Сповідь з іншого боку окопів: коли крадіжка золота стає квитком на війну. Шокуючі зізнання полонених рф

Воїни 157 окремої механізованої бригади ЗСУ на Покровському напрямку взяли в полон російських військовослужбовців.

Журналісти АрміяInform поспілкувалися з військовополоненими й запитали в них, чому вони приїхали вбивати українців на українській землі, що мотивувало підписувати контракт з армією рф та чи поїдуть вони знову воювати проти України, якщо їх обміняють.

До вашої уваги коротеньке бліцінтерв’ю (імена окупантів змінено. — Авт.).

«Попался на краже золота», тому пішов служити…

Це окупант Федір, йому 36 років. Він приїхав зі Ставрополя. Закінчив середню школу, вищої освіти немає.

— Розкажіть, як потрапили в російську армію?

— У мене був умовний термін — 4 роки. Інспектор-поліцейський з нагляду кілька разів агітував іти служити в російську армію. І він зрештою мене вмовив підписати контракт. 14 січня 2025 року почалася моя служба в місті Ставрополь. Я рядовий-стрілець.

Потім була підготовка (5 діб) на полігоні в місті Будьонівськ, далі півтора місяця на полігоні в Харцизьку та Макіївці (тимчасово окупована територія Донецької області. — Ред.) і плюс-мінус за 10 днів ми були вже в Авдіївці. Згодом нас відправили на позиції в Очеретине.

11 березня 2025 року нас взяли в полон. Це сталось прямо на позиції, у бліндажі. Ми йшли туди 12 км, дорогою бачив десь 10 осіб «200-х». Нам сказали, що перед нами йшла група і всі загинули.

— За що отримали умовний термін?

— Я не сидів, був умовний термін, «попался на краже золота». Дали 4 роки умовно. Аби «решить» проблему, я заплатив 1,2 млн рублів (приблизно $14 000). Заплатив цю суму, щоб не посадили в «русскую тюрму», а дали умовний строк.

— І це стало причиною того, що ви пішли воювати в Україну?

— Інспектор з умовно дострокового звільнення сказав, що у разі згоди проти мене закриють всі справи по крадіжках та спишуть судові зобов’язання. І «жизнь начнется с чистого листа».

Нам відразу заплатили 1,4 млн рублів ($16 000 доларів). Це гроші за підписання першого контракту. Щодо зарплати обіцяли 210 тис. рублів ($2 200 доларів), а заплатили 70 тис. рублів ($800 доларів). За ці гроші я віддав борги, дружина придбала меблі й доробила ремонт у квартирі. До речі, вона знає, що я в полоні. Мені дозволили написати їй та повідомити, що зі мною все добре.

«Бил би человєчєк, а статєйку падбєрут»…

Окупанту Анатолію 42 роки, він з міста Астрахань. Підписав контракт з армією рф 14 січня 2025 року.

— Я відсидів у тюрмі, після виходу мені два роки потрібно було ходити до інспектора відмічатись тричі на місяць. І там вже вимагали підписувати контракт, — розповідає окупант.

— І як вони агітують?

— Вони казали, що підеш будувати та відновлювати будинки в Україні. Але коли нас привезли на полігон у Будьонівськ, там уже була зовсім інша історія — нас готували до війни.

— За що у вас судимість?

— Пограбування, але я невинен. «У нас в росіі бил би человєчєк, а статєйку падбєрут». І мені «навішали» «інші статті», за якими посадили.

— Як довго вас готували в Будьонівську?

— Нас там десь 5 днів навчали медицини, і я зрозумів, що тут щось не так. Потім повезли в Авдіївку. Нам видавали автомати, але ми з них не стріляли. У Харцизьку, пам’ятаю, нас навчали ще 10 днів тактики, були стрільби.

«Нас почали закидувати скидами свої, по нас били російські дрони, були скиди з газами»

— У чому полягала тактика? Як навчали? (до розмови приєднується окупант Федір. — Ред.)

— Працювати групою. Як штурм, так і відступ з позицій.

— Як саме ви потрапили в полон? Розкажіть про цей день.

— Ми прийшли на позицію, нам сказали витягти «300-го». Поруч з бліндажем лежав російський «300-й». Ми підійшли до бліндажа, налетіли українські дрони, і нам сказали відходити на сусідній бліндаж, і на наступний ранок нас українські військові «штурманули».

Ми навіть не відстрілювались, тому що логіки в цьому не було. Коли українські військові розпочали штурм, нас почали закидувати скидами свої, по нас били російські дрони, були скиди з газами. Нас у бліндажі було троє, одного з нас вбило скидом.

— На вас мультикам. Видають таку форму чи купували?

— Ми купили за власний кошт. У російській армії видають «піксельку», але цей мультикам кращий, я взяв його за 6,5 тис. рублів. Коли нас вперше повезли на ринок, я на амуніцію віддав 170 тис. рублів.

