Перше – Україна і ЄС уже глибоко взаємозалежні. Євросоюз є основним покупцем нашої агропродукції, але це несе взаємні вигоди. Україна забезпечує стабільні поставки сировини, які знизили собівартість для європейських виробників, допомогли оговтатися після спалахів пташиного грипу і посилили європейців на світових ринках. Постачання з України сповільнило продовольчу інфляцію в ЄС, яка сягнула піку в 14% у 2022 році, і зменшило його залежність від імпорту окремих товарів із-за кордону – як-от рослинного білка, який у Союзі вважається стратегічним пріоритетом. Для птахівництва Україна імпортує з ЄС сировину та устаткування, а потім експортує готову продукцію для європейських споживачів.
Така взаємозалежність є цінною історією успіху, але й можливістю зашкодити собі в разі необдуманих кроків. Тож зважаючи на спільні цінності та інтереси у світовій політиці, цю взаємозалежність слід лише поглиблювати. Для цього є всі підстави: частка українського продовольства на ринку ЄС складає лише близько 11%. Потенціал для нарощення цих обсягів є. Без шкоди для європейських аграріїв і з важливою вигодою – заміщенням поставок із недружніх та/або віддалених ринків.
Друге – змінитися має і Україна, і ЄС. Вільна торгівля – це лише одна зі складових євроінтеграції, а вона не може відбутися без адаптації України до норм Євросоюзу. Ми розпочали цей процес і будемо неухильно його дотримуватись – зокрема, у межах скринінгу за Кластером 5, який відбудеться у вересні. А зміни сприймаємо як нормальну частину складних переговорів про вступ.
Проте через природні перетворення має пройти і сам ЄС. За час свого існування його, здавалося б, «священна» сільськогосподарська політика пройшла аж 6 хвиль реформ – і продовжує трансформуватися. Звісно, наша євроінтеграція теж може призвести до нових коректив і деякого зростання конкуренції в Союзі. Але вона аж ніяк не стане руйнівною і не є причиною закриватися від України. Після 2022 року собівартість нашого виробництва суттєво зросла – і зростатиме далі через запровадження норм ЄС – тож дешевий аграрний експорт відходитиме в минуле.
Третє – використання продовольства як зброї може продовжитися. Нині українські порти розблоковано і постачання української продукції морем можливе. Однак поки російська навала триває, загроза перетворення продовольства на зброю в руках агресора зберігається. Наш агропромисловий сектор уже втратив через це 80 млрд доларів. Якщо війна продовжиться, ці збитки можуть зрости і позначитися не лише на Україні.
Для Києва, Брюсселя та інших європейських столиць це нагадування про те, що від нас залежить продовольча безпека багатьох країн, тому слід консолідуватися задля її захисту. Це дозволить підтримати конструктивні дипломатичні зусилля Групи ООН з глобального реагування на кризи з питань продовольства, енергетики та фінансів і Глобального альянсу Групи семи з продовольчої безпеки.
І останнє – час тимчасових заходів минув. Автономні преференції, обмеження на ввезення українського зерна, які ми бачили 2023 року, і нинішнє повернення до умов Угоди про асоціацію зразка 2021 року – це лише недовгочасні альтернативи нагальній потребі в довготривалих і передбачуваних механізмах співпраці.
Сказане вище доводить, що саме такі механізми (або їх відсутність) визначатимуть майбутнє України і Європейського Союзу на наступні десятиріччя і допоможуть спільно досягти стратегічної автономії. Тільки створюючи їх разом, ми зможемо подолати невизначеність у світовій економіці, яка загрожує всім. Під словом «разом» маємо на увазі якнайширше коло зацікавлених сторін – у ЄС та Україні – які мають стати частиною цього процесу.
У промисловій взаємодії України та ЄС потрібно розвіяти міфи
5–6 червня Європейський Союз уже всьоме провів важливу подію – Дні промисловості ЄС. Вони встигли стали корисним майданчиком для обговорення індустріального розвитку Союзу та поповнення багажу знань про його потреби. Зараз Україна прямує до євроінтеграції, а тому ця подія є вчасним приводом подумати: що ми насправді знаємо про економіку ЄС? І чи знає він достатньо про те, що може запропонувати Україна?
Примноженню цих знань, безперечно, сприяють переговори про вступ. Проте вони все ж більшою мірою стосуються правової сторони процесу – законів, які треба ухвалити, щоб інтеграція відбулася. А окрім цього, слід звернути увагу на сфери, де зростання взаємодії може бути найвигіднішим і найпотрібнішим. Але на заваді цьому стоїть низка міфів.
