Ігор Поклад
Коли з початком повномасштабного вторгнення родина Покладів опинилася в окупації у Ворзелі, за них переживала вся країна. А коли його не стало, багато хто подумав: «Як це? Він мав бути вічно». Але композитор буде з нами у своїх піснях – і в цьому разі банальність доречна. Друга правдива банальність – його життям точно керували зверху: інакше звідки така кількість щасливих випадковостей, які точно були не випадкові?..
Ігор Поклад і народився, і помер під час війни. Саме через евакуацію під час Другої Світової майбутній метр української музики з’явився на світ 1941 року в сьогоднішньому Бішкеку, тодішньому Фрунзе – столиці Киргизстану. По закінченні війни батька композитора, кадрового військового Дмитра Поклада, направили до України – інакше хто зна, яка з колишніх республік СРСР могла б тепер вважати твори Ігоря Поклада своїми?
Повоєнне дитинство пройшло в Івано-Франківську, потім Чорткові, потім Тернополі, а там вчителька 9 класу помітила талант хлопця і сказала його батькам: «У вас росте талановита дитина. Він повинен займатися музикою, а ви маєте йому в цьому допомогти!»
Так Ігор опинився в музичній школі, і весь її семирічний курс пройшов за два роки. А на вихідних їздив до Львова, щоб навчатися в професора Львівської консерваторії Бориса Шейко – і вступати до Києва поїхав вже у всеозброєнні.
Є тут якийсь поет?
У столиці 15-річний хлопець часу не гаяв: з базою, отриманою від Шейка, він легко вступив до училища Глієра, водночас влаштувався репетитором і акомпаніатором до “Укрконцерту”, а позаяк у свої 15 вже мав написану для пісень музику, вирішив використати столичні можливості. Поруч із «Укрконцертом» (розташованому тоді в Цирку) були редакції кількох газет. «Може, там є якийсь поет або хтось відгукнеться?» – подумав хлопець і просто приніс до однієї з редакцій свої мелодії.
Ігор Поклад з батьками
Чому він пішов саме до тієї редакції, а не до іншої, що була поруч? Ймовірно, бо «зверху» знали, що саме в редакції «Молоді України» працює Борис Олійник, який стане першим співавтором Ігоря Поклада.
«Давай, хлопче, награй мені ту мелодію», – сказав Ігорю Олійник – і так з’явилася їхня перша пісня “Пісня не загубиться”. А за 10 років вони разом створили для Ніни Матвієнко “Мамо, вечір догоря”.
Але справжню популярність Покладу принесла «Кохана», написана в співавторстві з Ігорем Барахом. Барах, лікар швидкої допомоги, у вільний час писав вірші, був прихильником музики Поклада і якось сам зателефонував йому. Вони зустрілися в кімнаті на вулиці Горького, де жив композитор, й Ігор-композитор запропонував Ігорю-поету написати щось на мелодію, яку він створив ще у 18 років. «Пиши, що хочеш, але щоб у приспіві було жіноче ім’я або дзвінке слово», – сказав Поклад Бараху.
Поки Барах їхав від Поклада в автобусі, в нього народилося: «Кохана, мрій кришталевих цвіт. Кохана, тобі дарую світ…»
Відомою на весь Союз «Кохану» зробив Костянтин Огнєвий – він викладав у естрадно-цирковому училищі, що було розташоване в «Укрконцерті», де працював акомпаніатором Поклад. Знову збіг? Не думаємо.
А згодом «Кохана» перетворилася на «Коханого» – її заспівала солістка створеного Покладом ансамблю «Мрія» Ліна Прохорова.
Згодом «Кохану» переспівали і Юрій Богатіков, і Муслім Магомаєв, і навіть польська група Trubadurzy.
В результаті Барах на відшкодування від «Коханої» зміг купити трикімнатну квартиру поруч із Покладом. Та й композитора, думаємо, не образили.
Його «Мрія»
Ще одним «хітом» Ігоря Поклада став жіночий ансамбль «Мрія» – ще під час роботи в «Укрконцерті» Поклад отримав від керівництва київської філармонії пропозицію створити жіночий колектив, подібний до естонського жіночого ансамблю «Лайне», що тоді гримів. І Поклад на початку 1965 року завдання виконав: вирушив спочатку до заводу «Арсенал», що мав власний хор, провів, як то кажуть, кастинг, а потім у Театрі ім. Лесі Українки зустрів свою колишню студентку Ліну Прохорову, яка працювала там актрисою. «Що ти тут робиш? Ти ж співачка!» – сказав Ліні Поклад, і акторська кар’єра Прохорової завершилася, а естрадна почалася. Прохорова, що згодом стала дружиною композитора, першою виконувала його майбутні хіти, а ансамбль «Мрія» швидко набув популярності.
