Дні перед ударом
Попри передвиборчі обіцянки не втягувати США у нові конфлікти, Президент Трамп від моменту початку ізраїльської операції проти Тегерану демонстрував підтримку дій Тель-Авіва. Цьому передували кілька місяців безплідних перемовин щодо ядерної угоди з Іраном в Омані. Однак від початку операції Ізраїлю були сумніви щодо спроможності ЦАХАЛ завдати серйозної шкоди ядерній програмі Ірану, оскільки ключові об’єкти розташовані глибоко під землею, недосяжні для конвенційного озброєння, яке має Тель-Авів. Лише США володіють засобами, здатними вразити укріплений об’єкт на такій глибині — протибункерними бомбами GBU-57 Massive Ordnance Penetrator (MOP).
Gen. Dan “Razin” Caine demonstrates how GBU-57 MOPs work: “Unlike a normal surface bomb, you won’t see an impact crater because they’re designed to deeply bury and then function … All six weapons at each vent at Fordow went exactly where they were intended to go.” pic.twitter.com/iQs3oWcJ4X
— Rapid Response 47 (@RapidResponse47) June 26, 2025
Удару передували кілька днів демонстраційного перекидання авіації та флоту США ближче до Ірану, проте певності в тому, що Вашингтон ризикне провести атаку, у спостерігачів не було. Зіграла роль і репутація Дональда Трампа, який від початку своєї другої каденції неодноразово ініціював різного роду “великі кроки”, реалізація яких так і не була доведена до кінця. Проте удар таки США завдали.
Невідомо, чи дійсно Іран був “за кілька тижнів до створення ядерної зброї”, як про це заявляли Нетаньяху і Трамп, та США, очевидно, дійшли висновку, що дипломатія не здатна зупинити ядерний прогрес Ірану, особливо після того, як Тегеран відмовився виконати вимогу про повне припинення збагачення урану. Додатковим фактором на користь проведення операції стало суттєве скорочення (якщо не знищення) спроможностей ППО Ірану внаслідок ударів Ізраїлю, що значною мірою зменшувало ризик втрати цінних стратегічних бомбардувальників B-2, що стало б іміджевою катастрофою для самого Трампа.
Успіх?
Відсутність достатніх супутникових знімків та інформації з Ірану, у тому числі через блокування іранського сегмента інтернету в останні дні, не дозволяють чітко встановити наслідки атаки. Вашингтон стверджує, що знищив об’єкти, Тегеран говорить, що установи та вчені були заздалегідь евакуйовані, а старший радник спікера парламенту, Мехді Мохаммаді, додав, що “неможливо розбомбити знання”. Припущення про евакуацію підтверджують і супутникові знімки за дві доби до удару, на яких видно колону вантажівок, зокрема, біля Фордо.
Кратери після авіаударів США по підземному заводу у Фордо, 22 червня 2025 року
Також перші супутникові знімки Фордо не дозволяють ідентифікувати серйозних руйнувань об’єкта, але зазначений факт не обов’язково вказує на провал атаки — GBU-57 детонує не одразу при зіткненні з поверхнею об’єкта, а після проникнення, на глибині, відтак зовнішня ідентифікація наслідків ускладнена. МАГАТЕ дала найбільш стриману оцінку, вказавши, що не зафіксувала росту рівня радіації біля атакованих об’єктів.
Згодом американська розвідка заявила, що удари не призвели до знищення ядерної програми Ірану чи атакованих об’єктів, і ядерна програма Тегерану у кращому випадку відкинута на два роки. Схожу оцінку зробили й ізраїльські служби з ремаркою, що два роки на відновлення програми передбачають ідеальні умови та відсутність нових ударів. Чого, зрозуміло, Ізраїль спробує не допустити. Подібні оцінки не сподобалися президентові Трампу, який наполягає, що об’єкти були знищені повністю і остаточно, а ядерної програми Ірану більше немає. Зазначимо, що це твердження потребує значно більшої кількості доказів, аніж є наразі, особливо у світлі того, що ядерний об’єкт у Натанзі, також підземний, США атакували крилатими ракетами “Томагавк”, а не протибункерними бомбами, відтак руйнування зачепили саме надземну частину. МАГАТЕ вже заявила, що їй невідомо, де саме перебуває іранський збагачений уран.
