Публікація, що претендує на аналітичний огляд ситуації в Україні, насправді є прикладом глибокої дезінформації — не в стилі агресивної пропаганди, а під маскою “професійної аналітики”. Написана з Брюсселя — міста, яке фізично й ментально дуже далеко від Курахового чи Торецька — стаття ґрунтується на численних маніпуляціях, фальсифікованих оцінках і, найімовірніше, свідомо підігнаних висновках.
«15–20 км на день». Ви серйозно?
WELT стверджує, що у травні Росія захопила більше територій, ніж будь-коли з початку повномасштабної війни. І не просто більше — а по 15–20 кілометрів на день. Якщо подібні твердження лунають не в ефірі RT, а з боку європейського мейнстриму, це означає, що дезінформація змінила тактику: тепер вона не кричить, а шепоче «експертним тоном».
Ця цифра не витримує жодної перевірки фактів. Росія дійсно розпочала активні наступальні дії на кількох ділянках фронту, зокрема на Харківщині, але просування у кращому випадку вимірюється сотнями метрів, а не десятками кілометрів. Понад те, ключові операції, як-от наступ на Часів Яр, буксують вже більше двох років.
«Оточення Торецька» — фантазія, яка не зійде навіть на форумі військових симуляцій
Автори WELT пишуть, що «українські війська оточені в районі Торецька». Цю тезу не підтверджує жодне серйозне джерело, включно з українськими чи міжнародними аналітичними центрами. В реальності ситуація там складна, але про оточення не йдеться. Це — приклад використання тактики «вкиду»: подати припущення як доконаний факт, щоб створити відчуття краху.
Фантазії про «ампутовану Україну» та зламаний Захід
WELT також подає два «ймовірні сценарії»: один із них передбачає окупацію всієї Лівобережної України з виходом Росії до Дніпра, усунення Зеленського від влади і створення демілітаризованої зони посеред країни. Цей сценарій подається з «ймовірністю 35%».
Другий, ще «реальніший» — «ампутована Україна» з поступовою втратою територій і падінням Харкова до кінця 2025 року — оцінюється як 65%.
Подібне — не прогноз, а політично вмотивований міф, покликаний підсилити уявлення про невідворотність російського тріумфу. І тут ключовий момент: така «аналітика» формує у західного читача хибне відчуття марності підтримки України. А отже — впливає на політичні рішення, фінансову допомогу і майбутнє самої війни.
Коли іноземна журналістика працює на внутрішній розкол: кейс Politico про Єрмака
Окремої уваги заслуговує й стаття Politico від 19 червня під гучним заголовком «The Ukrainian Official Washington Loves to Hate». Вона — стосується голови Офісу Президента Андрія Єрмака, який, за словами авторів, викликає роздратування в обох таборах американської політики.
Але її вплив — зовсім не американський. Насправді це типовий приклад медіа-вкиду, який працює виключно на українську внутрішню аудиторію. Бо як найкраще дестабілізувати суспільство у воюючій країні? Через інформаційний підрив довіри до ключових політичних фігур — і найефективніше це робити руками авторитетного іноземного видання.
Типовий метод застосування частини правди, як от те, що останній приїзд Єрмака організовувався в короткі терміни. Дійсно, чому у воюючій країні не планувати заходи на півроку вперед. З абсолютно маніпулятивними тезами про несприйняття в Білому домі.
У тексті використовуються ключові інструменти гібридного впливу: часткова правда (на заздалегідь запланований візит), суб’єктивні оцінки (некомфортність для американців), і сильні емоційні ярлики (екзистенційна загроза). Все це працює не як аналітика, а як скидання “інформаційної вибухівки” в український інфопростір.
Клікбейт і маніпуляція порівняльними рамками: випадок Wall Street Journal
Навіть авторитетні міжнародні медіа іноді вдаються до прийомів, які можна трактувати як клікбейт або непряму маніпуляцію. Яскравий приклад — матеріал The Wall Street Journal під заголовком «Russia Is Churning Out Attack Drones. Ukraine Is Feeling the Impact».
Попри загальну інформативність публікації, автор вдається до тенденційного прийому — використовує порівняння з «довгим періодом» попереднього року, щоб підкреслити масштабність загрози. Водночас залишаються поза увагою більш релевантні відрізки часу, зокрема січень–березень 2025 року, коли кількість атак Shahed-дронами вже була високою, як і у травні цього ж року.
Така побудова наративу, без прямої дезінформації, все ж підсилює ефект драматизму. Читач, не заглиблюючись у деталі, може зробити висновок про нову ескалацію, хоча об’єктивно йдеться про продовження вже наявної тенденції. І що більш важливо — видання не надає зіставлення з 2023 роком, коли кількість дронів була у рази меншою, а отже — реальне зростання виглядало б ще контрастніше, але в іншу сторону: як прогнозована, а не катастрофічна динаміка.
Цей приклад ілюструє, як навіть безумисно, але через підбір часових рамок та формулювання заголовків, формується емоційно заряджене враження про нібито різко погіршену ситуацію. Такий контекст здатен непомітно підірвати довіру до обороноздатності України у читача, який сприймає текст без глибшого аналізу. Це є викликом для редакційної відповідальності навіть найвпливовіших медіа.
Висновок: коли медіа – це не дзеркало, а інструмент
Більшість західних ЗМІ — не є агентами дезінформації у прямому сенсі. Але саме їхня авторитетність серед українського суспільства робить їх особливо ефективними носіями маніпулятивних або однобоких наративів, якщо ті потрапляють на їхні шпальти.
Для України це означає ще один інформаційний напрямок роботи, у якому правдива аналітика, контекст і критичне мислення є не менш важливими, ніж дрони чи снаряди.
Джерело: Як іноземні ЗМІ стають зброєю впливу на українське суспільство