Ансамбль “Мрія”
Щоправда, ненадовго: Ігоря Поклада забрали до армії, і без постійного керівника гурт втратив позиції.
Зате на Поклада вчергове чекав «щасливий випадок»: під час служби в армії він познайомився з молодим поетом Юрієм Рибчинським. Ну, а далі ви знаєте: «Чарівна скрипка», «Дикі гуси», «Два крила», «Тиха вода»… Поклад завжди вмів входити в правильні двері.
Пісні з неба
Ігор Поклад вірив, що пісні приходять з неба. І до нього вони так і приходили – уві сні. «Скільки пісень мені снилося, але ліньки було встати й записати! А так би в мене було не 150 пісень, а 1550», – згадував маестро.
Проте мелодію пісні “Скрипка грає” він записати не полінувався: прокинувся, награв на роялі (фортепіано він за інструмент не визнавав), записав на магнітофон і ліг спати.
Він міг працювати над однією піснею багато років, а якщо потрібно було написати щось на замовлення, спочатку довго «розігрівався», граючи класику.
«Якось я вирішив «проінспектувати» свою творчу нотну бібліотеку. Побачив і сам не повірив – невже все це написане мною?! Коли я тільки встиг?! У моїй шафі є «кілометри» музики! – казав маестро. – Але майже половину з того, що я маю сьогодні, ніхто і ніколи взагалі не чув».
Ігор Поклад
Звісно, Поклад писав не лише пісні – у його доробку є й рок-опера «Ірод», і оперети «Конотпська відьма» й «Весілля в Малинівці», і музика до мультфільму «Як козаки…», і роботи в кіно (до речі, Поклад довго шкодував про те, що відмовив Леоніду Бикову в написанні музики до «В бій йдуть одні старики»). Були в нього й симфонічні твори.
Проте він давно визначився: пісня для нього – найголовніше.
Найбільше пісень Ігор Поклад написав для Софії Ротару – десь із десяток. Проте популярними чомусь стали тільки «Тече вода» та «Хай щастить».
Замінований рояль
Останні свої роки Ігор Поклад провів у заміському будинку у Ворзелі разом із другою дружиною Світланою.
Про їхні стосунки можна написати окрему статтю, а то й книгу. Але цей «щасливий випадок» – знайомство з нею у спільних друзів – став, напевно, найщасливішим в його житті.
Ігор і Тетяна Поклади
Світлана стала для Поклада коханою, музою, янголом-охоронцем, агенткою, а зрештою – співавторкою його книжки «По той бік рояля».
Коли почалося повномасштабне вторгнення, вони думали, що перебувають у правильному місці – напевно, в Києві буде страшніше? «Чесно кажу, якби ми були на той момент у Києві, я б вмовляла чоловіка перебратися у Ворзель», – згадувала Світлана Поклад.
Але одного дня вони побачили біля свого будинку російські танки та БТР і залишилися повністю відрізаними від світу — без води, світла, газу… Врятували закрутки, що Світлана зберігала в погребі – та, власне, й сам погріб – там подружжя ховалося, аж допоки їх не визволили волонтери.
Потім у їхньому будинку оселилися окупанти. Залишаючи дім Покладів, вони замінували рояль.
Витягнув Покладів з окупації Костянтин Гудаускас, який згодом став героєм фільму «Буча» – власне, деякі знімання «Бучі» відбувалися зокрема в будинку Покладів.
Звісно, цей травматичний досвід дався взнаки – останнім часом Ігор Поклад боровся з тяжкою хворобою й здебільшого перебував у лікарні.
У свої 80 він чесно зізнався: «Музика мені більше не сниться. Тому нічого вже не народиться, думаю. Що міг – зробив. Хто зможе зробити краще – нехай робить…»
Ігорю Покладу було 83 роки
***
Прощання з Ігорем Покладом відбудеться завтра, 11 липня, в Національній філармонії України.
