«Звичайні люди». Кіберпанк у світі сімейних мелодрам
Перший епізод 7-го сезону «Чорного дзеркала» розповідає про те, як смертельна хвороба вривається у щасливий шлюб Майкла (Кріс О’Дауд) й Аманди (Рашида Джонс). Єдиним способом порятунку стає імплант, що працює за принципом, схожим до сімкарти: він має зону покриття, рекламу і підписку, яка постійно дорожчає і стає все менш доступною для небагатих головних героїв. Це змушує Майкла брати участь у треш-стримах; Аманда, зрештою, приймає рішення піти з життя.
Цей епізод видається відверто слабким. У нього закладена критика систем підписки, які узалежнюють людину в цифрову епоху; системи охорони здоров’я, яка ставить людей перед вибором — плати чи помирай; системи блогів, які влаштовують соціопатичні інтернет-каруселі з принижень за гроші. Утім цей епізод лишається сімейною мелодрамою про боротьбу з хворобою та прийняття неминучого, яка аж надто тисне на сентиментальність глядача.
Кадр з серіалу ‘Чорне Дзеркало (1 сезон)’
«Чорна бестія». Помста, паралельні реальності і шоколад
Другий епізод серіалу накручує іронічність і абсурдність. Це історія двох колишніх однокласниць, що по роках зіштовхуються в одному офісі. Марія (Сієна Келлі) — спеціалістка зі створення нових смаків батончиків; Веріті (Розі Мак’юен), попри купу дипломів, стає асистенткою Марії. Врешті довідуємося, що причина цього працевлаштування — давня образа Веріті за шкільний булінг і бажання помститися. Зрештою, завдяки зміні паралельних реальностей (майже за принципом «Рік і Морті») вона зводить героїню Сієни Келлі з розуму.
Ця суміш трилеру та сай-фаю має вигляд добротної чорної комедії. Після сентиментального прощання назавжди закоханих у першому епізоді криваво-комічні розбірки дорослих жінок із застосуванням міжпросторового компілятора виглядають гротескно і запускають драйв у новий сезон серіалу.
«Готель “Фантазія”». Історія кохання, яке сталось і якого водночас не було
Перший повнометражний епізод сезону — це історія про Золотий Голлівуд. Зірка Бренді Фрайдей хоче вирватися з одноманітних ролей і погоджується на експеримент: ребут класичного нуару 1950-х. Вона, темношкіра жінка, має зіграти головну роль, яку в оригіналі виконав білий британець. Для цього Бренді завантажують у цифровий вимір фільму, де живуть цифрові копії його героїв — і вони впевнені, що все навколо реальний світ, а не кіно. Система зависає — і Бренді залишається в застиглому нуарі 1950-х разом з головною героїнею Дороті Чемберс, яка, вже не лише у фільмі, стає її коханням.
Кадр з третього сезону серіалу «Чорне дзеркало».
Історія про віртуальність явно відсилає до вже наявних ШІ-технологій, які відтворюють померлих кінозірок, а також є відлунням нещодавніх страйків голлівудських акторів і сценаристів, незадоволених тим, що ШІ може відібрати їхню роботу — пишучи сценарії та створюючи цифрові копії облич. Однак Брукер не вдається до сатири, а вигадує напрочуд чуттєву історію лесбійського кохання. Ще й занурює її в ретрофутуристичний антураж, створюючи дуже приємне відчуття меланхолійності класичного кіно на кшталт «Касабланки» чи «Шербурзьких парасольок».
«Іграшка». Це ж уже було!
Четвертий епізод стає поверненням глядача інтерактивного спецвипуску «Чорного дзеркала» під назвою «Бузогриз» (Bandersnatch). Жодної інтерактивності цього разу немає, але є Вілл Поултер в образі того самого мізантропічного білявого геймдизайнера-генія Коліна Рітмана. Історія «Іграшки» — це довге зізнання в убивстві оглядача відеоігор (Пітер Капальді тут неймовірно балансує між зворушливістю та психопатією), який присвятив більшу частину життя вирощуванню штучного розуму у відеогрі. Це призводить до розчинення особистості головного героя і спонукає його захопити весь світ. Молоду версію героя Капальді чудово виконує Льюїс Гріббен.
