Попри очевидний консенсус щодо важливості забезпечення справедливості в цілому, вплив цього процесу та його результату на психосоціальне відновлення та реінтеграцію постраждалих від міжнародних злочинів, зокрема дітей, є мало вивченим. Це впливає на фрагментований, орієнтований на покарання винних підхід до правосуддя, а також на недостатню правову допомогу постраждалим в існуючих стратегіях реінтеграції.
У цілому належно розроблений Порядок виявлення, повернення, забезпечення супроводу та реінтеграції дітей, депортованих або примусово переміщених внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України [Постанова Кабінету Міністрів України № 551 від 14 травня 2024 року], не передбачає, однак, відстоювання прав згаданих дітей шляхом застосування міжнародних та національних засобів правового захисту. Воно може вбачатися серед зусиль для “відновлення індивідуальності дитини”, що не відображає сутності таких інструментів та їхньої мети, зокрема повернення постраждалому суб’єктивного сприйняття справедливості.
Суб’єктивне сприйняття справедливого/несправедливого
Віра в справедливий світ, у якому з людьми трапляються тільки ті події, на які вони заслужили своєю попередньою поведінкою, є однією з найбільш поширених когнітивних концепцій у віковій групі до 18 років. Серед реакції дитини на порушення її прав та інші насильницькі дії за такого сприйняття, може бути:
- відчуття провини, самообвинувачення, відчаю у випадку висновку “я зробив(ла) щось погане, тому це трапилося”,
- озлоблення, прагнення реваншу тоді, коли попередні уявлення про справедливий світ повністю зруйновані .
Обидві групи станів є деструктивними, що перетворює відновлення суб’єктивного сприйняття справедливості дитиною на невід’ємну складову подолання травми, завданої у результаті протиправної поведінки зловмисника. Під час збройного конфлікту та в період повоєнної відбудови наслідки насильства можуть проявлятися протягом тривалого часу, що, серед іншого, пов’язано з процесом та результатами перехідного правосуддя, справедливим завершенням бойових дій, доступом до ресурсів, необхідних для життя, безпеки та розвитку.
Свій вплив на процес психосоціальної адаптації та реінтеграції постраждалих також відіграють їхня приналежність до культурної, мовної та/або національної групи, а також регіональні особливості. Їх варто враховувати під час розробки стратегій відновлення справедливості й програм перехідного правосуддя. Академічні дослідження демонструють, що рівень задоволення потерпілих та темпи їхнього повернення до звичного життя тісно пов’язані зі спроможністю відстояти свої права в межах справедливих процедур. Останні, за умови імплементації підходу дружнього до дитини, мають для постраждалих терапевтичний ефект .
Важливість відновлення справедливості для окремого постраждалого
Розуміння справедливості та вміння справлятися з несправедливістю не підлягає узагальненню. У випадку кожної постраждалої дитини слід проводити індивідуальну оцінку найкращих інтересів та потреб, визначаючи серед них роль відновлення порушених прав. При цьому готовність діяти проактивно в ході застосування юридичних механізмів захисту може з’явитися на різних етапах психологічного відновлення залежно від індивідуальних особливостей дитини та середовища її реінтеграції. Відтак, оцінка найкращих інтересів також має періодично повторюватися.
Хоча на сьогодні кількість емпіричних досліджень щодо зв’язку між правосуддям та психічним здоров’ям обмежена, переважна більшість з них наполягають на тому, що симптоми посттравматичного стресового розладу (далі – ПТСР) є сильнішими та більш тривалими серед тих постраждалих, хто прагне помсти та реваншу. Такі люди важко співіснують у соціумі та потребують комплексних програм для відновлення почуття справедливості, як шляхом психотерапії, так і використання юридичних інструментів для відстоювання порушених прав .
Повернення до звичного життєвого наративу також вимагає усвідомлення та осмислення заподіяної в результаті насильства шкоди. У випадку дитини до втрати контролю над своїм тілом, свідомістю та/або повсякденням також додається втрата довіри до дорослих, відчуття непотрібності, апатія, замкнутість у собі. Заходи щодо відновлення справедливості та робота з кваліфікованим “дитячим” юристом здатні створити середовище для самовідновлення постраждалих як через можливість поділитися своїм травматичним досвідом та запитати про способи покарання кривдників, так і через усвідомлення відсутності своєї вини в тому, що трапилося. Крім того, така комунікація у зв’язку з тривалістю міжнародних судових і квазісудових процесів формує в житті дитини фігуру дорослого, на якого можна покластися і від якого можна отримати відчуття захисту та безпеки. Процедура на рівні договірних органів ООН з даної точки зору має додаткові переваги, що допомагають мінімізувати ретравматизацію постраждалих, зокрема виключно письмове провадження.
