В часи війни роль культурної дипломатії, більш широко – публічної дипломатії, зросла до рівня стратегічної задачі для країни. Культура посилює боротьбу української політичної нації, зміцнює державу та її суверенність, наближає відвоювання наших міжнародно визнаних кордонів. Іншими словами – це є боротьба за Незалежність України!
У нас більше немає мандату говорити назовні про культуру, замовчуючи при цьому порядок денний політики та геополітики.
Адже ми бачимо, як провокативно нам підкидають версії про те, що не всі наші регіони – це «справжня» Україна. Від нас вимагають довести, що всі українці – однаково віддані нашій країні. Лінії розколу пробують проводити не по карті місцевості. Їх намагаються накреслити по уявним контурам – мови, релігії, культури, традиції, топоніміки.
Один із класичних авторів теорії націй, Бенедикт Андерсон говорив про нації як «уявні спільноти». Це означає, що разом як націю нас тримає культура – через культуру ми відчуваємо зв’язок з людьми, з якими ми не знайомі.
Для України вага кожного питання, кожної цілі, яку можна було досягнути засобами публічної дипломатії, надзвичайно зросла. Жодна інша країна в світі не має таких ризиково високих ставок, як ми – сьогодні.
Найвища з них – це наша суб’єктність. Доводити її потрібно різними аргументами. В тому числі – масовим знанням власної історії, мови, літератури, творів українського мистецтва та кіно. Тобто, це – місія кожного для того, щоб наша країна існувала в майбутньому. Не потрібно бути членом офіційної делегації, аби в розмові в іноземними друзями згадати п’ять імен українських композиторів, чим легко довести, що Україна – це держава в Європі.
Окрім зовнішньої задачі, культурна дипломатія має і внутрішні – це зміна парадигми культури і реформування культурної політики, від чого залежить зміст і якість культурного продукту. Чому це важливо?
Факти, критичне мислення і власне наш інтерес до нашої культури – це зараз серйозна зброя, яку може виставити українське суспільство, щоб гарантувати настання довгострокового миру. В такому розумінні «озброєння» нашої молоді – перший пріоритет і запорука майбутнього країни.
Історія російської агресії, її першопричини, оцінка втрат, уроки, відповідальність – це поле смислів і практик, на якому доведеться багато працювати. І це не буде легка задача.
Просто зараз її вирішує нове українське документальне кіно, і робить це достатньо ефективно. Але це спільний виклик для багатьох професійних культурних спільнот і для всіх українців.
Мстислав Чернов та Євген Малолетка під час церемонії вручення «Оскара», Лос-Анджелес, 10 березня 2024 р.
Наведу інший приклад – пропаганда. 12 травня у Міністерстві підписано Меморандум, за яким ЮНЕСКО та Уряд Японії проведуть відновлення зруйнованих приміщень Академії Бойчука. В день, коли Академія постраждала від уламків російських ракет, російське телебачення повідомило про «високоточне ураження» «київських бойовиків». Спростовувати цю дезінформацію, доводити нашу правоту, розповідати, що з 2022 року ворог систематично й умисно б’є по наших школах, лікарнях, музеях, а також – чому ми при цьому не здаємося – це задача на роки. Без її виконання ми програємо.
Маємо не лише самі усвідомити причини зухвалої військової агресії проти нас, а й донести це до світу.
Роль культурного класу, освіти та медіа у всіх цих питаннях – критична. Кожен може бути амбасадором своєї країни – і зміцнити її сприйняття у світі як особливої, унікальної, цікавої для вивчення.
Росія визначена як загроза в Стратегії інформаційної безпеки, у Стратегії публічної дипломатії МЗС до 2025 року, в законодавстві після 2022 року, рішеннях РНБО, спільній санкційній політиці, міжнародних актах. Такі оцінки мають сприйматися максимально масштабно.
Уже очевидно, що в умовах сучасних викликів західні суспільства уже не мають страховки від того, що гібридна війна проти них не розпочнеться з розпалення культурних відмінностей, які Європа абсолютно цивілізовано сприймає як джерело своєї сили.
Зараз ми маємо спільні виклики, до яких разом з партнерами у Європі маємо шукати нові відповіді.
У цьому контексті варто згадати, що дезінформація та фейки, яким мають протидіяти інструменти публічної дипломатії, також стають більш досконалими і руйнівними, зокрема завдяки новим технологіям штучного інтелекту. 2014 рік, коли Росія здобула репутацію світової фабрики фейків – може здатися першою репетицією поляризації західних суспільств.
Росія з майстерністю, злочинно грає на полі культури, і це є основою формування цієї імперії. Міф про велику російську культуру повинен бути спростований, але це станеться не завдяки тактиці заперечення.
Безумовно, у нас є безліч питань до автентичного спадку, який експлуатує росія назовні – як власне надбання. Росія має свою концепцію «плавильного котла»: туди потрапляють видатні імена і твори всіх підкорених та колонізованих народів, після чого імена цих народів приречені на забуття. Справжнє чудо, що Україна вистояла, віддавши росії стільки власних імен.
Долати цю політику потрібно із холодним розумом, маючи раціональні оцінки, метрики, чітке розуміння правил культурної конкуренції в світі.
Глобальний індекс м’якої сили оцінює національні бренди держав за багатьма параметрами. Індекс 2025 року засвідчив, що Росія знову у грі. Після двох років паузи у цьому світовому дослідженні, аналітики повернули її в рейтинг, здивувавшись, що вона одразу злетіла на 16 місце. Феноменальний результат: попри ведення росією війни проти іншої держави, що зазвичай негативно впливає на оцінки м’якої сили держави. Засудження Заходу переважають східні союзники – вони зміцнюють глобальну репутацію Росії. Вчергове і традиційно, росія і тут несе розкол – між регіонами світу у сприйнятті себе.
Протистояти всім цим викликам, втілювати стратегічні задачі має великий арсенал культурної дипломатії та міжнародної співпраці на всіх рівнях. Поширена експертна думка про дефіцит координації, який перешкоджає розгортанню його потужності. Але насправді, чітка ідеологічна рамка та головне – усвідомлена відповідальність професіоналів – це визначальні умови. Якщо вони створені, координація буде лише технічним питанням.
Переконаний, що у нас насправді є всі ці три компоненти – ідейний консенсус, відданість справі та узгоджений організаційний процес. Інакше нашої країни уже б не існувало.
Джерело: Культурна дипломатія в часи війни – це спосіб довести суб’єктність України