З тих речей, що видають, ніщо до пуття не підходить. Наприклад, бушлат на 2-3 розміри більший, тож у ньому неможливо рухатися. Мені було легше віддати власні кошти й придбати нормальні речі.

«Більша частина людей проходила медкомісію телефоном»

— А інші люди у вашому підрозділі, хто вони?

— Ми зазвичай не дуже розмовляли на ці теми. У нас переважно в підрозділі всі прийшли із цивільного життя, не з тюрми.

— Ті, хто із цивільного життя, звідки вони приїхали?

— Ставропілля, Астрахань, Калмикія. Грубо кажучи, з «ЮФО» (Південний федеральний округ). Від 18 до 50 років. Більша частина людей проходила медкомісію телефоном.

— Щось чули про «Легіон свободи росії» та «РДК»?

— Ні. Не чув.

— В Авдіївці ви вже зрозуміли, що приїхали на війну проти суверенної держави — України. Чому не повернулись до росії?

— Не дадуть люди, які стоять вище нас, інструктори, повернутись додому.

«Нас саджають в „яму“, можуть протримати там місяць…»

— А що вони роблять? Вбивають, б’ють?

— Ні, вони саджають в «яму», можуть протримати місяць, можуть більше. «Яма» — це типу карцер, може бути підвал, приміщення або бліндаж. Ми зустрічали групу, вони місяць там просиділи, їм дали автомати, по 4 магазини та по 3 гранати й вони пішли (на штурм українських позицій. — Ред.), щоб не сидіти в цій «ямі». Вони з родичами понад місяць не підтримували ніякого зв’язку. І родичі взагалі не знали, що з ними.

— Ось ви «завтра» повернетесь додому і побачите того російського командира, який вас відправив на війну і віддав команду «закидувати» боєприпасами з російського дрона. Що скажете йому?

— У мене не буде навіть бажання з ним розмовляти і щось йому говорити. «Руки я єму не подам, ето точно».

«Прості люди навіть не хочуть розмовляти про війну»

— Чи люблять путіна в росії, адже замість «війни за 3 дні» ви отримали «війну на 3 роки»?

— Всі по-різному. Хтось за нього, хтось проти. Прості люди навіть не хочуть розмовляти про війну. Я працював водієм, у мене навіть не було часу дивитися новини.

— А де російські окупанти квартируються, на якій відстані від лінії бойового зіткнення?

— Переважно в будинках, в Авдіївці мешкали у зруйнованій хаті. Вікна зашили фанерою, зробили нари.

— Місцевих в Авдіївці багато?

— Поруч із будинком я бачив 5-6 людей літнього віку.

— От зараз ви тут і бачите, як росія вбиває українців, руйнує цивільну інфраструктуру. Як ви до цього ставитесь?

— Я негативно, коли тут побував, поспілкувався. Але, коли ми ще були в Авдіївці, я не ставив питань.

— А скільки платять у разі загибелі російського військовослужбовця?

— Точно не знаю, але кажуть, що 12 млн рублів. Не знаю насправді, чи дають, але обіцяють. За поранення зараз кажуть так: якщо рука відірвана, тоді щось отримаєш.

— А чи правда, що росіян на милицях кидають на штурми?

— Так, це правда. Коли приїхали в Авдіївку, зустріли хлопця з «палицею», за 2 дні приїхали інструктори й сказали йому: «не коси» та збирайся на штурм.

— Чим ви будете займатися, якщо вас обміняють та повернетесь в росію?

— Піду працювати.

— Ви в курсі, що російське командування посилає своїх обміняних з полону солдат знову на штурми, фактично на «убой»?

— Я не піду знову воювати. «С меня хватит!».

— А ось війна в Чечні, росія пройшлась катком по цій території. Як вважаєте, це було нормально?

— Там мій дядько воював. Він сказав, «я на війну більше ніколи не піду». У них було шикування, їм сказали: хто хоче служити не 3 роки, а 1,5 року, крок вперед. 85 осіб зробили цей крок. Із них тільки 5 повернулось додому після війни. Після повернення мій дядько 10 років «бухал» щодня.

— Як підтримували зв’язок з рідними до полону?

— Через телеграм, перед тим, як потрапив у полон, говорив (з дружиною. — Ред.). Я казав їй, що зв’язку може не бути. Моя дружина вагітна.

…Ці два російські солдати обрали життя, а не смерть на полі бою. З ними добре поводяться, їх годують, вони в безпеці та чекають обміну.

До слова, російському полоненому Анатолію наші українські медики надали медичну допомогу, в нього були поранені ноги. Натомість українські воїни зазнають у полоні від росіян катувань і негуманного поводження.

Закликаємо всіх військовослужбовців армії рф: здавайтеся в полон! Збережіть свої життя та не виконуйте наказів воєнного злочинця владіміра путіна!

Долучайтесь до проєкту «Хочу жить», який створений для громадян рф, які не хочуть воювати проти України та бажають здатися в полон.