Бійці підрозділу аеророзвідки «Вовки» готують до роботи ударний безпілотник Vampire
Це так, бо дрони мають свої обмеження.
І це не лише погода. Обмежена кількість цивільних частот і час реакції розрахунку (іноді 15–20 хвилин). Прикро, коли через туман чи грозу неможливо працювати, хмари глушать сигнал, гвинти обмерзають — це все зрозумілі речі.
Але важливіший тендітний баланс між потужністю бойової частини, ємністю батарей і дальністю польоту.
Є заряди, які здатні зруйнувати будинок, але носії не летять далеко і вразливі до перехоплювачів. Загоризонтним, по суті, ПТРК часто не вистачає потужності.
Також це прив’язка до логістики в червоній зоні, де діють такі самі дрони супротивника, а в тебе не доїхав запас батарей, голів і скидів.
Мати дрон і мати готовий до вильоту дрон — дві різні історії.
Дрони вразливі до дронів-перехоплювачів і винищувачів — поки що на БпЛА неможливо поставити одночасно системи захисту й голову. Та й навряд чи буде можливо в найближчому майбутньому.
А оптоволокно не завжди ефективне в чагарниках і посадках — воно обривається і заплутується.
До того ж супротивник може банально вирити, наприклад, під міномет капонір з двома накатами, який не завжди можна пробити навіть 152 мм снарядом. Протяжна підлога під гострим кутом і сітки захищають його вхід, а логістику здійснюють мотоциклісти, буквально по кілька мін у рюкзаку.
Оператори FPV-дронів 93 окремої механізованої бригади «Холодний Яр» у Донецькій області, 22 березня 2025 року.
Навіть якщо пілот побачив виходи і засік нору, можна витратити десяток дронів, але не домогтися влучення ні в боєприпаси в капонірі, ні у міномет.
А тим часом оживає позиція поряд — викачують 120 мм зі щілини, скручують сітку, роблять десяток пострілів, знову ховаються. Поки всі ці осли, мули, квадроцикли й барани на милицях підвозять їм боєприпаси.
Темпи наступу впали, особливо з вибиванням транспорту, але міномети живі, артилерія працює. Ізолювати поле бою не так просто.
Більшість позицій для артилерії по обидва боки фронту стаціонарні, і вони далекі навіть від лабіринтів бетону й дерева Першої світової, з їхніми багаторівневими льохами снарядів і двоярусними бліндажами.
Зараз найчастіше це яма із сіткою і бліндаж з поворотом. І при цьому гармаші якось виживають як система.
Тому артилерія швидко реагує, не залежить від погоди, може поставити вогневу завісу, мінні загородження, доставити більше металу в тоннах на конкретну ділянку поля бою, за допомогою касет викошує людські хвилі, непогано виживає на стаціонарних позиціях — альтернативи їй поки що немає.
Україна критично залежить від постачань снарядів із Заходу, особливо калібру 105–155 мм, як РФ залежить від постачань з Ірану, Північної Кореї та умовної Білорусі — виснаження запасів сягнуло межі.
Бійці 24 ОМБр ЗСУ готують до бою 155 мм гаубицю М109 Paladin поблизу Часового Яру Донецької області, 16 січня 2025 року,
У рамках чеської ініціативи Прага освоює гроші коаліції країн ЄС, купує на ринках третіх країн (у ПАР, Індії, Пакистані) снаряди різних калібрів — і пострадянських, і західних.
Вони не виказують своїх постачальників, бо росіяни, можливо, роблять те саме й можуть піднімати ціни. Крім того, диверсії продавцям також не потрібні.
За чотири місяці 2025 року чехи знайшли вже 400 тисяч снарядів — це багато. І це суттєва вчасна допомога.
ЄС продовжує нарощувати виробничі потужності. Ще до того, як США почали виходити з процесу допомоги Україні й переміг Трамп, ЄС замовила печі для гартування, гідравлічні преси й автоматичні лінії для нарощування виробництва — це дасть ефект десь наступного року.
Європейці побудували щонайменше три нові фабрики снарядів: Rheinmetall розширює свої цехи в Унтерлюсі, на півночі Данії відновлює виробництво на давно закритій фабриці в Еллінгу, Велика Британія побудувала нову лінію в Гласкойді. Масштабують виробництва і у Фінляндії та в Іспанії, причому за всіма параметрами — гартування гільз, виробництво вибухівки, підривників, порохів тощо.
Зліва направо: виконавчий директор Rheinmetall Армін Паппергер, канцлер Німеччини Олаф Шольц, прем’єр-міністр Данії Метте Фредеріксен і міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус під час церемонії закладення нового заводу боєприпасів Rheinmetall в Унтерлюсі, Німеччина, 12 лютого 2024 р.
По всій Великій Британії ВАЕ відкриває контейнерні мікрозаводи з виробництва синтетичної вибухівки (гексогену) — кожен виробляє лише до 100 тонн на рік, але завдяки автоматизації та децентралізації британці планують наростити темпи і закрити дефіцит швидше, ніж потужностями одного великого заводу.
План Європейського Союзу на 2025 рік — 2 мільйони снарядів, наступного року — 2,4 млн. Це має оптимістичніший вигляд, ніж рік тому, коли казали, що ЄС не встигне випустити 1,2 млн. Але встигли і масштабують.
Проте навіть з внутрішнім виробництвом України, відкритим спільним підприємством з німцями та чеською ініціативою ми все ще удвічі відстаємо від РФ і Північної Кореї, хоча противник ніколи вже не повернеться до 30–40 тисяч пострілів на добу часів початку вторгнення.
У зв’язці з високоточними снарядами, тим, що західна артилерія стріляє далі й точніше, а також коаліцією дронів для боротьби з ворожою артилерією поки що вдається стримувати супротивника.
Також впливають відстані — ЄС може постачати нас буквально з коліс, не створюючи великі склади у країні. Північна Корея використовує морський шлях і залізницю, значить, перевалку на арсеналах. Які ми час від часу знищуємо.
Звісно, РФ — перша ядерна країна, яка воює настільки «за три дні» і лише «за планом», що через три роки війни 70 % снарядів росіянам постачає Північна Корея. А без північнокорейських штурмовиків армія Росії не в змозі сім місяців відбити власний райцентр.
Але треба пам’ятати — ми тримаємося завдяки цілій коаліції країн, які інвестують у виробництво боєприпасів сотні мільйонів і навчають десятки тисяч робітників.
Джерело: Артилерія в епоху дронів
