Октавіан Цику
Ви починаєте книгу з особистого досвіду й рефлексій на тему власної ідентичності. Пишете, що і самі народилися як Homo moldovanus sovieticus. Як змінилася ваша ідентичність?
Я народився радянським молдованином, але з часом усвідомив себе румуном. Це, мабуть, найвражаюча трансформація в моєму житті — від моменту народження до розпаду Радянського Союзу. У книзі я згадую, що ця зміна тісно пов’язана, зокрема, з родинною історією. І це стосується багатьох, хто народився поблизу Пруту, на кордоні з Румунією. Річка Прут розділяє близько 70 сіл з однаковими назвами. Це фактично одні й ті самі села, розділені Прутом. У таких селах найсильніше зберігалася і зберігається румунська історична пам’ять, яка передавалася в родині з покоління в покоління. І нам це теж передавали. Я сам походжу з такої родини — моя бабуся пережила обидві радянські окупації.
Ми жили в умовах, коли в школі викладали офіційну, радянську історію, згідно з якою Молдова і Румунія — це різні держави, з різними мовами, а молдовани ближчі до росіян, до їхньої історії, культури й наративу. І саме через цю особисту потребу зрозуміти себе я вирішив вступити на історичний факультет. Думаю, ця цікавість і внутрішня напруга народилися саме з конфлікту між офіційною версією і тим, що я чув удома. До речі, це питання досі залишається актуальним у Республіці Молдова. Навіть якщо в школах викладають історію румунів і всесвітню історію, у багатьох родинах і далі побутують альтернативні версії.
Особливо серед меншин — українців, росіян, гагаузів, болгар — зберігаються власні наративи, які певною мірою суперечать офіційній історіографії. Наприклад, у школі дитині кажуть, що Міхай Емінеску — румунський поет, а Штефан чел Маре — румунський господар. Але вдома йому кажуть: «Це неправда. Штефан чел Маре був молдовським господарем. Так нас завжди вчили — і так завжди було».
Мініскульптура на честь 175-річчя з дня народження румунського поета Міхая Емінеску в парку Ужгорода.
Ця боротьба за ідентичність триває. Її активно підтримують політики — особливо проросійські або опортуністичні партії, які досі оперують радянськими аргументами. Але Homo moldovanus sovieticus — це зовсім інше. Це радянська конструкція. Така сама штучна, як пляшка води, бренд одягу чи телефон Samsung або iPhone. Вона створена за конкретним шаблоном. У радянському світі існувала ціла система соціальної інженерії з формування штучних ідентичностей.
Щоб краще зрозуміти цей феномен, уявіть собі аналогічну ситуацію в Україні. Уявіть, що, умовно, через 80 років Луганськ чи Донецьк стали б окремими «республіками» і хтось почав би стверджувати, що вони мають окрему ідентичність, розмовляють «донбаською» і що це самостійна етнокультурна спільнота, в якій з’являється такий собі homo donbassianus.
Ви вважаєте, що історично Республіка Молдова — це певною мірою аналог «ДНР» і «ЛНР»?
Так, тільки анексія відбулася раніше, у 1940 році. Якщо порівнювати з анексією Донбасу, Луганська чи Криму, то в молдовському випадку це сталося значно раніше. У випадку з Бессарабією Радянський Союз вимагав від Румунії евакуації адміністрації, армії та цивільного населення. Це супроводжували концентрацією радянських військ на кордоні, так само як згодом з Україною, коли вона відмовилася підкоритися. У результаті Румунія була змушена відступити, а радянські війська зайняли Бессарабію, так само як пізніше Росія захопила Донбас, Луганськ і Крим. У таких діях ми бачимо історичну тяглість.
Ситуація, в якій опинилася Румунія тоді, дуже схожа на ту, в якій сьогодні перебуває Україна. Радянський Союз (а згодом і Росія) завжди заявляв, що «звільняє» захоплені території — і цей наратив був і залишається інструментом пропаганди. Так, іноді території дійсно мали певні зв’язки з Росією — дипломатичні чи культурні, але це ж не означає, що вони їй належали.
