Віледж обирає книжки місяця та пояснює, чому їх варто читати
Художня література
«Упертюх і Дикунка»
Ярина Сенчишин
«Видавництво Старого Лева»
Світ – середовище агресивне. Від нього можна сховатися в лісовій печері, оточивши себе книжками, чи на найвищому поверсі 60-поверхового хмародера. Так, власне, зробили Упертюх і Дикунка, герої ефемерного роману Ярини Сенчишин. Цей твір міг би бути затишним читанням про несподіване кохання двох самотностей, але авторка свідомо повертає читача до цілком реальних ситуацій, нагадуючи, що цінність є навіть у тому, що ми вважаємо буденністю.
Дикунка розповідає Упертюху історії.
Здається, що поки триває оповідь жінки, вони разом проживають реальні, а не власні вигадані долі: співпереживають закоханим, міркують над тим, що таке біль – моральний і фізичний. Мова роману щільна, іноді надривна. Сенчишин працює зі словом, як із матерією: ліпить, ламає, подає багато діалогів. У тексті є гротеск, казковість, але вистачає й ніжності. Знайомлячись з Упертюхом і Дикункою, ніби чуєш голоси не так відлюдників, як представників покоління, на долю якого випало багато втрат. Вони ж перетворилися на внутрішній неспокій. То чим у книжці Ярини Сенчишин є упертість і дикунство? Можливо, ідеться про намагання продовжувати жити й любити попри обставини, страхи й тривоги.
«Уроки грецької»
Хан Ґан
Vivat, переклад з англ. В. Акімової, К. Мегели
Друга книжка південнокорейської письменниці, торішньої лауреатки Нобелівської премії з літератури, Міжнародної Букерівської премії 2016-го, перекладена українською. Творчість Хан Ґан важко назвати такою, що сподобається широкому колу читачів. Її тексти сповнені образів, натяків, алюзій за допомогою яких авторка створює загальне полотно оповіді – невеликими, але виразними у своїй цілісності мазками. Тому, так само як роман Хан Ґан «Вегетаріанка» – книжка не про жінку, яка відмовилася їсти мʼясо, «Уроки грецької» – не зворушлива історія про порятунок самотніх душ…
Звісно, якщо поверхово сприймати написане, то так воно і є. Учитель грецької, який втрачає зір, живе спогадами про дитинство, рідних, перше кохання. Його ж учениця поринає в мовчання, переживаючи розлучення та втрату опіки над сином. Але оповідь Хан Ґан складніша. Письменниця розкриває багатий внутрішній своїх героїв, які стикаються з недосконалістю світу, протиставляючи їй еталонну давньогрецьку філософію, літературу й, звісно, мову, як гармонійно-складну структуру. Авторка не дотримується одного стилю оповіді. І за цим прийомом теж цікаво спостерігати. Спогади, листи, оповідь від третьої особи – Хан Ґан використовує різні інструменти, щоб підкреслити ті чи інші риси персонажів. Можливо, комусь здасться, що самотність в «Уроках грецької» – вирок. На нашу ж думку – можливість по-справжньому пізнати себе. Платон із цим би погодився.
«Міністерство часу»
Каліан Бредлі
«Клубі Сімейного Дозвілля», переклад з англ. М. Томащука
Здається, 2024 року, та й навесні 2025-го, про цей роман в англомовних медіа не писав лише ледачий. Elle USA, The Guardian, Financial Times констатували вихід вдалого літературного дебюту, а The New York Times двічі назвав «Міністерство часу» бестселером. Також книжка британської авторки перемогла в категорії «Наукова фантастика» Goodreads Choice Awards і ввійшла до списку номінантів на Hugo Awards. Чим так захопив читачів і критиків роман із вайбом старого-доброго фільму «Кейт і Лео» та мотивами подорожей у часі а-ля «Кінець Вічності» Айзека Азімова?
По-перше, «Міністерство часу» – твір дуже динамічний. Каліан Бредлі не витрачає часу на довгий вступ, пояснення тих чи інших концепцій. Тут ледь не відразу оповідачку беруть на роботу до Міністерства часу й ошелешують завданням: бути «мостом» між Лондоном недалекого майбутнього та Ґремом Ґором, викраденим із 1847 року британським офіцером і мандрівником. А далі – суцільні інтриги та небезпеки. По-друге, поруч із фантастичним складником швидко виникає романтичний, бо як не закохатися в галантного, безстрашного красеня… По-третє, навіть у таку яскраву обгортку авторка змогла завернути теми антиколоніалізму та расової нерівності, ще й дуже органічно. Урешті вийшло строкато та емоційно. Щоправда, фантастична компонента на кінець твору остаточно здується, поступившись любовному роману з висновком, що «прощення й надія – це дива», які і є машиною часу.