Що зробив і ще може зробити Тегеран
Одне з головних джерел легітимації авторитарної влади — це сила. Важливіше самої сили може бути лише її сприйняття, тому режим аятол змушений демонструвати стійкість та непохитність, аби проявом слабкості не поставити під загрозу власну стабільність чи інфраструктуру впливу в регіоні. І хоча перед атакою Вашингтон зв’язався із Тегераном та запевнив, що удари не націлені на зміну влади в Ірані, останній не міг залишити атаку без відповіді.
Через кілька годин Іран запустив 20 ракет по Ізраїлю, уже згаданий Мехді Мохаммаді назвав це “початком знищення Ізраїлю, що стане першою відповіддю на атаку США”. Тегеран задіяв деякі зі своїх найсучасніших балістичних ракет, зокрема Khorramshahr-4, з дальністю 2000 км та бойовою частиною до 1500 кг. Також єменські хусити уже оголосили війну Америці та порадили “триматися якомога далі від їх територіальних вод”.
Іранська ракета випущена по Ізраїлю над Тель-Авівом.
Водночас здатність Ісламської Республіки до тривалих обстрілів доречно поставити під сумнів. Ізраїльські авіаудари вивели з ладу значну частину пускових установок, левова частка вцілілих була переміщена у східні регіони, тому Тегеран може завдавати удари лише найбільш далекобійними, а отже, найдорожчими та найскладнішими ракетами у власному арсеналі.
Головне питання, яке висіло у повітрі, — чи атакує Іран американські військові бази в регіоні. За останні кілька років Ісламська Республіка неодноразово здійснювала обстріли цих баз, однак завжди за деякий час до удару попереджала американців, саме тому реальна шкода від обстрілів була незначною, обходилося без найбільш чутливих для США втрат — людських. Описаний вище сценарій повторився знову. 23 червня ввечері Тегеран, заздалегідь попередивши Вашингтон про атаку, випустив 14 ракет по американській базі Аль-Убейд у Катарі. Відповідь радше символічна і спрямована у першу чергу на внутрішню аудиторію — вона дозволить владі Ісламської Республіки хоча б частково “зберегти лице”, не завдавши при цьому такої шкоди американцям, яка б зробила політично неприйнятним ігнорування ударів.
Президент Трамп подякував Ірану за попередження про атаку, описав її як дуже слабку і повідомив, що Америка не буде відповідати. А 23 травня від Білого Дому прийшла інформація, що Ізраїль та Іран — обоє — запросили перемир’я. На фоні подібних заяв президента США не припинявся обмін ракетними та авіаударами між обома згаданими державами. Станом на зараз обстріли припинилися, і обидві сторони попередньо погодилися на припинення вогню.
Президент США Дональд Трамп звертається до нації після ударів США по ядерних об’єктах Ірану, державний секретар США Марко Рубіо ліворуч, Вашингтон, 21 червня 2025 р.
Жодній зі сторін не потрібне поглиблення конфлікту. Для аятол це пряма загроза стабільності режиму, а Білий дім за жодних обставин не прагне втягувати США у чергову «нескінченну» війну — не лише через ризики втрати стратегічної маневреності та розфокусу уваги від ключового Східноазійського регіону, а й через жорстке несприйняття суспільством нових військових кампаній/прямого військового втручання після болісного досвіду Іраку й Афганістану. Ізраїль і Іран відчутно виснажили свої запаси засобів ППО/ПРО та ракет відповідно.
Потенціал конфлікту та реакція регіону
Отже, попри гучний шум довкола ударів, потенціал реального широкомасштабного конфлікту від початку був низький, оскільки він не в інтересах Ірану чи США. Вашингтон воліє через силу змусити Тегеран до компромісу та вирішити одну з найбільших безпекових проблем на Близькому Сході. Успіх дозволив би Дональду Трампу продемонструвати громадськості свою перемогу над давнім суперником Америки, яка не коштувала б жодного життя американця, що укріпило б позиції республіканців перед проміжними виборами до Конгресу 2026 року. Зараз ми бачимо, що Білий Дім намагається щосили політично капіталізувати події останніх днів на Близькому Сході.