Особливість радянського періоду була в тому, що побудова національних ідентичностей — створених згори, а не сформованих природно — відбувалася на найвищому рівні. Національні ідентичності в радянську пору були сконструйовані штучно. Радянська влада призначала еліту, «створювала» культуру, розповідали, що ці народи «були звільнені» і що вони є частиною «русского міра», а отже, мають історичні зв’язки з Росією.
Перед цим, як правило, відбувалося глибоке цензурування всього, що до цього існувало — через репресії: еліти розстрілювали, людей засуджували, депортували або знищували голодом. Після чого вже починалася колонізація — через завезення кадрів з імперського центру. З одного боку — призначені російські або лояльні керівники, з іншого — робітники, які колонізували ці простори під час індустріалізації. Під час цих процесів російська мова ставала домінантною в містах і була мовою спілкування між центром і республіками, стаючи фактично lingua franca.
Кишинів, Республіка Молдова, 26 лютого 1994 р.
У Радянському Союзі існувала 51 національна одиниця: союзні республіки, автономні республіки, автономні області, регіони — 51 національність мала формальну «державну» структуру. І сьогодні багато людей у Республіці Молдова називають себе молдованами — і я цього не заперечую. Проблема не в тому, що люди називають себе молдованами. Як я вже казав — молдовани є частиною румунського народу. Ба більше — більшість молдован живе в Румунії, у 8 історичних повітах Молдови.
Проблема в конструкті Homo moldovanus — ідеологічно сконструйованому типі людини радянського періоду, яка ворожа до румунської ідентичності, говорить про якусь «молдовську мову», вважає, що Молдова — окрема країна, яка існує з часів середньовіччя і навіть передувала появі Румунії. Такі наративи поширюють сьогодні і політики в Республіці Молдова. Вони говорять про «Велику Молдову», стверджуючи, що вона існувала раніше за Румунію. Але все це і є радянські конструкції.
Утім сьогодні ми бачимо, як усі ці конструкції використовують як політичні технології…
Це частина гібридної війни Путіна, спрямованої і проти Румунії, і проти Молдови. Її мета — дестабілізувати обидві країни. Наприклад, ідея «Великої Молдови» виникла ще під час Другої світової війни. Коли радянські війська увійшли в Бессарабію та Румунію, комуністи з Кишинева запропонували створити «Велику Молдову», яка включала б частину територій Румунії — навіть Мармарощину (регіон Румунії. — Ред.). Але Сталін цю ідею відкинув: він вирішив зберегти чинні кордони: створили Молдавську РСР, а Румунії віддали Трансильванію.
Однак ідея «Великої Молдови» не зникла. Її постійно озвучують: і Додон (Ігор Додон, експрезидент Молдови. — Ред.), і Росія, і різні політичні партії протягом останніх 30 років незалежності. Щоразу, коли мова заходить про можливе об’єднання Румунії та Молдови, знову висувають тезу про «Велику Молдову».
Ігор Додон з прихильниками на мітингу перед другим туром президентських виборів в Кишиневі, 13 листопада 2020.
Політичні сили, які просувають цю ідею, безпосередньо підтримує Російська Федерація. Це проєкт проти Румунії, проти Європи. Так створюють враження, що Росія «турбується» про «Велику Молдову» — і цю карту вона активно розігрує. Наприклад, Ігор Додон, коли був президентом, подарував Путіну карту «Великої Молдови» (у 2017 році під час візиту Додона до Москви Путін подарував молдовському колезі карту Молдови, яка включала території сусідніх країн. — Ред.).
Ви вважаєте, що російська еліта серйозно ставиться до цієї ідеї?
