Більше того, подальше реформування правничої освіти є однією з передумов набуття Україною членства в ЄС. Європейська комісія неодноразово звертала увагу на цю проблему у звітах Ukraine Report за 2023 та 2024 роки. Тож, Дорожня карта з питань верховенства права, затверджена урядом 14 травня 2025 року, визначила реформу правничої освіти як важливу складову трансформації системи правосуддя (розділ 23 “Судова влада та основоположні права”) у межах переговорного процесу щодо вступу України до ЄС.
Якісна реформа має охоплювати весь спектр – від змісту освітніх програм і створення належних умов для практичної підготовки майбутніх правників до формування ефективних систем внутрішнього та зовнішнього забезпечення якості освітніх програм з права.
Саме тому концепція проєкту Закону України “Про вищу правничу (юридичну) освіту та первинний доступ до правничої професії”, яка ухвалена Комітетом Верховної Ради з питань правової політики 20 лютого 2025 року, викликала значний резонанс серед фахової спільноти. Адже нині в Україні відсутній консенсус щодо оптимальної моделі правничої освіти. Тож, давайте розглянемо ключові проблеми та запропоновані шляхи їх вирішення.
Ключові проблеми, які потребують системного вирішення
Попри окремі досягнення, в українській правничій освіті зберігаються значні прогалини.
Зокрема, на сьогодні в Україні функціонують дві паралельні системи підготовки правників: у вищих військових закладах освіти і закладах вищої освіти зі специфічними умовами навчання та в академічних ЗВО. Такий підхід суперечить принципам демократичного суспільства, адже підготовка правників вимагає максимального дотримання академічних прав та свобод у закладах вищої освіти з найширшою системою академічної автономії. Крім того, різні умови вступу та навчання в цих закладах порушують ст. 4 Закону “Про вищу освіту”, яка гарантує рівні права доступу до вищої освіти. Адже юридична освіта не повинна підпадати під “специфічні умови”, як, скажімо, навчання в галузі безпеки та оборони.
До того ж, система зовнішнього забезпечення якості вищої освіти не повною мірою забезпечує належний контроль за якістю освітніх програм за спеціальностями “Право” та “Міжнародне право”. Так, результати складання здобувачами вищої освіти Єдиного державного кваліфікаційного іспиту (ЄДКІ) та рівень працевлаштування випускників закладів вищої освіти за фахом у сфері права ще не стали ключовими індикаторами якості підготовки правників.
Спостерігається і низький рівень практичної підготовки здобувачів вищої правничої освіти. Це передусім пов’язано з відсутністю законодавчого закріплення форм і способів взаємодії між закладами вищої освіти і державними органами та професійними правничими об’єднаннями щодо забезпечення практичної підготовки здобувачів вищої правничої освіти.
До проблем правничої освіти також відносять:
- слабку інтеграцію національної системи вищої правничої освіти у європейський простір вищої освіти;
- недостатній рівень знань етичних стандартів правничої професії та спроможності їх утверджувати у професійній діяльності;
- поширені прояви академічної недоброчесності у сфері вищої правничої освіти;
- заочну форму навчання, яка у чинному форматі давно не відповідає стандартам і потребує принципового перегляду;
- відсутність прозорих механізмів розподілу бюджетних коштів на підготовку правників, що зумовлює нераціональне використання державних ресурсів.
Що пропонує реформа?
Для усунення та послаблення чинників, які негативно впливають на якість освітніх програм за спеціальностями “Право” та “Міжнародне право”, Концепція пропонує впровадження низки заходів.
Однакові правила для всіх. Потрібно чітко розмежувати підготовку фахівців у сфері права та кадрів для органів правопорядку. Правників мають готувати лише академічні заклади вищої освіти, у той час як вищі військові заклади освіти та заклади вищої освіти зі специфічними умовами навчання – фахівців у сфері безпеки та оборони. Важливо також посилити вимоги до добору абітурієнтів.
