Переміщення армії окупантів на Харківщині, 2022 р.
Чим ГШ ЗСУ цікавий саме Красноярузький район? Упродовж 2023–2024 років він був важливою частиною систем логістики й підтримки УВ «Север». Там базувався вертолітний полк, розгорнули вогневі позиції артилерії та польові склади боєприпасів, табори підготовки новобранців, ремонтні бази озброєння, центр зв’язку бригади спецпризначення. З початком Курської операції нашого ОТУВ «Сіверськ» противник використовував його як зону для відновлення боєздатності військ і підготовки поповнень.
Ворог, імовірно, оцінював ризик українського вторгнення в Красноярузький район як мінімальний, адже наявність у цій частині Бєлгородської області військ, фортифікаційних споруд, можливостей швидко реагувати вогнем із землі та з повітря Силам оборони були добре відомі.
Біля державної межі розгорнули порівняно невеликі зведені загони прикордонників, спецпризначенців і піхоти загальною чисельністю приблизно 1500 осіб. Зробили це на окремих опорних пунктах на певній відстані від кордону. А ось суцільної лінії фронту там не було, лише протитанкові загородження, об’єднані якимось тактичним сенсом, мали такий вигляд. Мінні поля мусили б бути, хоча, можливо, лише на штабних картах. Точніше невідомо, поки наші сапери не розповіли. Ясно, що БпЛА чергували у повітрі вдень і вночі.
У чому сенс дій Сил оборони на Бєлгородщині? Відповідь на поверхні: скувати УВ «Север» і не допустити перекидання його військ, що вивільняються в Курській області, на інші напрямки, найважливіші для Сил оборони та проблемні для противника.
118 окрема бригада територіальної оборони
Сили оборони раптово атакували біля сіл Попівка, Демидівка, Графівка та Прилісся. Інженерна техніка (досвід наступу в Запорізькій області враховано) пробивала проходи через російські мінні поля і протитанкові загородження (ті самі «зуби дракона»), а мобільні штурмові групи почали просочуватися на територію Бєлгородської області.
Початок наступу в Красноярузькому районі ворог помітив практично одразу і досить організовано вдарив з усього наявного по бойовій техніці Сил оборони. У першу добу наші підрозділи втратили понад 10 бойових машин (більшість безповоротно). Як і завжди, збудилася російська пропаганда, обсмоктуючи пошук військового сенсу в наступі Сил оборони. Втрати, ясна річ, не виправдовують незрозумілого результату, ну і далі по болотних нотах. Версій у пропаганди було дві:
- виграш часу для організації оборони в Сумській області;
- відволікання російських резервів з Курської області, щоб полегшити там відхід Силам оборони.
Як і годиться російській військовій експертизі, обидві версії з реальністю не корелюють ніяк, адже оборона Сумщини організована ще у 2023 році, а резерви УВ «Север» у Красноярузькому районі і до початку наступу перебували постійно. Там у них гніздо, власне кажучи.
Нашим штабам добре відомо про непереборне тяжіння російських штабів вважати будь-яку ББМ ціллю номер 1, а піхота — то таке. Цим і скористалися: побачивши на відносно вузькій ділянці ББМ Сил оборони, російські засоби ураження, як та собака Павлова, зосередилися на винищенні інженерних машин, які робили проходи, а на сусідніх ділянках кордону протяжністю майже 30 км згадані вище мобільні штурмові групи Сил оборони, зокрема групи ССО, просто пройшли вглиб російської території, адже вони для російського штабу другорядна ціль. Де-не-де нашим довелося прориватися, не без цього.
Військовослужбовці 24-ї ОМБр ведуть вогонь зі 120 мм міномета по позиціях російських військ поблизу Часового Яру Донецької області, 16 березня 2025 року.