Так. Вони її підтримують і заохочують. У Москви є ціла лабораторія гібридних дій, і цей проєкт є її частиною. Деякі особи в Республіці Молдова, які представляють зовнішні інтереси, активно просувають ідеї «Великої Молдови» й поширюють ці меседжі всередині суспільства. Вони наче передають сигнал Москві: «Подивіться, в Молдові існує ідея “Великої Молдови”». І це подають як аргумент перед Заходом і проти Румунії. Ця діяльність багаторівнева. Слоган «Велика Молдова» — це атака не лише на Республіку Молдова, а й на Україну, бо він має на увазі також південь Бессарабії та Північну Буковину. Це дає російській пропаганді аргумент, що нібито Молдова виступає проти Румунії та ЄС.
А як ви оцінюєте ідентичність українців і гагаузів у Молдові? Вони належать також до категорії «радянських молдован» (Homo moldovanus sovieticus)?
Вони були русифіковані. Це проста схема.
То яку ідентичність мають українці в Молдові, враховуючи всі ці нюанси?
Русифіковану. Вони вважають себе частиною «русского міра» більше, ніж українцями, гагаузами чи болгарами. На відміну від молдован-румунів, які мали хоча б мінімальну освіту рідною мовою, національні меншини були повністю русифіковані. Так сталося і з гагаузами — вони стали своєрідними homo gagauzus sovieticus.
Октавіан Цику
Історично гагаузи були пов’язані з румунською культурою. Коли прийшли радянські війська, було вбито мерів, інтелігенцію. У 1946–47 роках в Академії наук у Кишиневі створили штучну «гагаузьку мову». Насправді ж такої мови не існує — це турецька мова на кириличній графіці. Як і «молдовська мова». Тобто «гагаузька мова» — це те саме, що й «молдовська»: вигадана й переведена на російський штиб.
Але чому, якщо питання «молдовської мови» вже вирішене (в українських офіційних документах довго використовували обидва формулювання, але з 2023 року Україна більше не використовує терміна «молдовська мова». Проблема полягала в тому, що «молдовська» — це і є румунська. — Ред.), Туреччина не втручається у справу гагаузів і не оскаржує таку маніпуляцію?
У міжвоєнний період Туреччина була активною. Вона співпрацювала з Румунією для отуречення гагаузів. Перший гагаузький алфавіт з’явився саме тоді, він існував і латинкою, і кирилицею. Мовою була турецька. Туреччина й Румунія стояли біля витоків гагаузького культурного відродження. Михайло Чакир, духовний лідер гагаузів, створив перший буквар, скеровував молодь на навчання до Туреччини. Звідти вийшли знані гагаузи, які зробили кар’єру в турецькій освіті та культурі.
А потім прийшли радянські війська — і всю цю еліту знищили. Почалися депортації, голод. Голод був спрямований на знищення пам’яті про Румунію. Людей з румунською свідомістю ліквідовували. Ті, хто вижив, стали частиною радянської системи. А ця система нав’язувала гагаузам, українцям і навіть росіянам просту ідею: ти — росіянин, твоя мова — російська. Освіта для них існувала тільки російською. Ні тоді, ні тепер не існує повноцінних гагаузьких ліцеїв.
У вашій книзі ви говорите про три складові молдовської ідентичності: Молдовська держава, Бессарабія і Республіка Молдова. Що потрібно зберегти як національний фундамент?
Бессарабії більше не існує. Це історичний, дипломатичний і політичний термін. Але як політична реальність вона зникла. Сьогодні існує тільки Республіка Молдова — і саме з нею потрібно працювати.
Які саме елементи молдовської ідентичності можна зберегти в сучасному політичному контексті? Питаю це тому, що в Молдові дійсно дуже багато людей називають себе саме молдованами, а не румунами — і вони емоційно пов’язані хоча б з частиною цієї ідентичності.
