Білий дим із труби Сікстинської капели сповіщає, що на другий день конклаву у Ватикані, 8 травня 2025 року, обрали папу.
Папські імена
У перші століття християнської історії римські єпископи не змінювали свого імені, коли їх обирали на престол. Вважають, що перший випадок зміни імені стався в VI ст. 533 року Іоанн ІІ до свого обрання мав ім’я Меркурій. Однак Меркурій — це ім’я язичницького бога. Тож папа вирішив, що зійти на Святий престол з таким іменем неблагочестиво. Тому змінив ім’я на Іоанн.
Звичайною практикою зміна імені стала лише з кінця Х ст. З того часу й дотепер лише два понтифіки зберігали після обрання своє колишнє ім’я (Адріан VІ у 1522 р. і Марцел ІІ у 1555 р.). Сьогодні католики традицію зміни імені обґрунтовують тим, що сам Христос свого часу змінив ім’я Симону, оголосивши його апостолом Петром. Тож папи, наступники Петра, теж змінюють ім’я, коли очолюють Католицьку церкву.
У модерну добу, обираючи нове ім’я, понтифіки зазвичай вказують на певні пріоритети свого служіння. Наприклад, протягом ХІХ–ХХ століть ім’я Пій стало ознакою пап-консерваторів. Зокрема, Пій ІХ (роки понтифікату 1846–1878) намагався активно протистояти новим інтелектуальним течіям. Саме він видав у 1864 р. Syllabus errorum (лат. «Перелік помилок»), у якому засудив раціоналізм, лібералізм, індиферентизм, толерантність, соціалізм, комунізм тощо. Там також однозначно відкидався принцип рівності всіх конфесій перед законом. Не дивно, що Syllabus увійшов в історію як яскравий символ конфронтації Католицької церкви із сучасним світом. З того часу будь-якого папу, який обирав ім’я Пій, вважали продовжувачем саме цієї лінії.
Папа Пій IX у день свого 83-річчя
Ще один класичний приклад того, як ім’я папи може вказувати на пріоритети політики — це Іоанн Павло ІІ. Це дивне подвійне ім’я було зовсім не випадковим. Іоанн і Павло — це імена двох римських пап, у роки правління яких працював Другий Ватиканський собор (1962–1965). Скликав його папа Іоанн ХХІІІ, а закінчив форум свою роботу вже під головуванням наступника — папи Павла VI. Другий Ватиканський собор ініціював глибокі реформи всередині Католицької церкви, які і до сьогодні визначають її життя. Тож коли у вересні 1978 р. новим папою став кардинал Альбіно Лучані, він уперше в історії узяв собі подвійне ім’я — Іоанн Павло І, тим самим вказуючи, що буде продовжувати реформи, розпочаті двома попередниками. Однак Іоанн Павло І несподівано помер на 33-й день понтифікату. І коли після нього папою обрали польського кардинала Кароля Войтилу, він обрав собі ім’я Іоанн Павло ІІ, також демонструючи намір продовжувати реформаторську лінію. Отже, саме ім’я Іоанна Павла ІІ містить своєрідний короткий курс історії Католицької церкви у другій половині ХХ ст.
Кароль Войтила, Іван Павло ІІ, після обрання Папою Римським на балконі базиліки Святого Петра, 22 жовтня 1979 р.
Папа Бенедикт XVI (2005-2013) обрав собі ім’я на честь святого Бенедикта Нурсійського (480-547), який шанується в Католицькій Церкві як покровитель Європи. Під час свого понтифікату Бенедикт XVI докладав зусиль, щоб повернути Європу до її християнського коріння.
Папа Бенедикт XVI (2005–2013) обрав собі ім’я на честь святого Бенедикта Нурсійського (480–547), якого шанують у Католицькій церкві як покровителя Європи. Під час свого понтифікату Бенедикт XVI докладав зусиль, щоб повернути Європу до її християнського коріння.
Папа Франциск (2013–2025) обрав ім’я на честь проповідника добровільного жебрацтва Франциска Асизького (1181–1226). І дійсно, усе служіння папи Франциска було просякнуте прагненням до простоти і смирення. Навіть його труна і чин поховання демонстрували відмову від традиційних римських ритуалів.
Папа Франциск під час візиту до притулку для літніх людей.
Отже, не дивно, що одразу після оголошення імені нового понтифіка і історики, і теологи, і релігієзнавці, і журналісти взялися шукати таємні сенси, які новий папа заклав у своє ім’я.