Міф 1 – ринок ЄС дуже відкритий. Ця теза могла б бути правдивою в минулому. Тоді промислова політика цікавила ЄС менше і сприймалася як зайве державне втручання. Але умови змінилися. Конкуренція у світі та його поділ на протиборчі сторони зросли, а тому держави-члени і дедалі більше замислюються про захист власних виробників і нарощення продуктивності. Нова стратегія ЄС щодо Єдиного ринку це підтверджує.
За таких умов інтеграція України в європейську економіку і вступ у ЄС загалом можуть ускладнитися. Проблема повільного просування на цьому шляху існувала і раніше. Наші підприємства поволі доєднувалися до європейських ланцюгів доданої вартості. Це відбувалося здебільшого на початкових (сировина) та кінцевих етапах (імпорт готової продукції). Однак за сучасних умов це питання стоятиме ще гостріше, тож промислова політика України та ЄС має стати більш скоординованою, щоб забезпечити повноцінну інтеграцію. Тут криється значна вигода – можливість росту нашого ВВП на 6% завдяки реалізації невикористаного експортного потенціалу та на 11,3% в разі усунення технічних бар’єрів у торгівлі з ЄС. Але вигоди настануть не тільки для України. Наступні міфи – саме про це.
Міф 2 – ринок ЄС достатньо захищений. Попри комплексну промислову політику, Євросоюз залишається залежним від зовнішніх ринків із високим ступенем ризику та геополітичних конкурентів. Ця залежність розповсюджується на цілу низку галузей – від мінералів і напівпровідників до текстилю та будівельних матеріалів. Думку про вразливість європейської промисловості підтверджує і дослідження Спільного дослідницького центру Єврокомісії, проведене 2024 року.
Залучення України може допомогти впоратися з цим викликом. Перенесення виробництва компаній ЄС з віддалених ринків до нас скоротить транспортні витрати, а заразом – і викиди парникових газів. На них припадає 20% світових викидів СО2, тож близькість України сприятиме досягненню цілей кліматичної політики ЄС. Ми також спроможні зайняти промислові ніші, що відкриваються внаслідок згортання торгівлі з Росією та Білоруссю, – у деревообробці, постачанні турбодвигунів, етилового спирту, первинних полімерів, гуми, пластмас тощо. Ця перспектива стала б логічним продовженням санкцій проти російської економіки і вже як наслідок сприяла б нашій євроінтеграції. За такого сценарію український ВВП може зрости на 6,7%, а ЄС зможе знизити залежність від геополітичних суперників з 24% до 19% і наблизитися до стратегічної автономії.
Міф 3 – ринок ЄС цілісний і стрімко зростає. Європейський Союз значною мірою почався зі Спільного ринку. Він же став основою його сили та успіху. Проте навіть через майже 70 років від старту свого створення Спільний ринок залишається незавершеним і фрагментованим, що впливає на рівень зростання його ВВП – лише 0.1–0.2%. Доповіді Енріко Летти, Маріо Драґі та МВФ лише підтверджують ці тези.
Спільний ринок потребує подальших змін. Вони відбувалися до початку вступу України до ЄС і відбуватимуться опісля. А поки реформи тривають, наша повноцінна участь у Спільному ринку може надати Євросоюзу поштовх до розвитку в реальному вимірі. За підрахунками Центру розвитку ринкової економіки, інтегрування України та внесок у її відбудову дозволять ЄС наростити темпи зростання свого ВВП до 0.8%, а його загальний об’єм – на 8%. Простір для такої інтеграції значний. Нині в промисловості на Україну припадає менш ніж пів відсотка імпорту готових товарів у ЄС. Далі все залежить від тлумачення цієї цифри: хтось хибно вважатиме, що вона вказує на аграрність нашої економіки, а хтось побачить у ній невикористаний потенціал.
Як бачимо, тенденції в розвитку Єдиного ринку подекуди можуть суперечити вимогам розширення, а без останнього ЄС буде важче досягти захищеності, автономності та зростання. Україна є частиною відповіді в кожному з цих трьох вимірів. Тож надалі нам слід шукати й розвіювати інші міфи довкола нашої євроінтеграції. А для цього Україна та ЄС могли б проводити спільні дні промисловості, які далі переростуть у роки успішної синергії.
Джерело: Україні та ЄС час перейти від тимчасовості до зрілості в аграрній політиці