Проблема «Іграшки» полягає в тому, що вона обривається там, де мала б бути зав’язка. Світ комп’ютерної гри, середньої між «Тамагочі» та «Веселою фермою», потрапляє в людську свідомість — обриваючись на цьому, сюжет пропонує лише неартикульований меседж про те, що штучне життя таке саме цінне, які природне.
Кадр з п’ятого сезону серіалу ‘Чорне дзеркало’
«Панегірик». Старі фотографії на стіл розклади
П’ятий епізод є найемоційнішим у сезоні. Сюжет на диво простий: Філіп (Пол Джаматті) — старий музикант, який отримує звістку про смерть колишньої дівчини. Родичі просять його скласти панегірик зі спогадів її близьких. Завдяки сучасним технологіям Філіп блукає по старих фотографіях, впиваючись сантиментами через розірвані стосунки, аж поки не дізнається про справжні причини цього. Тепер він усвідомлює, що міг прожити все життя по-іншому.
Ця мелодраматична історія могла б стати ще однією сентиментальною вичавлювачкою сліз, якби не гра Пола Джаматті. Він майстерно конструює з нескладного сюжету камерну драму про вибірковість пам’яті й неможливість вплинути на минуле.
«USS Каллістер: у Нескінченність». Серйозна космоопера
Останній епізод сьомого сезону неочікувано стає продовженням першого епізоду четвертого сезону. До того ж це повнометражна стрічка тривалістю 90 хвилин.
Епізод 4-го сезону розповідав про хвацького геймдизайнера, який взяв у полон цифрові копії колег в онлайн-грі з відкритим світом, збудованій за мотивами всесвіту, схожого на «Зоряний шлях». Тоді героїня Крістін Міліоті здолала цифрового тирана у виконанні Джессі Племонса.
Кадр з сьомого сезону «Чорного дзеркала»
У новому епізоді команда зорельота під командування героїні Міліоті тиняється просторами цифрового космосу в пошуках необхідних для життя кредитів. Однак ситуація змінюється, коли керівництву корпорації в реальному світі треба знищити команду цифрових клонів. Сюжет епізоду, який можна сприймати як повний метр — це неймовірно захопливий сплав космоопери (постійні бластерні перестрілки і погоні на зорельотах) і серйозного сай-фаю (міркування про комплекс бога, самотність людини й етичність цифрового життя). Таке балансування між двома жанрами та двома вимірами епізоду — віртуальним і реальним — перетворює фінальний епізод «Чорного дзеркала» на самостійну довершену стрічку, де знайшлося місце і динаміці з гумором, і саспенсу з рефлексіями.
На завершення
Сьомий сезон «Чорного дзеркала» став значно стриманішим порівняно з попередніми. Тут уже немає шокуючих історій (на кшталт злягання зі свинею, як у першому сезоні); стало значно менше гротеску (він поступився місцем реалізму й моторошності). Історії з нескінченного списку байок про людей і технології у сьомому сезоні більш зворушливі та сентиментальні. А ще їх відрізняє видатна акторська гра: перформанси Пола Джаматті, Крістін Міліоті, дует Ісси Рей та Емми Коррін створюють незабутньо приємне враження.
Однак шоу, що триває уже 14 років, не може триматися лише на концепті антології, коли його епізод — це автономна одиниця. Тож Брукер вставляє в серіал усе більше пасхалок та інтертексту, що відсилають до попередніх епізодів: від дрібниць, як-от згадки про дронів-бджіл, до створення сиквелів. Отже, відтепер дивитися «Чорне дзеркало» без розуміння його всесвіту вже не так просто.
Утім, можливо, такий підхід Брукера — це проблиск надії на те, що серіал і далі буде цікавим, уже як складна екосистема зв’язків між персонажами, вимірами й епізодами цього метатексту про загрозу втратити людське у світі технологій.
Кадр з сьомого сезону «Чорного дзеркала»
Джерело: «Чорне дзеркало»: 7-й сезон шоу, що триває 14 років