Проблема ідентичності в Бессарабії — це ключова проблема для Республіки Молдова. Протягом 200 років існували три політичні й ідентичнісні конструкції: Бессарабія, Молдавська РСР і Республіка Молдова. Ці три утворення змінювали форму, але не завжди мали спадкоємність. Бессарабія перестала існувати 2 серпня 1940 року. На її місці з’явилася Молдавська РСР. Трансністрію (Придністров’я. — Ред.) приєднали до Бессарабії, а північ і південь Бессарабії — Україні. Тому, говорячи сьогодні про Бессарабію, ми маємо на увазі й території, що входять до складу України.
Але ця загальна реальність щодо Республіки Молдова досі не визнається повною мірою навіть політичною елітою. Влада Республіки Молдова не поспішає говорити, що це друга румунська держава. Вони воліють вживати більш нейтральну формулу: «європейська держава».
Нам потрібно знайти примирення між цими двома підходами. Якщо Україна впаде, якщо російські війська дійдуть до Дністра, займуть південь Бессарабії, Одесу і з’єднаються з Придністров’ям, тоді Молдова опиниться перед вибором: бути окупованою Росією чи об’єднатися з Румунією. І єдиний шанс зберегти себе — це об’єднатися з Румунією.
Тобто Молдові вигідно, щоб Україна впала?
Я не чекаю, щоб Україна впала. Я історик.
Але й політик…
Як історик я знаю, що Росія завжди поверталася: у 1812, 1856, 1878, 1918, 1940, 1944-му.
Але скажіть тоді як румун — ви хотіли б, щоб Румунія мала кордон з Росією без України?
Ні. Румунія хоче, щоб Україна вистояла. І ми також.
Октавіан Цику
А без падіння України ви уявляєте реалізацію цієї важливої історичної місії об’єднання з Румунією?
Так, але тільки шляхом євроінтеграції Молдови. І це компроміс, бо молдовське суспільство не повністю уніоністське. Хоча більшість у владі — громадяни Румунії. Для об’єднання потрібні активна дипломатія на Заході, суспільний консенсус і об’єднувальна ідея — примирення уніоністів і проєвропейців. Саме на цьому базувалася наша президентська кампанія.
Але в Республіці Молдова багато проросійських виборців…
Так, щонайменше 30 % підтримують проросійські партії.
Згадаймо, що Росія зробила з Маріуполем. Я завжди наводжу цей приклад, бо там російські політики постійно отримували черговий шанс, а потім самі ж наводили ракети на будинки своїх виборців. Чому ви вирішили, що якщо Україна умовно впаде, то ваші проросійські агенти впливу раптом не повторять чогось такого, щоб ви не утнули «унію»?
Історія — наш союзник. У 1918 році Бессарабія була розділена: на тих, хто був за об’єднання з Румунією, на тих, хто підтримував незалежну державу (яка проіснувала 61 день), і на тих, хто був за союз із Росією. Тоді об’єднання сталося тому, що еліта боялася приходу більшовиків. Вони не всі були уніоністами — але об’єдналися. І проголосували за об’єднання. Це може повторитися.
Як ви оцінюєте сучасні молдовські еліти?
Вони, хоч і декларують себе уніоністами, насправді такими не є. Але в ситуації, якщо росіяни дійдуть до Дністра — вибору не залишається. Наприклад, Пантелеймон Ерхан, прем’єр-міністр Молдавської Демократичної Республіки, і голова Сфатул Церій не були уніоністами. Вони стали ними, коли зіткнулися з більшовиками (після проголошення Третього універсалу 22 січня 1918 року Українська Центральна Рада задекларувала створення УНР як автономії у складі зникомої Російської Республіки, а вже за кілька тижнів Сфатул Церій у Кишиневі проголосив незалежність Молдавської Демократичної Республіки. УНР не визнала приєднання Бессарабії до Румунії, розцінюючи це як анексію. — Ред.).
І тоді вже немає значення, чого хочуть агенти впливу. Це буде військове питання.