Відновлення справедливості та постконфліктне суспільство
Конголезький лікар, лауреат Нобелівської премії миру Деніс Муквеге наполягає: “Немає зцілення без справедливості”. Така ж думка в нобелівської лауреатки Наді Мурад і професора психології Яна Кизилхана . Крім проблем у сфері ментального й когнітивного розвитку, викликів у сфері пост-конфліктного відновлення та миробудівництва, незабезпечення постраждалим дітям доступу до інструментів відновлення їхніх порушених прав може вважатися порушенням Конвенції ООН про права дитини. Стаття 39 згаданого міжнародного договору передбачає, що держави мають вживати всіх необхідних заходів для сприяння фізичному та психологічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка постраждала від будь-яких видів нехтування, експлуатації чи зловживань, катувань чи будь-яких жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження, покарання чи збройних конфліктів. Таке відновлення і реінтеграція мають здійснюватися в умовах, що забезпечують здоров’я, самоповагу і гідність дитини.
Відчуття несправедливості протягом суб’єктивно тривалого періоду призводить до зміни відносин всередині родин та громад у постконфліктних суспільствах. Діти, які не пропрацювали свій травматичний досвід, стають дорослими, які потрапляють у коло насильства в різних ролях. Травма може передаватися з покоління в покоління, впливаючи на якість людського капіталу, політичне життя та економічний розвиток держави. У травмованому постконфліктному суспільстві, де відчуття несправедливості притаманне значній групі осіб, добре приживається популізм та може постати авторитарний або тоталітарний режим. На початку 30-х років ХХ століття саме суб’єктивне сприйняття економічної депресії як наслідку “національного приниження” Німеччини після поразки в Першій світовій війні створили родючий ґрунт для приходу до влади Адольфа Гітлера і нацистської партії .
Вплив перехідного правосуддя на реінтеграцію постраждалих
Перехідне правосуддя – це процеси й механізми, спрямовані на відновлення справедливості та досягнення примирення в суспільствах, де відбулися масові звірства. Мова йде як про провадження в судових і квазісудових органах, так і про забезпечення права на правду, відшкодування збитків, гарантії неповторення, зміцнення громадянського суспільства, меморіалізацію, культурні та освітні ініціативи.
Перехідне правосуддя має на меті забезпечити визнання порушень щодо постраждалих, посилити довіру до держави, зміцнити повагу до прав людини та сприяти верховенству права задля примирення та запобігання новим порушенням . Ефективні механізми відновлення справедливості мають позитивний психологічний вплив на постраждалих, адже допомагають не лише зменшити ПТСР, але й поновити відчуття контролю, безпеки та довіри до суспільства. Вочевидь, такого ефекту можна досягти виключно за умови імплементації підходу, дружнього до дитини.
Альтернативи відновленню справедливості для постраждалих від порушень прав людини не існує. Це релевантно як для дорослих, так і для дітей. Водночас, юридичні механізми мають бути доповнені й посилені заходами щодо підтримки сімей і громад, гарантування безпечного середовища та сталого миру, подолання бідності, розширення доступу до освіти, медичних послуг, культури та дозвілля. Забезпечувати досягнення таких амбітних цілей мають держава та громадянське суспільство на засадах партнерства й координації.
Без справедливості немає не тільки зцілення, але й миру. Будь-які поступки в питаннях відстоювання прав постраждалих від насильства держави-агресора неминуче перешкоджатимуть поверненню українців та України до нормального життя. Зупинити невдоволення й масове відчуття несправедливості можна буде виключно в силовий спосіб, що призведе до вчинення нових репресій і звірств. Особливо вони будуть відчутні на окупованих територіях, де агенти РФ в атмосфері повної безкарності продовжуватимуть політику жорстокого придушення нелояльних та політизованого перевиховання українських дітей.
Що до руху в напрямку замирення РФ у контексті захисту прав людини на окупованих територіях та покарання винних осіб існували певні прогалини: деякі з ініціатив не охоплювали ситуацію на Кримському півострові та частинах Донецької і Луганської областей з 2014 по 2022 рік. Зокрема, Міжнародний реєстр для України та Спеціальний трибунал з агресії проти України. Нині негативні тенденції прослідковуються щодо можливої відповідальності Росії та її агентів у цілому.
Несправедливість – є лише відстрочкою. Подібна ситуація завершиться або ж поверненням до ефективної діяльності механізмів перехідного правосуддя за зміни геополітичної розстановки, або ж новою фазою конфлікту, під час якої справедливість буде виборюватися вже не правом, а зброєю. Така перспектива є загрозою регіональному миру та безпеці, тому не може стати предметом “торгів” під час пошуку шляхів завершення нинішньої фази агресії РФ.
Цей проект створено Регіональним центром прав людини завдяки отриманому гранту від Фонду дитячої стійкості: розвиток спроможності та фінансування українських організацій громадянського суспільства (Children’s Resilience Fund: Providing Capacity Building and Funding to Ukrainian Civil Society Organisations ) в Україні. Програма реалізується Crown Agents in Ukraine та Integrity Action. Зміст блогу не обов’язково відображає погляди Integrity Action та Crown Agents in Ukraine.
Авторка: Катерина Рашевська, експертка Регіонального центру прав людини