Інші важливі держави регіону негативно оцінили дії США. Саудівська Аравія засудила атаку і закликала сторони до негайного пошуку політичного рішення замість військового, привела свої збройні сили у стан найвищої боєготовності. Попри традиційно холодні відносини з Іраном, в останні роки тривало поступове налагодження контактів Ер-Ріяду з Тегераном. Королівству не потрібна регіональна війна, яка б поставила під загрозу амбітні плани трансформації економіки.
Туреччина в особі міністра МЗС висловилася проти атаки, підкресливши, що Анкара не зацікавлена у ескалації конфлікту та появі вогнища нестабільності в регіоні. І це дійсно так — ослаблена найвищими після аргентинських темпами інфляції серед економік G20, Турецька економіка лише додатково постраждала б від кризи ринку енергоносіїв, яка вкрай вірогідна у випадку запуску спіралі ескалації.
Антиамериканський мурал у Тегерані, Іран, 22 червня 2025 року.
Східний сусід Ірану, Пакистан, також засудив атаку на ядерні об’єкти. Головний страх Ісламабаду — дестабілізація Ірану внаслідок падіння режиму Ісламської Республіки, що викличе перекидання нестабільності на західні кордони Пакистану та може посилити сепаратизм белуджів.
Головна і єдина сторона, якій могло бути вигідним поглиблення та розширення конфлікту США та Ірану — Ізраїль. Хоча Тель-Авів та Вашингтон діяли в кооперації, їхні цілі не є однаковими. Єврейська Держава прагне падіння режиму аятол, про що заявляв сам прем’єр Нетаньяху, поки Америка зосереджена на ліквідації саме ядерної програми Тегерану. Хоча ці цілі можуть бути близькими, вони не є тотожними. Готовність адміністрації Дональда Трампа “загребти жар” руками уряду Ізраїлю та скористатися моментом для досягнення власних цілей не конвертується у аналогічну готовність до тривалого безпосереднього залучення у протистояння.
Стратегічне мовчання: партнери Ірану
Реакцію Москви та Пекіна можна назвати прогнозованою. Хоча обидві держави є стратегічними партнерами Тегерана, жодна з них не зацікавлена у набутті Іраном ядерного статусу. Тож РФ та Китай, звісно, засудили атаку на Іран, Пекін додатково зазначив, що вина за ескалацію лежить саме на Ізраїлі та США, однак якихось конкретних дій із допомоги Ісламській Республіці не було.
Понад те, Росії до певної міри був вигідний цей конфлікт: нестабільність на Близькому Сході традиційно штовхає ціни на енергоносії вгору, увага світу зміщується з російсько-української війни на нове протистояння, а США можуть перенаправити законтрактовану для України зброю в інший регіон, мотивуючи це потребою власної армії. Як ми і очікували, Кремль ще раніше запропонував себе як посередника для перемовин з Тегераном, вочевидь, намагаючись вичавити із ситуації максимум, однак Білий Дім відкинув пропозицію. 23 червня відбулася зустріч представників Ірану та РФ “для консультацій”, однак фактична підтримка від Кремля була хіба символічною.
Пекін, також зацікавлений у деескалації та стабільності ринку енергоносіїв, закликав сторони до миру, серйозної підтримки також не надав.
Контейнеровоз пливе Ормузькою протокою, Об’єднані Арабські Емірати, 23 червня 2025 року, через цю протоку проходить 25% світового видобутку нафти та 20% світових потоків зрідженого природного газу.
Глобальні наслідки
Опосередковано наслідки протистояння відчув наразі весь світ. Іран прогнозовано не наважився на блокаду Ормузької протоки, відтак ціни на нафту зросли лише на короткий строк. А реакцією ринків на іранський обстріл американської військової бази стало стрімке падіння ціни до довоєнного рівня, нижче 70 $ за барель, оскільки атака виявилася значно слабшою, ніж очікували. Серед причин, чому Тегеран, попри рішення парламенту про закриття протоки, не здійснив блокади, можемо виділити, по-перше, залежність економіки самої Ісламської Республіки від експортних нафтових доходів, які б різко скоротилися. По-друге, сама безпекова та політична ситуація в регіоні вкрай несприятлива для Ірану, і блокада лише погіршила б ситуацію.
