Пана Володимира ми помічаємо, коли він перевіряє один зі світлофорів біля колії на залізничному вокзалі.
– Коли потяг їде, на всі прилади поширюється велика вібрація, тож може відкрутитися гаєчка, відпасти болтик. Дріт може перетертися. Тож треба дивитися, щоб усе справно працювало. Ця система – 1969 року. Загалом у нас половина приладів – 70-х років, 60-х уже нема, – каже пан Володимир.
Лінзи у світлофора мають бути чисті, щоб усе було в кольорі. Якщо перегін до наступної станції вільний, буде зелене світло. Якщо зайнятий – жовте. Простіше кажучи, світлофори – це частина складної системи сигналізації, яка запобігає аваріям, має бути гарна видимість на 200 метрів.
Електромеханік підіймає руку, коли на сусідній колії проїздить вагончик.
– Це ви так вітаєтеся?
– Ні, кожен залізничник, коли працює «в полі», під час проїзду рухомого складу повинен підняти руху й дочекатися, поки відповість машиніст. Щоби ви знали, що він вас помітив. Це називається «людина на колії», – пояснює пан Володимир, – Загалом за Повітрофлотським мостом доволі інтенсивний рух, ідуть і вантажні, і міські електрички. Буває, усі чотири колії зайняті, а ти в цей час стоїш посередині. За інструкцією маєш у цей час лягти на землю й почекати, доки не проїде. Або відійти вбік на 400 метрів, на узбіччя, і пропустити потяг, бо він не зупиниться швидко.
Далі ми разом прямуємо на пост електричної централізації, що за п’ять хвилин ходу від перонів. Пост ЕЦ – це триповерхова будівля, її побудували в 1981 році. На третьому поверсі працюють чергові за станцією та КІП [контрольно-вимірювальні прилади й автоматика, де перевіряють прилади], на другому – релейна й зв’язкова, на першому – приміщення, де зазвичай і перебувають електромеханіки, ремонтуючи прилади. Також тут є гараж.
Джерело: Я працюю в Укрзалізниці