На другу добу якось раптом з’ясувалося, що весь прикордонний простір від села Милаєвка до села Прилісся — суцільна сіра зона. Мобільні групи швидко просувалися, атакуючи окремі російські пости, автомобілі та позиції невеликих підрозділів. Оскільки суцільної лінії фронту в Красноярузькому районі не було (і досі немає), то групи ССО і штурмовики вміло і швидко створили хаос на російських комунікаціях і у штабах, де перестали розуміти, що відбувається, які села і території ще контролює УВ «Север», а які вже ні.
Мобільні групи, до речі, визначали координати цілей для далекобійної артилерії та HIMARS у глибині російської оборони, мінували дороги, атакували дозори й невеликі укріплення, фіксували, звідки й куди болотяні перекидають війська.
Сіра зона тим часом потроху охопила не лише Красноярузький район до сіл Реп’яхівка, Аннівка і Надежівка, а й частину Курської області до сіл Кондратівка й Озерки. До штабу УВ «Север» почали надходити повідомлення про атаки українських БпЛА і ДРГ на всій цій території. При цьому Сили оборони не окуповували згадані села, а вправно створювали хаос, постійно переміщаючись й атакуючи то тут, то там.
Хаос — найгірше, що може статися із системою управління, адже вона просто не навчена на нього реагувати. Результат: плутанина серед російських підрозділів, помножена на їхнє різновидове й різновідомче підпорядкування, бо прикордонники формально не підпорядковані УВ «Север», а підрозділи «Севера» — командуванню прикордонників. Погодьтеся, у нашому штабі непогано придумали.
У місті Губкін Бєлгородської області РФ успішно уразили командний пункт угруповання військ «Север» російської окупаційної армії.
Наслідком хаосу завжди є спроби знайти порядок: почалося неконтрольоване залишення позицій і опорних пунктів біля Попівки, Демидівки, Прилісся, Графівки. Підрозділи противника, побоюючись оточення або впевнені, що їх уже оточили, не попереджаючи при цьому сусідів, а часто і не знаючи, що по сусідству з ними розгорнули якісь російські підрозділи, побігли хто куди, шукаючи визначеності.
Після тижня боїв залучені до наступу підрозділи Сил оборони зайняли принаймні Попівку і Демидівку, просунулися до Графівки, і є припущення, що днями будуть атакувати як районний центр Красна Яруга, так і села в сусідньому Ракитянському районі. Противник поки що погано контролює ситуацію, суцільна лінія фронту так і не сформована, а без неї доводиться вести мобільну оборону, яка є складним різновидом тактичних дій, котрого більш-менш навчені лише підрозділи ПДВ, котрих там поки що немає.
Врахуємо, що головні сили УВ «Север» втягнуті в бої під Вовчанськом, Липцями, біля Журавки і Басівки Сумської області, КПП «Суджа», під Гуєвом і в прилеглих лісах Курської області, тобто під руками є лише підрозділи другої свіжості, які також не виходить швидко перекинути до Бєлгородської області, адже значно зросте ризик контратак Сил оборони в Курській області.
Українські військові в Суджі Курської області
Командувач УВ «Север» генерал Лапін (котрий нібито загинув, хоча від нього живого для нас користі суттєво більше: кинута підрозділами Сил оборони інформаційна бомба про загибель командувача сприяла розкручуванню хаосу) вирішив терміново витягувати війська з інших ділянок фронту й випрошувати підрозділи з інших напрямків — Куп’янського, Борівського та Лиманського. До 26 березня на Бєлгородщину прибули до п’яти полків і бригад 6-ї армії (Куп’янський напрямок, УВ «Север»), 20-ї армії (Борівський і Лиманський напрямки, УВ «Запад») і 3-ї армії (Сіверський і частково Краматорський напрямки, УВ «Юг»). Очікують дивізій 6-ї армії та трьох-чотирьох бригад з 20-ї і 3-ї армій.
Сили оборони нарощують своє угруповання в Красноярузькому районі, але не обмежуються ним. Майорять повідомлення про активність українських підрозділів і на інших ділянках державного кордону в межах Харківської області від Шебекіна до Уразова.
Здається, удава УВ «Север» Сили оборони вирішили вбити стратегією тисячі порізів.
Подивимося.
