«Якби не обернувся за „коробом“ — куля була б у лобі»: історія ветерана-інструктора, якого врятували секунди

Майже двадцять п’ять років у війську, шлях від професійного музиканта до ветерана найзапекліших боїв контрнаступу. Це — історія інструктора на позивний «Фаза», якого від кулі снайпера врятував лише рух головою, а тепер він вчить інших виживати на війні.

Про бойовий шлях бійця розповіли на сторінці 33-ї окремої механізованої бригади ЗСУ.

До війська «Фаза» професійно займався музикою, грав на синтезаторі та акордеоні. Проте, як він каже, душа завжди лежала до армії. «Мені завжди військова форма подобалася… Брат тоді на строковій службі був, тож я подумав: брат служить, тато служив — то піду і я», — згадує він. У 2005 році він пішов на службу.

Після багатьох років у зенітно-ракетному підрозділі та на посаді інструктора, він звільнився. Але у 2022 році «Фаза» знову став до строю — добровольцем у тероборону, а за рік долучився до новоствореної 33-ї бригади.

Свій перший бій у складі бригади він прийняв 8 червня 2023 року біля Малої Токмачки, на самому початку контрнаступу. «Фаза» був командиром бойової машини «YPR». «В екіпажі нас було восьмеро — і лише я сам вистріляв тоді сто двадцять „ріжків“, з восьми автоматів, — розповідає він про запеклість бою. — Життям ми всі завдячуємо кулеметниці Марині , яка вчасно почала стрільбу саме тоді, коли заклинило перший кулемет. А також нашому механікові-водію, який на задній передачі вивозив нас аж шість кілометрів».

Під час того бою один зі снарядів розірвався просто під траком «юпіка», а невдовзі біля машини «прилетів» і другий. «Дякувати Богу, що ми не відчинили тоді апарель „YPR“. Повідчиняли бійниці і з них стріляли, — пояснює „Фаза“. — Адже потім, коли вже „по сірому“ тими місцями ходили, побачили, що у ворога там на деревах висіли камери. Якби ми відкрили апарель, засвітилося б червоне світло — нас би могли помітити і відкрити по нам вогонь».

Підірвався на міні, а потім повернувся в палаючу вантажівку за телефоном: неймовірна історія водія-аса «П’яного»

Вже через кілька діб вони билися за Маріупольський шлях, заходячи з боку Оріхова. «О десятій годині вечора ми перейшли „маріупольку“ і вирушили займати позицію. Темрява, нічого не видно — але дійшли успішно, хоч довкола нас міни були, а ми того й не знали, — розповідає він. — Вже за десять хвилин почався бій, і з семи наших людей трьох одразу поранило. Учотирьох ми відбивалися аж до другої години дня — але вистояли».

Саме тоді лише невеликий рух врятував йому життя. «Я не знав, що в полі у бліндажі був снайпер. Якби я мав ще набої і стріляв далі, то він би просто в лоба мені поцілив. А так тільки брову мені зачепило кулею», — каже боєць.

Біля «маріупольки» 25 червня 2023 року «Фаза» зазнав поранення — в руку влучили три уламки від міномета, роздробивши кістку. Після реабілітації він повернувся до того, що вміє найкраще — став інструктором з радіаційного, хімічного й бактеріологічного захисту.

Свій досвід він передає новобранцям, навчаючи не повторювати помилок, яких припустився сам. «Біля Оріхова вийшов на позицію та забув взяти з собою протигаз. І саме тоді нам закинули у бліндаж „хімію“. Добре, що це був не смертельний газ. Два дні потім на очі не бачив», — згадує він.

Найголовніше у разі хімічної атаки, наголошує інструктор, — не панікувати. «Паніка — то найстрашніший ворог людини. Ти маєш знати, що робиш», — каже він.

На його переконання, найважливіша у бою сила духу. «Вигнати росіян з нашої землі. За це ми воюватимемо до останньої краплі крові», — підсумовує «Фаза».

Як повідомляла АрміяInform, оператори дронів 3 танкової бригади завдали повторного нищівного удару по польовому табору окупантів, який ті не покинули після першої атаки.