Спершу про самі “шахеди”.
Локалізація
Противник випускає в середньому 180-190 штук на день, але це загальна кількість:, задіяні не лише камікадзе, а й приманки/хибні цілі. Ймовірно, в пропорції 50% на 50%, з відхиленнями в різні боки через коливання на виробництві.
З часом приманки будуть отримувати невеликі бойові частини, щоб ми гарантовано витрачали ресурси на їх збиття або щоб завдати хоч якоїсь шкоди.
Тобто, про жодні 300 “шахедів” на добу поки, безперечно, не йдеться. Але росіяни працюють над цим.
Працюють із коліс виробництва і накопичують — для удару в кілька сотень машин їм доводиться чекати кілька днів.
Так, це небезпечно, але треба пам’ятати, що найбільший обстріл України — 127 ракет із бойовими частинами півтонни і майже до тонни у Х-22.
І такі залпи по 100-120 ракет росіяни могли повторювати 2-3 рази на місяць. Допоки не вистріляли запаси.
Ефективність
Близько половини “шахедів” збивають різними засобами — від реактивних бортів до зенітної артилерії. Ще частина відхиляється від курсу через дію засобів РЕБ (це число падає, бо супротивник модернізує свої дрони), натикається на будинок, дерево, дроти, а не на ціль.
Або потрапляє в будову, без проникнення — вдаряє в арку, колону, застряє в даху, без ініціації.
Але в цілому, їх кількість зростає, шкоди вони завдають і вона наростає, тактика застосування змінюється, посилюються бойові частини — не треба вважати противника дурнішим за себе і тікати в копіум, що нічого дрони не можуть.
Ворог почав використовувати нові моделі на радіонаведенні з камерами, ймовірно, тривають передсерійні випробування.
Йдуть доопрацювання конструкції — баки переносять вглиб фюзеляжу, захищають вразливі місця, росіяни почали використовувати навігацію від українських операторів мобільного зв’язку та захищені антени.
Станом уже на весну 2025 року, щоб придушити з гарантією “шахед” засобами РЕБ доводиться докласти більше зусиль.
Антидронова рушниця
Нова тактика
Крім того, один об’єкт тепер атакують десятки машин, які йдуть кількома хвилями, часто з висот понад 2000 метрів, пікіруючи на ціль. Тобто свідомо йдуть на втрату точності, аби гарантовано впасти на підприємство чи склад, — щось таки та й потрапить у ціль.
Маршрути росіяни будують з урахуванням команд на вертольотах і західних винищувачів — десь боєприпаси, що баражують, притискаються до русел річок і ЛЕП, десь ховаються серед рою приманок.
А перед містами заходять на висоту 2-4 тисячі метрів через забудову, щоби не збивали МВГ — над забудовою ми це робимо вкрай рідко.
Якщо наша стратегічна операція у ураження тилів ворога зосереджена на вузьких місцях його промисловості, наприклад, ми таргетували обидва “Азоти”, щоб вибити їх із ланцюжка виробництва вибухівки, то росіяни зосереджуються на логістиці та промислових виробництвах у великих містах.
Мета тут — мораль, вибивання робочих місць (не лише у ВПК), логістики та збитки будовам навколо цілей. Припускаю, що резони — в операції з примусу нас до переговорів. Ось ця вся історія, що “можемо воювати двадцять років”.
Службовець ЗСУ налаштовує антени РЕБ
Винищувачі дронів — пошук триває
Попри всі експерименти з легкомоторними літаками та вертольотами, штатні підрозділи поки що не сформовані. Ні в нас, ні в них.
Ну ось саме ескадрильї, щоб перехоплювали лише БПЛА — не поодинокі, розмазані по областях “вертушки”, чи ентузіасти на навчальних поршневих літаках.
Бо проблеми з наведенням, дружнім вогнем (усі пам’ятають як МВГ росіян розстрілювала власний транспортний борт, що злітав?), навчанням пілотів, проблеми з озброєнням — кулеметів на пілонах і карабінів із заднього сидіння навчальної спарки, відверто не вистачає по потужності.
Москва мала ескадрильї, які працювали по БЕК — поки не потрапили під удари зенітних ракет з “Магур” і втратили кілька екіпажів. Тепер там експериментують із FPV, наприклад.
Але минуло вже багато місяців від початку експериментів.
Війна — це еволюція
Тому не варто думати, що дуже легко масштабувати будь-які ідеї — уявіть собі, що свого часу ми пішли не на гілку мобільних груп із малою зенітною артилерією, а, наприклад, вклалися у розвиток поршневих літаків. Які мали б перехоплювати вночі над Дніпром пофарбовані у чорне “Шахеди”, та збивати їх над містами.
Один зі збитих ‘чорних’ Shahed-136
Чи спромоглися б ми перехоплювати сотні машин до того моменту, коли вони перебралися на висоти, де їх дістати проблематично?
Чесна відповідь буде — ні.
Просто війна вкотре змінилася. Як свого часу закінчилися штурми танковими батальйонами, майже закінчилися забіги колонами або як росіяни навчилися полювати на наші нічні “бомбардувальники” за допомогою нічних FPV, акустичних постів та чергових бортів.
Ну і, звісно, варто визнавати, що тепер МВГ перетворилися радше на мобільні спостережні пункти, ніж засіб збивання — потрібна у свою чергу еволюція тут.
Ймовірно, масштабування зенітних дронів, модернізація малої зенітної артилерії балістичними обчислювачами та нічними каналами, закупівля в ЄС сучасних зенітних гармат із супроводом цілі та програмованими снарядами.
Мобільна вогнева група в роботі.
Плюс оперативні штаби у кожній області, що фокусують зусилля РЕБ, мобільних груп, зенітних дронів, команд на вертольотах тощо.
Звичайно, максимальне розосередження виробництва. Само собою — укриття. Дрони і крилаті ракети летять кілька годин, проте в будинках регулярно гинуть люди, які мають бути у сховищах.
Війна — це постійна еволюція і настав час реагувати, тому, що ворог буде також масштабувати вдалі рішення. Як зробив це свого часу з КАБ та “Орланами”.
Джерело: Що робити з “шахедами”?