Тоді воно теж вирішилося військовим шляхом: румунські війська увійшли і знищили більшовиків. І після цього було ухвалене рішення про об’єднання в умовах, коли стало очевидно, що армія забезпечує стабільність і що, якщо вона піде, більшовики повернуться. Якби не румунська армія, Молдавська Демократична Республіка вже у 1918 році стала б радянською.
Ще один приклад з політичного життя Республіки Молдова: як ви поясните, що проросійські політики мають румунське громадянство і водночас ведуть активну антирумунську риторику?
Багато громадян Молдови мають румунське громадянство. Румунська держава поважає цей закон і надає громадянство згідно з процедурою — всім, хто його просить відповідно до правових підстав. Хтось із них відверті російські агенти. Інші отримали румунське громадянство лише для того, щоб мати можливість працювати в Європі. Це вже особиста справа кожного. Румунська держава в деяких випадках реагує на це окремо.
Октавіан Цику
Але, на мою думку, це відображає саму сутність бессарабця — з двома обличчями: коли вигідно — румун, коли невигідно — хтось іще…
Це стара річ. Ще у хроніці 1775 року сказано, що молдовський боярин має два або три обличчя і душі: одне — до Росії, друге — до Туреччини, третє — до Франції. Тобто політичні опції не визначаються громадянством. У міжвоєнній Бессарабії також були бессарабці, які працювали на радянську агентуру — і в самій Бессарабії, і в Румунії. Вони мали румунське громадянство, усі документи, жили в Румунії, але були завербовані радянськими службами. Проблема не в окремих особах. Проблема в позиції держави. Якщо ти маєш владу і контролюєш її, важливо, як ти дієш щодо тих, хто діє проти національних інтересів. Я маю на увазі і Республіку Молдова, і Румунію.
Але як, на вашу думку, держава повинна діяти в таких випадках?
Людина, яка вчиняє дії, що суперечать національним інтересам держави та загрожують її безпеці, несе кримінальну відповідальність. Це антиконституційні дії. Держава має діяти.
Мешканці Придністров’я дуже відрізняються від мешканців контрольованої території. Ви вважаєте, що об’єднання можливе? Ви також писали, що цей регіон, власне, історично не був частиною Молдови?
Він був частиною двічі. Першого разу за часів Георге Дуки, коли той два роки був господарем України й Молдови: з 1681 по 1683 рік. І другого — під час війни, коли Придністров’я перебувало під румунською адміністрацією. Отже, два історичні періоди з румунським управлінням. Придністров’я — це конструкція. Як і Молдавська Радянська Соціалістична Республіка. Це менший за розміром конструкт, побудований на ідеї так званого «придністровського народу»: третина — молдовани, третина — українці, третина — росіяни. Називається «Придністровська Молдавська Республіка», але керується росіянами. Керується безпосередньо з Кремля. Це штучна ідентичність, як і Молдавська РСР, як і Луганськ та Донецьк. Усі ці території — це частини «русского міра». Це результат війни. Компоненти цієї конструкції дуже схожі. Вони навіть говорять про «трансністринську державу» ще з 1924 року.
Що, на вашу думку, потрібно для реального об’єднання Придністров’я з Молдовою?
Потрібні три речі: виведення російських військ з території цієї сепаратистської ентити; повний доступ влади Республіки Молдова до всієї території Придністров’я; геополітичне врегулювання конфлікту. Люди з обох берегів Дністра бачаться щодня. Вони відвідують одне одного, знайомі, грають у нашому чемпіонаті з футболу, експортують товари з ліцензією Республіки Молдова, мають молдовське громадянство, студенти з Придністров’я навчаються в наших університетах. Тобто відносини зберігаються, але це рух в один бік. Молдовани можуть вільно поїхати в Придністров’я, а навпаки — це складно. Бо Придністров’я контролюється Росією.
Діти граються біля пам’ятника Суворову в центрі міста Тирасполь, ПМР, 2 вересня 2013 р.
Але в контексті війни в Україні ситуація змінилась?