«Степовий бог»
Євген Лір
«Віхола»
Чи не вперше в «Книжках місяця» пишемо про перевидання. Чому б ні? Бо йдеться про роман, що вперше вийшов 2019 року, а нині друкується в новій редакції, доповнений свіжими оповіданнями з фентезійного всесвіту загадкового українського степу. Книжка Євгена Ліра – як добре вино, з часом розкрилася додатковими сенсами, а тому читається з іще більшим інтересом. Можливо, річ у тім, що її географія – це безкраї простори Запоріжжя, ближче до окупованого нині Мелітополя. Але також захоплює й прагнення автора поглибити й без того багату українську історію авторським міфом, за яким «усе повʼязано з усім, і все на світі є коло».
За сюжетом підліток Сергій, що мешкає у вигаданому містечку Запропади, має стандартні для свого віку турботи: іспити, стосунки з батьками, пошук себе серед розмаїття неформалів… Аж поки не знайомиться з паном Віктором – чорнобильцем, науковцем, травником і зберігачем знання про Хассару й атеріанців – хаос і світовий порядок. До чого тут українські степи? Ними свого часу подорожували, наприклад, скіфи. А до них, хто знає, які істоти зʼявлялися із загадкових джерел енергії, захованих глибоко під землею. Тож юнак спробує розібратися з усім почутим і побаченим завдяки пану Віктору, заразом рятуючись від небезпек. Невідомо, чи буде продовження роману, крім уже згаданих двох оповідань із цієї арки, але точно хотілося б, бо Євген Лір – талановитий автор, якому добре вдається жанрова проза.
«Засмага»
Хлоя Мішель Говарт
«Лабораторія», переклад з англ. А. Натіної
«Засмага» – дебютний роман ірландської письменниці Хлої Мішель Говарт, щемка історія дорослішання, оповідь про заборонене кохання як опозицію до традиційного патріархального суспільства. Головна героїня книжки, пʼятнадцятирічна Люсі, переживає складний період із «захопленням випивкою, загрозою невдалої спроби сексу та невиліковним відчуттям розчарування». Забагато, як для непримітного ірландського села Кроссмор наприкінці 1980-х, але такі вже вони – підлітки.
Говарт пише з надзвичайною емоційною точністю. У прозі авторки чітко відчутні порухи юнацької душі, яка має наважитися на бунт, а головне – на складні почуття. У центрі оповіді – непроста прив’язаність Люсі до «прекрасної, сонячної» подруги Сюзанни. І тут письменниця робить акцент не так на темі першого кохання, як на висвітленні інтенсивності почуттів героїні взагалі. Дівчина намагається зрозуміти саму себе в контексті суспільства, де будь-яка інакшість сприймається як загроза, де роль жінки визначена наперед… Так, у творі Хлої Мішель Говарт присутній феміністичний контекст, але делікатний, ненавʼязливий, а тому сильний. Тож «Засмага» – роман про самопізнання, виклики й про те, як їх долати, коли, здається, усе у світі проти тебе.
Нон-фікшн
«Гра в перевдягання»
Артем Чех
Meridian Czernowitz
«Гра в перевдягання» – щоденник цивільного, який «до останнього сумнівався в можливості великої війни», записи військового, переконаного, що «хотіти вбивати – це щось нездорове, потворне». Книжка Артема Чеха є водночас інтимною розмовою із самим собою й публічним висловлюванням про «безбарвне буття» у війську, про суспільство, у якому «усі давно не відчувають одне одного». Тут ледь не кожна сторінка промовляє втомою від втрат та абсурдності війни, «поламаністю» через надто близьке сусідство зі смертю, але є й слова любові, радості, простого людського щастя.
Писати про «Гру в перевдягання» важко. Не лише через її правдивість, відсутність героїчного пафосу й патріотичної романтизації повномасштабного вторгнення. Рефреном у Чеха йде бажання не мати цього досвіду в житті, бо він, як і сотні тисяч інших, не був народжений для війни. А й тому, що ця книжка справляє враження приватної розмови про щось особисте, болісне. Автор не вдає із себе ані героя, ані жертву. Стався масштабний тектонічний зсув життя кожного з нас, країни в цілому. Він вивів на поверхню складні, але важливі запитання: у що вірити, за кого триматися, кому довіряти? «З ким ділити любов, страх і, звісно, смерть?» Артем Чех шукає власні відповіді. І це теж непросто, бо війна триває, а з нею – внутрішні трансформації кожного з нас.
«Історія українського хліба»
Людмила Герус
Stretovych Publishing
«Хліб – це одне з головних явищ, які асоціюються з традиційною культурою українців, – пише Людмила Герус, докторка історичних наук, завідувачка відділу народного мистецтва Інституту народознавства НАН України. – У нашому світогляді слово «хліб» стоїть в одному ряді з такими поняттями й цінностями, як «дім», «мати», «життя». Підсвідомо ми ставимося до нього з великою повагою. У цьому – збереження памʼяті як про щось світле й сакральне, так і про трагічні сторінки минулого. Тому корисно знати про український хліб більше.