Леви серед пап: від Лева І Великого до Лева ХІІІ
Отже, на що може вказувати ім’я Лев XIV, обране кардиналом Робертом Френсісом Превостом?
Почнемо з того, що ім’я Лев було в історії одним з найпопулярніших папських. Як бачимо, раніше його вже носили тринадцять законних пап (я тут не враховую «антипап», тобто тих, хто обіймав папський престол незаконно). Загалом, якщо говорити про статистику, то в історії було найбільше пап з іменем Іоанн (23 папи). Друге місце ділять Григорії та Бенедикти (по 16 пап). І от на третьому місці стоять Клименти та Леви (по 14 пап).
Першим папою на ім’я Лев був знаменитий святий Лев Великий, який обіймав Римський престол у 440-461 рр. Він був одним з перших Римських єпископів, який чітко заявив про особливу владу папи над Церквою. Помітну роль в історії Церкви відіграв також папа Лев ІІІ (795-816), який коронував імператора Карла Великого та фактично відновив Західну Римську імперію. Вкрай важливу роль в історії відіграв і папа Лев ІХ (1049-1054). Він провів докорінні реформи в Римській курії та вивів Католицьку Церкви з довгої кризи. Саме Лев ІХ у 1054 р. відправив своїх легатів до Константинополя, які невдовзі наклали анафему на Константинопольського патріарха і тим поклали початок тяжкому розколу між Східним та Західним християнством. Правда, самого Лева ІХ на момент виголошення анафем вже не було в живих.
А от за часів понтифікату папи Лева Х (1513-1521) в Європі розпочалася Реформація. Саме Лев Х відлучив від Церкви Мартіна Лютера, з чого почався розкол між католиками та протестантами.
Портрет папи Лева Х і його двоюрідних братів, кардиналів Джуліо Медічі та Луїджі де Россі, художник Рафаель
Однак на межі ХІХ-ХХ ст. ім’я «Лев» набуло в Католицькій Церкві нового звучання. Це пов’язано з роками понтифікату папи Лева ХІІІ (1878-1903). Він був наступником вже згаданого Пія ІХ. Однак погляд Лева ХІІІ на відносини Церкви із сучасним світом суттєво відрізнявся від позиції його попередника. На відміну від Пія ІХ, Лев ХІІІ вважав, що Церква не має чинити спротиву новим суспільним явищам. Навпаки, Церква покликана по-новому осмислити свої відносини із суспільством за сучасних умов.
Саме за часів Лева ХІІІ розпочинається розробка сучасної соціальної доктрини Католицької Церкви. У 1891 р. він видав знамениту енцикліку «Rerum novarum», в якій визнав існування соціальної несправедливості, притаманної капіталістичному суспільству. В документі говорилося, що Церква має захищати інтереси робітників і підтримувати їхнє право на створення професійних союзів. Папа засуджував експлуатацію робітників як несумісну з християнською повагою до людини. Водночас він відкидав соціалістичну ідеологію та, звісно, не підтримував революційних рухів.
Революційній ідеології папа Лев XIII протиставляв християнський солідаризм, тобто принцип співробітництва різних соціальних класів заради спільного блага. Він сподівався, що Церква зможе створити такий соціум, в якому конфлікти будуть долатися християнською любов’ю.
папа Лев XIII
Хоча сьогодні ці ідеї сприймаються як занадто ідеалістичні, все ж енцикліка «Rerum novarum» відіграла ключову роль в історії Католицької Церкви. Саме цей документ став ідейною основою для створення католицьких політичних партій, профспілок та інших громадських рухів по всій Європі.
Важливо і те, що папа Лев ХІІІ санкціонував використання новітніх наукових методів для вивчення Біблії. А у 1880 р. він вперше допустив науковців до таємного архіву Ватикану. При цьому в галузі католицької освіти Лев XІІІ оголосив томізм (тобто систему, яка ґрунтується на творах Томи Аквінського) єдиною можливою основою для побудови філософських та богословських концепцій. Тим самим було покладено початок формуванню так званої «неослоластики».
Загалом папа Лев ХІІІ увійшов в історію як своєрідний «антипод» консерватора Пія ІХ. У ХХ ст. в католицькому середовищі ім’я «Лев», перш за все, асоціювалося саме з Левом ХІІІ та з пошуками компромісів з сучасним світом.