Так. Війна дала Республіці Молдова більше інструментів тиску на Придністров’я. Україна також хоче розв’язання цієї проблеми. Війна показала, наскільки небезпечний сепаратизм: Придністров’я потенційно може вдарити з тилу по Одесі й інших регіонах. Недарма Україна закрила кордон із Придністров’ям і розмістила там війська. У Києві й Кишиневі зрозуміли, що ця загроза реальна і потребує спільного врегулювання.
Що означає Придністров’я для Румунії?
Це означає, що там живуть румуни.
Тільки румуни? А територія?
Територія Придністров’я може стати частиною Румунії лише у двох випадках: якщо Республіка Молдова інтегрує Придністров’я і вступить до ЄС, де відбудеться голосування за об’єднання з Румунією; або в разі нового (ескалації. — Ред.) конфлікту, коли Молдова об’єднується з Румунією і в новому розкладі кордонів Придністров’я теж включається. Третій варіант — це євроінтеграція Республіки Молдова разом з Придністров’ям. Це може статися у два етапи: або Молдова інтегрується до 2030 року як єдина держава, або Придністров’я оголошується окупованою територією, як у випадку ФРН/НДР.
Але Придністров’я було офіційно визнане окупованим Радою Європи?
Ні. Була лише заява Ради Європи, до якої Молдова не приєдналася. Міністр Попеску (Ніку Попеску, ексміністр закордонних справ Республіки Молдова. — Ред.) сказав, що це політична заява ЄС, але ми не підтримуємо її. І це велика проблема у визначенні типу цієї війни. Наприклад, у шкільних підручниках досі пишуть «конфлікт на Дністрі». Уявіть собі, що в українському підручнику писали б «конфлікт на Донбасі», «конфлікт у Криму», «конфлікт у Луганську». Ось так виглядає психологія конфлікту в Молдові. Ніхто не говорить про війну, про агресію Росії проти Республіки Молдова, хоча це правда. І це проблема. Бо Росія агресивна. І це потрібно визнати.
Ви були в Україні після початку повномасштабної агресії?
Так, двічі. У 2023 році: у березні в Ізмаїлі й у жовтні в Івано-Франківську.
І з вашим досвідом вивчення ідентичності помітили зміни в українській ідентичності?
Так. І у 2022-му, і після.
У якій формі?
Я побачив багато змін. По-перше, люди почали розмовляти українською. Зі мною розмовляли, звісно, російською, але між собою — українською. По-друге, змінилося ставлення до Румунії. До війни Румунія була другим ворогом після Росії. Після початку війни — другим другом після США. Румунія підтримала Україну: приймала біженців, надавала допомогу, зброю. Це кардинально змінило ставлення українців до Румунії. Змінилося й ставлення до Республіки Молдова. Якщо раніше її висміювали, то тепер ні. Ми ж чудово знаємо жарти українців про молдован — ці анекдоти більше не популярні.
Це кадебешні анекдоти, і багато історичних доказів цього.
Так, це правда, але вони все одно існують. От навіть заява президента Ющенка (у 2009 році тодішній президент України Віктор Ющенко під час наради з проблем агропромислового комплексу в Київській області назвав технічного працівника молдаванином. — Ред.).
Це прикро…
Але речі змінилися. І справді змінилися. В українців з’явилося більше розуміння того, що сталося в минулому. Відбувається відмова від багатьох речей, які нам колись здавалися особливими. Наприклад, українці вважають початком війни (Другої світової війни. — Ред.) 1 вересня 1939 року. Уже не існує ототожнення з радянським тріумфалізмом. Хоча ностальгія ще присутня — усе це реальність. На Заході України була інша реальність. Я побачив культ героїв і культ смерті. Я поїхав у Чернівці, був у Коломиї та Івано-Франківську. Дорогою я побачив дуже багато пам’ятників героям, які загинули. Це нація у війні, глибоко вражена.
