Біженці з Одеси прибувають на вокзал Перемишля, 12 травня 2022.
Днями я прочитав аналітичний звіт офісу омбудсмена України про вимушених переселенців за кордон. Серйозна робота, яка не залишає ілюзій: повернення більшості українців з-за кордону може не відбутись. Найстрашніше — не через питання безпеки чи раптову любов до Європи, а через розчарування в політиці Україні.
Більшість не планує повертатись
За даними дослідження, 38% переселенців вже адаптувались у нових країнах — мають житло, роботу, освіту для дітей. Ще 21% вагаються, але через продовження війни їх настрої теж спрямовані на “залишитись” більше, аніж на “повернутись”.
Це означає, що майже 60% українців або не планують повертатись, або реально сумніваються чи варто. Уявіть цю цифру “в людях”. Це – мільйони.
Жити в Україні — це повернутись до старих проблем
У респондентів питали: чому?
Відповідь проста — повернення додому означає повернення до невирішених проблем: немає житла, немає доступу до медицини, роботи, освіти. Люди вже одного разу вижили. Все почали спочатку і не хочуть починати з нуля ще раз. Чи можна за це засуджувати? Напевно, ні.
Уряд мовчить або обіцяє «колись»
Найбільше обурює інше: держава досі не запропонувала жодної системної політики повернення.
Жодної.
Немає ані програми реінтеграції, ані мотивації, ані навіть зрозумілої інформації. Люди не знають, чого чекати. Тому вже не чекають — шукають натуралізації, оформлюють документи, легалізуються в ЄС. І вони мають на це повне право.
Це не про зраду. Це про втрату
Хтось скаже: зрадники. Але, давайте чесно. Люди, які вижили під бомбами, тікали від ракет, витягували дітей з підвалів, годували без води та тепла, які зараз миють посуд, збирають полуницю або працюють в супермаркетах за кордоном — вони не зрадники.
Вони вижили. Вціліли. Вони були потенціалом майбутнього розвитку. Вони є потенціалом майбутнього розвиту вже не лише тут.
Проте держава, яка не хоче їх повернути. Не хоче. Попри заяви та чисельні форуми, конференції, бла-бла-бла піар акції держава втрачає частину себе.
Час діяти. І діяти не після перемоги
Бо після перемоги більшість не повернеться. Знайдуть мир, безпеку, перспективу — не вдома, а там, де здобули. Видобудували. Досягли.
І ця тиша з боку уряду сьогодні — найгучніший сигнал, який чують українці за кордоном:
«Вас тут не чекають. І не шукають» має бути замінено на інший. Тут – дім. Тут ми чекаємо кожного. Тут ми ваші.
Якщо Україна хоче майбутнього — вона має боротись не лише за території, а й за людей. І починати треба вже зараз.
