Приватизація університетів. Словосполучення, яке важко сприймається всередині студентства.
Очевидно, що цьому сприяє велика кількість факторів: найбільші та найвідоміші університети країни — державні; академічна складова університетів здебільшого законсервована у радянській парадигмі; організації лівого спрямування продовжують поширювати наративи про “неможливість виживання вищої освіти в ринкових умовах”.
Однак, реальність поза українською бульбашкою систематично доводить зворотнє:
- Найкращі університети — приватні або державні з неймовірною кількістю капіталовкладень, які можуть собі дозволити лише країни першого світу, що доводиться фактом того, що в ТОП-10 найкращих університетів світу, за версією Times Higher Education, входять 8 приватних установ , а в QS World University Rankings, всі публічні університети в ТОП-30 найкращих університетів світу походять із країн, які мають ВВП не менше 400 мільярдів доларів (Сингапур)
- Приватні університети у вищезгаданих рейтингах, окрім феноменальної якості освіти, також відомі своєю активною академічною діяльністю. У ТОП-10 університетів із найбільшою кількістю цитувань в дослідженнях, половина – приватні університети.
Але, читаючи ці абзаци, у певних читачів може сформуватись доволі хибний висновок. Якщо ці приватні університети — нон-профіти, то це значить, що вони не ставлять заробляння грошей для себе за самоціль. Враховуючи, що часто люди помилково вважають, що основою будь-якого бізнесу чи установи в умовах капіталізму є виключно заробляння грошей (чому це не так – ознайомтесь тут із останнім міфом), люди підсумовують, що нон-профіт університети не працюють на ринковій основі.
Власне, на основі цього висновку формується дуже багато хибних уявлень не лише про те, як працюють приватні нон-профіт університети, але й як працює капіталізм та вільний ринок в цілому.
Тож, всідайтесь зручніше. Наливайте собі водичку чи колу, і приготуйтесь поринуту у неймовірно душну, але від того не менш важливу тему нон-профіт університетів.
В чому основна різниця фор-профіт та нон-профіту?
Насправді, невелика, але доволі важлива:
- Система управління: якщо у фор-профітах основне керівництво складається із самих власників університету та інвесторів, в нон-профітах формується спеціальний борд із професіоналів, які не обов’язково вкладали саме гроші в університет, але при цьому, можуть та хочуть цей університет покращити.
- Робота із прибутком: фор-профіт перенаправляє весь прибуток до інвесторів, в той час як прибуток нон-профіт університету лишається всередині самого університету та перенаправляється на його потреби.
В усьому іншому, це ті самі приватні університети: вони є менш залежними від держави, так само є платниками податків (так, нон-профіт університети також платять податки, про це ми поговоримо пізніше) і так само прибуток все ще є фундаментальною частиною для розвитку університету.
Ну добре, є ще одна дуже вагома відмінність, яка робить систему нон-профіт університетів значно привабливішою в очах більшості студентів:
Академічна діяльність
Нон-профіт університети здебільшого побудовані таким чином, аби всередині себе заохочувати академічну та наукову роботу. Це не лише про написання досліджень, проведення експериментів чи будь-що стереотипне — це також програми обміну, стипендіальні заохочення студентів і загалом можливість працевлаштування студентів, які хотіли б присвятити своє життя науці. Ще раз – поверніться до статистики із кількістю згадувань в наукових роботах, і продивіться в загальному рейтингу кількість приватних закладів.
Цим фор-профіти не славляться від слова “взагалі”. Звісно, існують поодинокі випадки, однак загальна практика доводить, що фор-профіти не ставлять академічну діяльність як за головну.
Їх можна зрозуміти: наука не вважалась тим, на основі чого можна робити, грубо кажучи, бізнес. Чи є це правдою? Абсолютно ні, але тримаючи цю стереотипну думку в голові, фор-профіти, між “пробудувати бізнес-модель університету з урахуванням академічної діяльності” та “зменшити можливі ризики для збільшення прибутку”, обирають друге.
Між тим, у противників капіталізму та вільного ринку, прочитавши це порівняння, виникає питання:
Як нон-профіти можуть працювати на ринку без урахування прибутку?
Повертаємось до визначення вільного ринку, яке ми проговорювали раніше. А точніше, згадаємо його другу частину:
На вільному ринку в результаті взаємодії попиту і пропозиції встановлюються ринкові ціни, які, в свою чергу, є сигнальною системою ринку для покупців (попит) і продавців (пропозиції).
