Зрілість, терпіння і смирення — запорука змін у довгу
Оксана Сироїд, викладачка, правниця, штаб-сержантка 13 бригади НГУ “Хартія”, вважає, що довге рішення — це якісна зміна, а не покращення того, що є сьогодні.
Пані Оксана назвала три внутрішні якості, без яких неможлива гра в довгу: зрілість, терпіння і смирення. Зрілість — це усвідомлення, що якісні зміни не відбуваються миттєво. Терпіння — здатність витримати тривалий шлях, зберігаючи віру в його сенс. Смирення — прийняття, що інші люди не синхронізуються з тобою одразу. Адже, “лідер не той, хто прийде першим, а той, хто доведе останнього”.
Оксана Сироїд також додала, що довгі рішення потребують активної участі: якщо сидіти і чекати, зміни можуть і не настати. Тому треба самотужки наближати їхній час.
Крім того, пані Оксана розповіла про бар’єри, які постають на шляху до довгих рішень:
“Часто ми асоціюємо бар’єри з державою, владою чи бюрократією, але насправді вони в нас самих. Наше очікування швидких рішень — і є головним бар’єром до змін у довгій перспективі”.
Синергія складних рішень та великого охоплення
Олексій Ерінчак, засновник книгарні “Сенс” також вважає, що у будь-якій діяльності важливо не чекати швидких результатів. Адже ми формуємо не результат, а інфраструктуру, напрям. І якщо цей напрям захопить, дасть людям надію, вони почнуть ним рухатися.
Спираючись на свій досвід у маркетингу, Олексій додав, що до руху важливо додавати багато “трафіку”:
“Трафік — це люди, які долучені до проєкту чи продукту або хоча б знають про нього. Через велику кількість таких людей можна доволі швидко відслідкувати чи у правильному напрямку ми рухаємося”.
На думку Олексія Ерінчака, оптимальною є синергія довгих та складних рішень, які можуть і не дати результату тут і зараз, та великого охоплення. Реалізуючи проєкт, важливо розповідати про нього і відслідковувати як реагують ринок, суспільство, держава. Так можна коригувати ініціативу, при цьому не змінюючи велику картину.
Залишити свій слід — мотивація для гри в довгу
Адам Харлампович, засновник громадської платформи «Алгоритм дій» та підприємець з Луцька пропонує свій ключ до розуміння довгих рішень.
“Якщо відкинути статус, багатство, все, що ти маєш, то що залишиться після тебе? Щоб це краще зрозуміти, потрібно дослідити родовід, свої гени, краще зрозуміти локацію, де ти живеш. І знаходячи кейси в минулом, проєктувати майбутнє”.
Адам додає, що у цьому контексті також важливо досліджувати досвід інших: як у сталих державах і у сталих суспільствах працює передача спадщини. А те, що залишиться після, може бути гарною мотивацією і для команд.
Горизонт і крок: баланс довгострокового й теперішнього
Андрій Зелінський, голова наглядової ради Українського ветеранського фонду при Міністерстві у справах ветеранів, капелан УГКЦ, політолог та письменник окреслив інший вимір цієї теми.
На думку Андрія Зелінського, коли мова заходить про довгі рішення, важливо пам’ятати, що крім горизонту значення має крок.
“Основна функція психіки — спрощення реальності до масштабів, коли її можна перетравити. Це пастка. Формуючи щось, ми формуємося самі. Будь-які дії, які ми продукуємо, змінюють нас також. Довгі рішення складні, але це і моя увага до кроку, бо я змінююся в процесі досягнення горизонту”.
Андрій Зелінський також додав, що майбутнє не існує у відриві від теперішнього; є тільки завтрашні результати сьогоднішніх дій.
“Час, який є зараз — наш із вами, іншого у нас немає. Це час ставати сильнішими і думати, що ми можемо з цього кроку винести на наступний. Щоб в кінці після нас залишився результат”.
Довгі рішення: напрямки змін
Спікери окремо говорили про різні напрямки, увага до яких зараз, може призвести до змін у майбутньому.
Оксана Сироїд наголосила, що нам треба увласнити державу і підтримувати її.
“У суспільстві досі живе протиставлення: країна — це люди, держава — це ворожі інституції. Але якщо відрефлексувати, саме завдяки цим інституціям ми вижили у найскладніші моменти. Тому довге рішення — це навчитися любити державу. Вона має стати самоцінністю для нас”.
Андрій Зелінський вважає, що зі стратегічної перспективи вкрай важливо інвестувати в освіту та військо. І, в першу чергу, повернути українцям себе:
“Українці дня завтрашнього сидять в окопах і за шкільними партами. Тому, для школи і війська, крім тих завдань, які вони природно виконують, потрібно вчити українця бути господарем своєї свободи”.
На думку Олексія Ерінчака, важливо інвестувати у розвиток українськості. При цьому потрібен баланс участі держави та приватних ініціатив, чітке розмежування їхніх ролей:
“Для становлення української ідентичності держава має піти з деяких сфер, а у інших навпаки — сконцентруватися на пропаганді правди. Що маємо робити ми самі? Розвивати українськість. Для мене це теж пріоритет номер 1”.
Адам Харлампович згадував про розвиток культури. А крім цього, говорив про місцевий потенціал та його реалізацію:
“В будь-яких містах майбутнього повинні бути креативні хаби: більша кількість якісних локацій та якісних подій в цих локаціях. Тому що ми живемо в епоху креативної економіки і найцінніша валюта — це увага. За нею йде капітал”.