Цікаво, що після смерті Лева ХІІІ новим папою було обрано кардинала Джузеппе Мелькиоре Сарто, який демонстративно обрав ім’я Пій Х (1903-1914). Його понтифікат став однозначним «консервативним поворотом». Зокрема, Пія Х засудив католицький богословський модернізм. Кілька ліберальних католицьких теологів були навіть відлучені від Церкви, а для кандидатів у священство та професорів богословських факультетів була запроваджена обов’язкова антимодерністська присяга (яка проіснувала аж до 1967 р.).
Саме папа Пій Х заклав підвалини католицького інтергризму (від лат. integer — цілісний, неушкоджений) — послідовного спротиву компромісам із сучасним світом. Католицькі інтегристи і до сьогодні з особливою пошаною ставляться до Пія Х.
Лев XIV vs Пій ХІІІ
Усі ці багатошарові історичні конотації, звісно, впливають на сприйняття католиками імені нового Римського понтифіка. Однак, як на мене, можна побачити і ще одну цікаву асоціацію, яка неминуче постає в сучасній суспільній свідомості у зв’язку з обранням нового папи.
Не буде перебільшенням сказати, що на уявлення сучасного суспільства про життя Ватикану суттєвим (якщо не визначальним) чином впливає кінематограф. Останніми роками з’явилося чимало фільмів та серіалів, присвячених як Католицькій Церкві в цілому, так і закритому життю папської курії. Достатньо згадати фільми «Habemus Papam» (2011, реж. Нані Моретті), «Два папи» (2019, реж. Фернанду Мейрелліш) та «Конклав» (2024, реж. Едвард Бергер). Усі вони мали успіх у прокаті та помітний резонанс.
Кадр з фільму ‘Молодий Папа’
Однак найбільший вплинув на сучасні уявлення про Ватикан, безперечно, вчинив серіал Паоло Соррентіно «Молодий папа» (2016). Нагадаю, що головний герой серіалу кардинал Ленні Белардо (актор Джуд Лоу), зійшовши на папський престол, обрав ім’я Пій ХІІІ. Для людини, хоча б мінімально обізнаної в історії папства останніх двох століть, це є чіткою вказівкою на консервативну програму Ленні Белардо. І, дійсно, Пій ХІІІ починає свій понтифікат з кроків, які не можуть не викликати конфронтації з сучасним світом. Папа не бажає з’являтися на публіці, відмовляється від фотосесій, служить меси спиною до людей (саме так звершувалася меса до реформ Другого Ватиканського Собору), намагається відродити використання папської тіари (вона також не використовується з часів Другого Ватиканського Собору).
Звісно, сучасне світське суспільство сприймає обрання нового папи у тому числі і крізь призму «Молодого папи». Як на мене, в цьому контексті ім’я «Лев XIV» виступає своєрідною антитезою до віртуального Пія ХІІІ. Смішно було б твердити, що кардинал Роберт Френсіс Превост, обираючи ім’я, намагався вести приховану полеміку з серіалом Паоло Соррентіно. Ситуація тут дещо інша.
Обрання папою свого імені — це подія, яка має потужний медійний резонанс в усьому світі. І саме як медійна подія вона не може не вступати в складну взаємодію із суспільною свідомістю, в якій вже міцно закріпився образ Пій ХІІІ, створений генієм Паоло Соррентіно та Джуда Лоу.
Саме тому ім’я Лева XIV, як на мене, вказує, перш за все, на пошуки порозуміння з сучасним світом та на відкритість до актуальних проблем людства. На це прямо вказав і сам новообраний папа у своєму першому зверненні з балкону Апостольского палацу. Наведу лише невеличку цитату з його промови: «Ми маємо разом шукати, як нам бути Церквою місіонерською, Церквою, яка будує мости, веде діалог, яка завжди відкрита для прийняття з розпростертими обіймами, як ця площа».
Дійсно, площа Святого Петра в Римі в момент промови Лева XIV являла собою яскравий образ усієї Католицької Церкви: прапори різних країн, представники різних народів та носії різних культур поєднані в спільній вірі. Папа Лев XIV використав цей образ, щоб вказати на важливі завдання Церкви: бути відкритою до кожної людини, долати розділення, плекати та зберігати мир. В словах нового понтифіка певною мірою можна бачити і вказівку на ідеї християнського солідаризму, сформульовані більше сотні років тому Левом ХІІІ.
Звісно, ще рано говорити про те, яким буде понтифікат Лева XIV, але його початок, скоріше, вказує на відкритість до діалогу та прагнення до пошуків миру. Будемо сподіватися, що перші слова Лева XIV в якості Римського єпископа знайдуть продовження і в його подальших діях.