Окрім цього, пам’ятаємо, що додатковими ознаками вільного ринку є вільна конкуренція та власний інтерес.
Нон-профіт університети не працюють за неринковими цінами (як це часто роблять державні університети).
Оплата за навчання формується навколо багатьох факторів, що дозволяє забезпечувати якість навчання та академічної діяльності на високому рівні.
Як би ціни за навчання в приватних університетах могли б не подобатись, причини для такої вартості зрозумілі всім, хто хоча б раз задавався питанням “А що взагалі входить у вартість навчання?”.
Нон-профіт університети не знаходяться поза парадигмою конкуренції між іншими університетами.
Так чи інакше, на світі поки лишаються державні університети, які просто-напросто є дешевшими завдяки можливості дотацій з бюджету. До того ж, інші університети, маючи перевагу в одних навчальних програмах, можуть програвати в інших, що також спонукає ЗВО до постійного самовдосконалення.
Нон-профіт університет – не означає, що ЗВО не враховує прибуток взагалі.
Пробудувати хорошу модель фінансування нон-профіт університету – завдання не з легких. Мають враховуватись пожертвування (які, в свою чергу, можуть відрізнятись від донора до донора за своїм типом), кошти з оплати навчання студентами, гроші за надання додаткових послуг (наприклад, оренда приміщень університету) і ще багато інших факторів.
Але університету все ще важливо не йти “в мінус”, інакше це може привести заклад до банкрутства.
Нон-профіт університети все ще не відмовляються від власного інтересу у співпраці зі студентами та іншими учасниками ринку.
Приватні університети, не дивлячись на непопулярність цього рішення, продовжують підіймати оплату за навчання. Продовжують створювати додаткові програми для збільшення прибутків, як-от відкриття MBA програм при університетах. Продовжують робити все, аби університет надалі знаходив нові кошти для розвитку себе як інституції, студентів та вчених, які працюють в університеті.
Як додатковий аргумент щодо того, що університет працює за ринковими принципами, варто зазначити що його розвиток залежить від тих самих факторів, що й у бізнесу. Бізнеси рухає попит, точка беззбитковості (де витрати і доходи врівноважуються) та ефективне використання ресурсів, яке залежить від їхньої спадної віддачі, прагнуть зменшити трансакційні витрати тощо. Завдяки цьому компанії створюють інновації, розвиваються для споживачів і залишаються конкурентоспроможними.
Власне, такі фактори розвитку також присутні і в нон-профіт університетах. Тільки замість точки беззбитковості, у нон-профітів це й пожертвування, і академічна репутація (хто захоче вчитись в університеті, в якому толерують плагіаризм?), і задоволеність студентів та їхні грошові надходження, і ще багато чого. На основі цього, університети так само продовжують працювати серед інших гравців на ринку і знаходять для себе нові точки розвитку.
Але підкреслю це ще раз — все ще серед інших гравців на ринку.
То до чого ми дійшли?
- Фор-профіт університет – не єдина модель, за якою може існувати приватний університет.
- Нон-профіт університет працює набагато краще, аніж фор-профіт, у сфері академічних досліджень, що дозволяє студентам фокусуватися на науці, а тим, хто хотів би стати науковцем – отримати своє місце роботи.
- Якщо вам хтось говорить, що нон-профіт університет працює “не за ринковими правилами”, то знайте, що скоріш за все, єдиний ринок, на якому дійсно розуміється людина – це той, де продають сметану, джинси та іграшки.
Як ми бачимо, якщо державний університет перетворити на приватний нон-профіт університет, то слова “приватизація університету” вже не звучать настільки страшно, як нас деякі хотіли б запевнити.
Ба більше, приклади нон-профіт університетів в Україні вже існують – і ви самі про них знаєте. Київська Школа Економіки та Український Католицький Університет є саме нон-профіт університетами і обидва ЗВО яскраво вирізняються серед інших закладів своєю якістю освіти (у позитивний бік).
Що лиш підтверджує факт того, що нам не варто боятися приватизації, як злого слова, що може “погубити студентство”. А скоріше зрозуміти, що приватизація буває різною, і що це не завжди — створення із університету “бізнес-центру-гроші лімітед” і що це збільшує, власне, вибір самих студентів серед якісніших університетів.
І хто, як не студентство, переможе від того, що вони почнуть отримувати кращу освіту?
Автор: Микола Безкровний, Третій Президент ГО “Українські Студенти за Свободу”
Джерело: Нон-профіт університети: як я перестав боятися і полюбив приватизацію ЗВО?