Іранська ядерна програма остаточно не знищена, виробничий та науковий потенціал збережений. Режим встояв, втративши вагому частину керівної ланки, однак отримавши чіткий сигнал від Америки про відсутність намірів його змінити. Водночас Ісламська Республіка буде змушена здійснити серйозний перегляд своєї зовнішньої політики: стратегія убезпечення Ірану шляхом створення буфера у вигляді афілійованих з КВІР військових угруповань провалилася, ХАМАС і “Хезболла” знекровлені Ізраїлем, режим Асада впав, а нова влада Сирії налаштована вороже до Тегерану, що додатково ускладнить відновлення боєздатності згаданих організацій, якщо Іран ухвалить таке рішення.
Вплив Ірану в регіоні на вкрай низькому рівні. Де-факто з усієї “Вісі Опору”, яку вибудовував Тегеран, у повній силі залишаються лише шиїтські ополчення в Іраку та єменські хусити, однак перші не володіють суттєвим впливом в регіоні, а другі слугують більшою мірою засобом тиску на Саудівську Аравію та судноплавство у Аденській затоці, а не на Ізраїль, хоч і долучалися до обстрілів останнього.
Констатуємо, що баланс сил на Близькому Сході за останні два роки суттєво змінився, Позиції Ісламської Республіки суттєво ослабли, натомість укріпилися її суперники — у першу чергу Ізраїль, який ослабив ісламістські групи ХАМАСу та “Хезболли”, а також Туреччина, на яку до певної міри орієнтується нова влада Сирії.
Звернення Верховного лідера Ірану аятоли Алі Хаменеї до нації транслюється по Іранському державному телебаченню в Тегерані,18 червня 2025 року.
Ключовим залишається питання, чи вирішить Тегеран відновити ядерну програму і, що важливо, чи дасть політичне керівництво принципову згоду на створення ядерної зброї. Дональд Трамп зазначив, що у такому разі удари повторяться і, очевидно, що Іран, втративши левову частку своєї ППО внаслідок диверсійної діяльності та ударів авіації Ізраїлю, не має засобів захисту від них. Та все ж Ісламська Республіка уже зупинила свою співпрацю з МАГАТЕ, а отже моніторинг стану ядерної програми відтепер стане в рази складнішим.
Український погляд
Залучення США до конфлікту на Близькому Сході є антитезою до українських національних інтересів. Це означатиме менше уваги до протистояння російській агресії, менше озброєння для Сил оборони України, покращення стану економіки РФ. Так, Європейський Союз, попри попередні плани знизити цінову планку на російську нафту з 60 доларів США за барель до 45, уже відмовився від такого кроку. Причина – спричинений ізраїльсько-іранським конфліктом ріст цін на ринку нафти. Зараз можемо покладати надії на відновлення обговорень, однак ефективність все одно залишається сумнівною, оскільки близько 90 % російської нафти торгується вище цінової планки у 60$.
Відтак, у інтересах України — якомога скоріший, негласний чи офіційний компроміс між Вашингтоном та Тегераном, а також затухання протистояння між останнім та Єврейською Державою. Останні події дають право на стриманий оптимізм, проте довготривала стабільність у регіоні залишається під питанням.
Позитивним для України сигналом є інформація, опублікована Reuters, про невдоволення Ірану слабкою підтримкою з боку Кремля, однак малоймовірно, що це матиме суттєві наслідки, зокрема і на постачанні зброї до РФ. Ірано-російські відносини, попри зовнішню помпу спільного спротиву США, засновані на фундаменті прагматизму: обидві країни використовують одна одну як джерело військових технологій: росіяни зацікавлені у БПЛА, іранці — у авіації та ППО. І на цьому тлі відбувається торгівля: Кремль отримує потрібні для війни засоби, а Тегеран — прибутки для підтримки економіки, відтак припускаємо, що, всупереч можливому похолоданню відносин, співпраця продовжиться.
Важливим є й інший висновок з червневого протистояння на Близькому Сході: Дональд Трамп здатен прийняти рішення про рішучі дії за дуже обмежений час, якщо бачить слабкість опонента і вірить, що може досягти свого силою. І питання часу, коли він зрозуміє всю крихкість сучасної РФ.
Джерело: Американські удари по Ірану: чим завершується “12-денна війна”
