Жуде — безумовно і в першу чергу майстер інтелектуальної сатири. Для нього важливі ідеологічна насиченість, протиборство мов і форм, співчуття до пригноблених і незахищених, неприйняття ультраправого підйому в Східній Європі, відраза до расизму та ксенофобії. Він грається стилями, алюзіями, цитатами, титри в його стрічках мають більш ніж інформативну функцію, актори втілюють не тільки характери, а й певні дискурси. Його персонажі — це ті, кому ведеться нелегко, хто тягне свою лямку з останніх сил, страждає від осуду суспільства або від дій недалекого начальства.
Власне, у «Континенталь ’25» теж є одна дуже прикметна цитата, з Бертольда Брехта (духовного батька сучасних кіноекспериментаторів), сказана на адресу звинувачених на показових процесах у Москві в 1930-х: «Що більше вони невинні, то більше заслуговують на смерть» — у всій своїй амбівалентності вона однаково дотична до обох головних героїв цього фільму.
«Континенталь ’25» можна назвати типовим фільмом Жуде: сама історія є вільним перетлумаченням класичної драми Роберто Росселліні «Європа ’51» з Інгрід Бергман у головній ролі; вистачає й інших більш чи менш очевидних алюзій чи цитат. Знову, як і у фільмах «Невдалий трах, або Шалене порно», «Не очікуйте забагато від кінця світу», «Мені начхати, якщо ми увійдемо в історію як варвари», у центрі сюжету — жінка, що перебуває в більш чи менш жорсткому конфлікті з босом або оточенням. Знову, як у «Не очікуйте забагато…», ця жінка мчить по місту у своєму авто, намагаючись виграти ці істеричні перегони. Знову зринають теми соціальної нерівності та ксенофобії (спільні для всього румунського кіно).
Кадр з фільму «Континенталь ’25».
Відмінності, втім, є на рівні композиції. Протягом перших 15 хвилин ми дивимося на безхатька Іона (Ґабріель Спахіу), який живе в котельні старого багатоквартирного будинку, який мають реконструювати і перетворити на розкішний готель «Континенталь». Волоцюга вештається трансильванським містом Клуж, бурмочучи: «Бляха-муха, довбане лайно». Але раптом до його підвалу в супроводі поліцейських стукає судова виконавця середнього віку на імʼя Орсоля (Естер Томпа) — пора виселятися. Іону дають трохи часу, щоб зібрати речі. Коли Орсоля повертається, то виявляє, що чоловік наклав на себе руки, повісившись на іржавому дроті. Оцей поворот в оповіді, звісно, покликається до «Психо» Гічкока, з тою лише відмінністю, що Іон — не розгублена дівчина, яка тікає з краденими грошима, а Орсоля — не вбивця-маніяк. Вона лише виконувала свою роботу, та ще й має почуття провини. Довкола цього — себто провини — і будується основний сюжет.
Орсоля народилася в Угорщині, а потім переїхала до передмістя на околиці Клужа, одружена, двоє дітей. Її робота — виселяти людей зі старих будівель, на які поклали око забудовники. Вона намагається робити це якомога гуманніше. Прагне лишатися на боці добра — навіть щомісяця жертвує по два євро неурядовим організаціям на користь Гази й України (саме так!) Аж тут натрапила коса на камінь. Безхатько, виявляється, ще й був колись спортивною гордістю країни і брав участь у Балканських іграх. І хоча їй цим прямо не дорікають, ба навіть не пригадують угорське походження, Орсоля, змучена докорами сумління, відмовляється їхати в заплановану відпустку до Греції, натомість залишається, щоб знайти душевний спокій. Звертається до подруги й боса, до свого колишнього студента й навіть до священника. На цьому моменті, який в іншого режисера став би апофеозом драми, в Жуде починається найсмішніше.
Кадр з фільму «Континенталь ’25»
Дійсно, метання й діалоги Орсолі дають на виході дотепний портрет суспільства, що прагне мати справедливий вигляд, але весь час проколюється на деталях, у яких, згідно з давнім трюїзмом, і ховається диявол. Та й мотиви самої Орсолі виявляються дещо складнішими (Естер Томпа чудово передає цю неоднозначність). Міське довкілля комерціалізоване до безумного ступеня; людей з вулиці й парків ось-ось витіснять собаки-роботи й рухомі ляльки-динозаври. А те, що фільм зняли на iPhone, ще більше підвищує рівень абсурду.
Тож уже вкотре в Жуде вийшла їдуча й пекуча сатира про вічно перехідний східноєвропейський капіталізм.
Але, схоже, скоро ця уїдливість сягне нового рівня. Бо вже наступного року ми можемо побачити новий фільм Жуде (в якому знову гратимуть і Естер Томпа, і Ґабріель Спахіу) з такою румунською, такою упізнаваною назвою «Дракула». Рекламний слоган проєкту: Make Dracula great again!
Воістину great.
Кадр з фільму «Континенталь ’25»
Джерело: Не очікуйте забагато від почуття провини: нова комедія Раду Жуде