Я бачив багато нерозуміння серед людей, особливо під час другої поїздки — це була поїздка солідарності олімпійських комітетів Східної Європи з Україною. Я побачив дуже багато спортсменів в Україні. Це люди, які мають радянську спортивну традицію. І я побачив, що вони були здивовані: як таке могло статися? Чому ця війна взагалі стала можливою, тоді як… Ми були «одним народом», принаймні в певному тлумаченні історії. Ця війна радикально це змінила — і це помітно.
Я вважаю, що це війна, в якій справді народжується українська ідентичність.
Жінка сидить біля могили полеглого захисника України на Личаківському кладовищі у Львові, 1 листопада 2024 р.
А чим, на вашу думку, відрізняється homo moldovanus sovieticus від homo ukrainus sovieticus?
Річ у тім, що українців не конструювали як ідентичність. Українці мають зовсім іншу історію, ніж молдовани. І вони мали привілейовану позицію в Радянському Союзі. Українці були «неутискуваною» нацією в СРСР і завдяки доступу до владних функцій фактично здійснювали певний контроль і навіть домінування над Молдавською РСР.
Більшість лідерів радянської Молдови прийшли з України: Петро Бородін, Микита Салагор, Зіновій Сердюк, Леонід Брежнєв — усі вони були українцями, які, з погляду Москви, здійснювали щось на кшталт протекторату над Молдавською РСР. У випадку України маємо чітке прагнення до утвердження себе як незалежної держави всупереч бажанню Росії. Росія й досі воліла б бачити Україну слухняною, у рамках концепції «трьох братніх народів»: росіяни, українці, білоруси, де Росія — звісно, старший брат.
Росія так і не усвідомила, що за 30 років Україна стала незалежною державою й має намір залишитися такою в кордонах 1991 року. І що видно сьогодні — це велика привабливість західної моделі для України. Європейський Союз пропонує проєкт історичного примирення, у якому кордонів більше не переглядають. Кордони стають мостами, а не лініями фронту. Бо якщо завтра Німеччина почне переглядати кордони з Польщею, чехами чи Францією або румуни — з угорцями й українцями… Європа натомість пропонує нову мапу духовних кордонів, лінії зв’язку, спільні проєкти, економічний розвиток. Це європейське майбутнє. Росія ж — ревізіоністська держава.
До речі, як ви бачите проблему російської ідентичності? У чому її суть?
Проблема Росії в тому, що за 600 років своєї історії вона мала лише фрагментарні періоди демократії. Росія століттями розширювалася коштом інших народів, створювала штучні ідентичності, підкорювала, але так і не створила привабливої цивілізаційної моделі, де всі могли б відчути себе вдома. Щоразу, коли Росія починала розпадатися, від неї відщеплювалися народи, які хотіли до Європи. Сценарії сьогодні такі: або Росія реформується, стає демократичною, або вона розпадається — і з’являються нові державні утворення. Найбільша загроза тут не розпад сам по собі, а те, що шматки Росії поглине Китай.
А чому це проблема? Може, це шанс?
Може. А може й ні. Ми не знаємо, що краще для Європи чи світу. Ми можемо лише аналізувати сценарії, які вже були. Але одне зрозуміло точно: імперська ідея — це вісь російської історії. Без неї Росія не знає, ким бути і як існувати. Тому росіяни обирають імперію. Найкраще, на що можна сподіватися — це повторення коротких моментів ясності: Олександр ІІ, ліберальний імпульс після Першої світової або ефект Горбачова (розпад СРСР. — Ред.). Але якщо цього не буде — Росія знову себе відновить.
Сьогодні Росія діє у двох напрямках. Перший — страх перед розширенням ЄС і НАТО. Вона боїться, що цей вплив дійде і до неї самої, і її «складові імперії» захочуть свободи. Цей страх вона лікує війною — вторгненням в Україну. Бо бачите, якщо Україна стане європейською — на черзі вже сама Росія.