Наскрізна магістерська підготовка. Модель із розділенням на бакалаврів і магістрів має поступитися єдиній програмі – підготовці правника на рівні магістра. Окремо – необхідно відмовитися від заочної форми навчання як неефективної або докорінно її модернізувати.
Посилення вимог до ЗВО. Заклади, що здійснюють підготовку правників, повинні відповідати високим критеріям. Це, зокрема, передбачає посилення ролі ЄДКІ щодо визначення спроможності здобувачів вищої правничої освіти до здійснення первинної правничої діяльності, активну участь представників правничої спільноти в освітньому процесі, обов’язкове врахування рівня працевлаштування випускників.
Також Концепція пропонує законодавчо визначити форми взаємодії ЗВО з юридичною спільнотою. Присвоєння професійної кваліфікації “Правник” має здійснюватися лише після успішного складання ЄДКІ, що, своєю чергою, має стати обов’язковою умовою для доступу до правничої професії.
Що ще потрібно зробити для покращення правничої освіти?
Окрім ключових змін, реформа юридичної освіти потребує й додаткових рішень, які допоможуть зробити систему більш прозорою, справедливою та сучасною.
Підвищити прозорість фінансування та обліку студентів. Потрібно внести зміни до законодавства, щоб у державній базі даних (ЄДЕБО) відображалась інформація про студентів, які навчаються за державні кошти у військових вишах або закладах зі специфічними умовами. Це дозволить контролювати ефективність використання бюджету. Виняток можуть становити лише спеціальності, пов’язані з безпекою та обороною.
Запровадити єдині стандарти для спеціальностей “Право” і “Міжнародне право”. Ці дві спеціальності мають спільний код за міжнародною класифікацією освіти (ISCED-F 0421 – Law), тому й стандарти для них мають бути однаковими. Випускники складають один і той самий державний іспит і отримують однакові академічні й професійні права. Логічно, щоб і освітні стандарти з цих спеціальностей містили однакові базові вимоги до підготовки правників.
Актуалізувати зміст правничої освіти. Потрібно оновити освітні стандарти підготовки правників, приділяючи більше уваги навикам правозастосування та правовій аргументації, вивченню права Європейського Союзу, етиці правника та особливостям професійної відповідальності. Це особливо важливо в контексті євроінтеграції України.
Усунути винятки у системі професійної кваліфікації та первинного доступу до правничої професії. Зараз через воєнний стан діють тимчасові винятки: студенти деяких вишів можуть отримувати дипломи без складання Єдиного державного кваліфікаційного іспиту. Але це суперечить Закону України “Про вищу освіту” і створює нерівні умови здобуття вищої правничої освіти. Ці винятки потрібно скасувати, щоб забезпечити однакові умови здобуття вищої правничої освіти для всіх здобувачів.
Посилити вимоги до освітньої діяльності за спеціальностями “Право” та “Міжнародне право”. Потрібно прийняти положення про особливості ліцензування освітньої діяльності у сфері вищої освіти за освітніми програмами, що передбачають присвоєння професійних кваліфікацій для доступу до професій, для яких запроваджено додаткове регулювання. Це допоможе чітко відрегулювати вимоги до освітньої діяльності за спеціальностями “Право” та “Міжнародне право”.
Якість правничої освіти – це не лише про стандарти та освітню діяльність. Це про цінності, які правники утверджують у нашому суспільстві. Про забезпечення справедливого правосуддя і довіру до судової влади та суддів. Про повагу до людської гідності. Про спроможність держави утверджувати верховенство права. Системна реформа правничої освіти, виражена у Концепції, – не забаганка, а нагальна потреба задля покращення якості правового порядку у нашій Державі. І що швидше ми її втілимо, то надійнішим буде фундамент української демократії.
Джерело: Реформа правничої освіти в Україні: чому зміни стосуються кожного з нас