Книжка Людмили Герус у легкій, захопливій формі розкаже, що півтора століття тому один селянин їв майже кілограм хліба на день, а коли жінки готували хліб, то під час випікання їм заборонялося сидіти, щоби буханці не опали. Також дізнаєтесь, як було заведено ділити обрядовий хліб, кого не можна було запрошувати до приготування весільних калачів і в чому полягала магічна сила короваю… Утім, авторка зупиняється не лише на минулому та фольклорі, а й проводить місток до нашого часу, розповідаючи історії п’ятьох бренд-шефів і власників пекарень – тих, «хто сьогодні формує моду на крафтовий хліб і повертає в повсякдення українців культуру його споживання». Отже, буде цікаво, сенсовно, із запахом бабусиних пасок чи гречаного багета – кому що до вподоби.
«Голоси Black Lives Matter»
Оксана Брюховецька
«Човен»
«Ой, леле, у країні повномасштабна війна, а вони про якийсь Black Lives Matter пишуть!» – у праведному гніві може подумати хтось із читачів цієї добірки. Українська мисткиня, кураторка та публіцистка Оксана Брюховецька, свідома можливості такої реакції й того, що деякі теми для українців підпадають під формулювання «не на часі», пояснює: «Коли ми мислимо про себе не як про ізольовану спільноту, що страждає через власну долю, а як про потужну силу, яка бореться з російським імперіалізмом у центрі Європи, і хочемо, щоб ця боротьба й далі була видимою, важлива здатність бачити й розуміти боротьбу інших спільнот у світі».
Тож голосами учасників «всеамериканського Майдану» авторка книжки розповідає про справжні Сполучені Штати, за словами однієї з героїнь книжки, – «не країну вільних людей». Адвокат, журналіст, стартаперка, пасторка, професор єврейських студій, захисниця прав безпритульних – Оксана Брюховецька зібрала цікаве коло співрозмовників. Для кожного з них Black Lives Matter був як глобальним протестом проти інституційного расизму, заохочуваного владою, так і рухом на захист людської гідності, у якому є місце особистим історіям, травмам і переживанням.
«Фанатик. Життя і час Ісуса з Назарету»
Реза Аслан
«Комубук», переклад з англ. А. Лісненко
«Фанатик. Життя і час Ісуса з Назарету» – ґрунтовне історико-критичне дослідження, яке стало результатом роботи, довжиною у двадцять років. Авторитетний американський письменник і релігієзнавець іранського походження Реза Аслан створив книжку, покликану подати знання про Ісуса як історичну постать, без релігійних нашарувань, наскільки це взагалі можливо. Для автора Ісус із Назарету – «звичайний єврей, революціонер, що кинув виклик правлінню наймогутнішої імперії». Тим цікавіше, особливо якщо читач полюбляє історію й прагне по-науковому поглянути на тексти Біблії.
«Проблема з точним визначенням історичного Ісуса в тому, що поза Новим Заповітом майже немає слідів цієї людини, якій судилося назавжди змінити хід історії людства», – зауважує автор. Але це не заважає йому аналізувати всі можливі джерела, щоб зобразити політичну атмосферу Юдеї під час римського панування, підкреслюючи, що для багатьох сучасників Ісус був радше революційним єврейським націоналістом, ніж аполітичним проповідником любові. Між іншим, Реза Аслан пояснює, чому і як відбувалася ця трансформація образу. Загалом за ходом думок автора дуже цікаво спостерігати. Зрозуміло, що дещо зі змісту книжки може викликати спротив у глибоко релігійних читачів, але в цьому й полягає її цінність – у провокації заради пошуку правди.
«Імператори Риму»
Мері Берд
Bookchef, переклад з англ. Н. Яцюк
«Книга «Імператор Риму» досліджує факти й вигадки стосовно правителів давньоримського світу, аналізуючи, чим вони займалися, навіщо це робили та чому розповіді про них мають таке химерне, часом навіть моторошне забарвлення», – пояснює в передмові до видання Мері Берд, професорка Кембридзького університету, редакторка, авторка історичного нон-фікшну. Із суто британською іронією письменниця зауважує, що не слід намагатися запамʼятати всі імена, які згадані в її книжці. Адже й написана вона не для цього.
Головна ж мета Мері Берд – з’ясувати, що означало бути римським імператором, збагнути, що вони відчували, посідаючи трон.
Авторка докладно розглядає важливі питання влади, пише про змови й любовні пригоди, улюблені страви та подорожі колись могутніх правителів. Мері Берд розбирає феномен імператорства як ролі й функції, до яких було багато очікування та тиску. Письменниця не романтизує владу, але хоче, щоб її книжка подала обʼєктивну інформацію, а не підживлювала образ психопатів, «з огляду на те, як зображають імператорський Рим у художніх фільмах». Отже, «Імператори Риму» зібрала історії про владу, у якій важливі не лише дати, а й почуття та відчуття, тобто все те, що наближало навіть сонцесяйних до реальності, з якою кожен правитель рано чи пізно має зіткнутися.
Джерело: 10 нових книжок липня
