«Втеча» в Ніццу: новий сезон російського фейктейменту

Російська пропаганда знову в ударі. Цього разу вирішили запустити в обіг історію про буцімто «втечу» українського генерал-майора Едуарда Москальова до Франції. За їхньою версією, він сидить собі в елітному ресторані Bocca Mar у Ніцці, дегустує французькі вина й забув, що в Україні війна. Як завжди — і дешево, і з пафосом. І, звісно, з підписом: «маємо докази». Щоправда, доказами виявилися фотоколажі рівня «Paint для чайників» і фантазії, гідні шкільного КВК.

Замість доказів — фліп і копі-паст

У новому фейковому «розслідуванні» показують світлину, де нібито генерал Москальов сидить у ресторані на Лазурному березі. Але ось прикрість: кадр — не новий, обличчя — підставне, ракурс — дзеркально перевернутий, а тло —зі старого каталогу Google Maps. І навіть із цим усім — якось незграбно. Вочевидь, їхній «аналітик» був настільки натхненний, що переплутав, де право, а де ліво, і вирішив, що український генерал насправді — це тінь із французької гавані.

Можна було б ще повірити, якби він сидів із Жераром Депардьє за одним столом. Але ні — навіть цього не додумались.

Навіщо це росії

Все просто і примітивно. Їхня мета:

• Посіяти недовіру до українського командування.
• Створити ілюзію, що наші воїни «втікають».
• Відволікти свою аудиторію від реальності, зокрема від могил їхніх же мобіків.

Російські фейки працюють як мантра: «повтори сто разів — і, може, хтось повірить». Але з кожним новим вкидом ця «мантра» звучить дедалі фальшивіше.

Хто такий генерал Москальов

Якщо раптом хтось із читачів і справді повірив у вигадану «втечу», нагадаю: генерал-майор Едуард Москальов — один із тих, хто з перших днів війни тримає лінію оборони. Його професіоналізм, принциповість і витримка — це якраз те, що дратує ворога найбільше. А отже, й робить його мішенню для інформаційної атаки.

І якщо він десь і перебуває, то точно не в ресторані на узбережжі. Його фронт — там, де важко, де боляче, де потрібні рішення, а не устриці.

Війна триває і в головах

Фейки — це також снаряди. Тільки вони б’ють не по бліндажах, а по вірі, по мотивації, по довірі. Їх не чути, але від них буває не менш боляче. Тому кожен такий вкид — це ще один привід тримати інформаційну зброю напоготові.

І якщо хтось і втік, то точно не український генерал, а совість у тих, хто цю нісенітницю вигадує.

Висновок, який завжди не на користь пропаганди:

• Генерал нікуди не тікав.
• Фото — фейк.
• роспропаганда — смішна, але все ще небезпечна.
• Україна — тримається, бо тут справжні, не картонні.