принципову можливість домовитися із Кремлем. Сполучені Штати знову поставили Москві ультиматум, вимагаючи принципової згоди на угоду з Києвом протягом 50 діб, альтернатива — вторинні санкції, 100% тарифи для держав, які є торговельними партнерами РФ, що, до слова, суперечить попередній позиції адміністрації, яку озвучив Рубіо, що погрози санкціями лише нашкодять можливій угоді. Це менше за озвучені раніше 500% тарифи, крім того за кадром залишаються конкретні критерії щодо держав, на продукцію яких будуть запроваджені подібні обмеження, та все ж такий рівень тарифів може стати вкрай болючим ударом по торгівлі Кремля, якщо партери РФ сприймуть цю погрозу всерйоз.
Висновки
Літні події міжнародної політики дають нам право на стриманий оптимізм. Очільник США, схоже, усе більше розчаровується у президентові РФ, Гаазький саміт НАТО, де Дональда Трампа назвали “татусем” Альянсу, засвідчив відданість Америки п’ятій статті статуту НАТО та колективній обороні, у той час як держави Європи погодилися нарощувати мілітарні видатки до бажаного Вашингтоном рівня у 5% від ВВП. Лід у питанні поставок зброї Києві від нової адміністрації скреснув. Водночас, слід розуміти, що остаточне судження варто виносити лише на основі дій, і час покаже, наскільки міцним виявиться новий консенсус щодо України та чи втілить очільник Америки свій ультиматум.
