Повідомлення про факти сексуального насильства надходили від самого початку російської агресії у 2014 році. Але саме під час повномасштабного вторгнення це явище набуло системного характеру.
У 2022 році після деокупації Київщини моя колега Ірина Діденко сформувала в Офісі Генпрокурора команду, що виїжджала безпосередньо на місця подій, спілкувалась з людьми і реєструвала перші кримінальні провадження.
Паралельно йшов діалог на міжнародному рівні. Віцепрем’єр-міністерка Ольга Стефанішина від імені уряду підписала Рамкову угоду зі Спецпредставницею ООН з питань сексуального насильства в умовах конфлікту Прамілою Паттен. Україна взяла на себе зобов’язання пріоритизувати роботу з СНПК (сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом), і вже у вересні 2022 року в Офісі генерального прокурора створено спеціалізоване управління з десяти прокурорів та двох державних службовців.
Ми сформували спільні слідчі групи з прокурорів, поліцейських і психологів та почали працювати в щойно деокупованих районах Харківщини, Херсонщини, Донеччини. Незабутній досвід: на одному кінці села ще йдуть бої, а ми з іншого вже працюємо.
Ми заїжджали у формі, на поліцейській машині одними із перших. Залазили в підвали, де люди ховалися від обстрілів, і спілкувались. Залишали їм контакти: ось наші телефони, дзвоніть, ми допоможемо. І насправді спочатку пропонували не так послуги прокурорів, як допомогу з евакуацією, продуктами, ліками.
В людей не було нічого. Ніколи не забуду Святогірськ і виснажених місцевих жителів, які пережили голод – окупанти забрали в них все.
Поступово робота давала результат: люди дзвонили, розповідали свої історії, ділились контактами з іншими. З часом репутація почала працювати на нас. Самі мережі постраждалих скеровують до нас нових членів. Це найкраще визнання того, що ми обрали правильні підходи.
За основу взяли Кодекс Мурад – Глобальний кодекс поведінки щодо збору інформації про СНПК, створений іракською правозахисницею Надією Мурад, яка сама пережила сексуальне насильство.
Весь кримінальний процес має бути адаптованим до потреб постраждалої людини. На практиці це означає обов’язкове залучення психолога, мінімізацію допитів та інших слідчих дій. Особлива увага, якщо ми працюємо з дитиною.
Гарантуємо конфіденційність. Навіть коли ми вносимо відомості до ЄРДР, там не буде імені, місця проживання, дати народження та інших даних, по яких можна ідентифікувати людину. Якщо постраждала особа не захоче сама поділитися своєю історією – ніхто не дізнається про факт насильства.
На самому початку роботи ми запитуємо, з ким комфортніше працювати – з чоловіком, або з жінкою? До першої зустрічі оптимально залучати психолога, який дасть нам рекомендації: в якому стані людина, чи готова вона до участі в кримінальному процесі, які «червоні прапорці» тощо.
Тоді ми з постраждалою чи постраждалим розписуємо план: що і як відбуватиметься далі, скільки триватиме судовий процес. Намагаємось все максимально пояснювати, адже людина має чітко розуміти процедури та терміни розгляду. Від реєстрації заяви про злочин до вироку суду може пройти не один рік.
З моменту, коли людина отримує статус потерпілої особи в кримінальному процесі, ми скеровуємо інформацію щодо неї до Координаційного центру підтримки потерпілих і свідків.
Як і з прокурорами, постраждалі самі обирають, з ким працювати: з чоловіком чи жінкою. Далі разом вони складають «дорожню карту» потреб. Щось треба вирішити першочергово – наприклад, питання здоров’я, допомогу з переїздом, пошуком житла, наданням психолога тощо. Часто це стосується не лише постраждалих, а їхніх сімей.
Також є можливість скерувати до фонду, що забезпечує виплату невідкладних проміжних репарацій. Майже всі наші постраждалі отримали такі виплати.
Крім того, є можливість подати заявку до міжнародного Реєстру збитків.
Наразі у нас в роботі 366 фактів сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом. Серед постраждалих 231 жінка, 135 чоловіків і 19 неповнолітніх. Найбільша кількість таких злочинів зафіксована у Херсонській та Донецькій областях.
Станом на червень розкрито 116 фактів СНПК. Засуджено 12 осіб. Ідентифіковано 84 російських військовослужбовця, ще по 55 слідство завершено, справи передані до суду.
Ми розуміємо, що кількість заяв не відображає реальної картини. Люди не звертаються до правоохоронців з різних причин: хтось боїться розголосу і осуду з боку близьких чи сусідів. Хтось непокоїться, що окупанти можуть повернутися. Є люди, які просто хочуть все забути і навіть переїжджають, аби ніщо не нагадувало про пережите.
Ми всі маємо чітко усвідомлювати: в сексуальному насильстві винний лише той, хто його вчинив. Жодним чином не можна звинувачувати постраждалих осіб. Коли людина перебуває на окупованій території – ні про яку свободу вже не йдеться. Тим більше в місцях незаконного утримання цивільних або військовополонених.
Нам всім – державним органам, суспільству, медіа – треба навчитися ставитися до постраждалих із повагою. Враховувати їхнє бажання або небажання говорити. Підтримувати, але не нав’язувати. Не розганяти плітки або сенсаційні заяви про шокуючі факти. Пам’ятати, що будь-хто міг опинитися на місці постраждалих.
Маємо бути вдячними тим, хто знайшов сили звернутися до правоохоронців і допомагають нам засудити злочинців. Це також дає можливість акумулювати факти і звертатися до міжнародних організацій: дивіться, це не поодинокі факти, а система та організація. Чим більше таких повідомлень – тим ясніше ми бачимо патерни, тобто моделі поведінки агресора.
Серед таких патернів використання сексуального насильства для терору мирного населення. В групі ризику, перш за все, дружини, матері та інші родички захисників. Росіяни полюють на них свідомо. Ще один патерн – масове використання сексуального насильства проти чоловіків, зокрема, катування статевих органів електрострумом.
Напевно, ми ніколи не дізнаємось точної кількості постраждалих від сексуального насильства. Кожен день в окупації або полоні збільшує їх число.
Маємо навчитися їх підтримувати і сприяти поверненню до нормального життя. Не травмуючи, не нав’язуючи, а навпаки – з гідністю та повагою.
Джерело: Викриття злочинів сексуального насильства на війні: два роки досвіду спеціалізованого управління
