Художня література
«Як любили і вмирали»
Лев Скрипник
«Уроборос»
Лев Скрипник – письменник, творчість якого нам пощастило відкрити саме зараз. Людина, про чиє життя відомо вкрай мало, але навіть те, що є, розбурхує уяву. Народився в Ясинуватій на Донеччині, з юних років працював на шахті, «вічно брудний, зморений, без грошей, розпатланий, тинявся від копальні до копальні», брав участь у громадянській війні, у 1920-х роках потрапив до вʼязниці в Харкові. Там зʼясувалося, що Лев є родичем Миколи Скрипника, відомого радянського партійця. Під його впливом майбутній письменник зайнявся самоосвітою, творчістю, але зболена самотня душа постійно потребувала чогось, що б допомагало дивитися на неідеальний світ простіше. Лев Скрипник зловживав алкоголем, а потім і морфіном…
У тих небагатьох творах, які дійшли до сучасного читача, відчутна не лише біографічна компонента, а й потужність емоційної прози, уміння автора розповідати історії, які вражають безмежною правдою. Оповідання, що ввійшли до збірки «Як любили і вмирали», – це жива тканина епохи, сповнена трагічних переплетінь людських доль, голосів шахтарів, злочинців, воїнів, які шукали світло серед пітьми війни. Стиль Скрипника – граничний реалізм, що іноді боляче читається, але захоплює своєю щирістю. Письменник не був романтиком. Іван Скрипник показує Донбас таким, яким знав його сам: суворим, безжальним, але живим, сповненим прагнень, мрій і боротьби. Тож, гортаючи сторінки книжки «Як любили і вмирали», приготуйтеся до подорожі в минуле, відлуння якого відчуваємо й нині.
«Пісня пророка»
Пол Лінч
«Ще одну сторінку», Переклад з англ. І. Віннічук
Скільки б письменники не попереджали світ про те, що він рухається не в тому напрямку, їхні передбачення зазвичай помічають тоді, коли халепа вже стається. Звідси незгасима популярність роману «1984» Джорджа Орвелла й антиутопій узагалі. Підтвердженням попередньої тези є книжка «Пісня пророка» ірландського письменника Пола Лінча – тривожне дослідження суспільства, що занурюється в авторитаризм. Через емоції та переживання головної героїні, Айліш Стейк, матері чотирьох дітей із Дубліна, автор розвиває мотив витіснення демократії диктатурою.
Пол Лінч описує цей процес із моторошною реалістичністю, наголошуючи на тому, як легко тиранія може заступити свободу.
Письменник відмовляється від абзаців і пунктуації під час діалогів, створюючи ефект безперервного потоку думок, який іще більше посилює відчуття напруги та хаосу. Якщо трохи про сюжет, то родина Стейків жила собі спокійно й мирно, аж поки одного дня в їхні двері не постукали представники таємної поліції. Потім Ларрі, чоловіка Айліш і голову профспілки вчителів, викличуть на допит. Після цього тиск держави та її інституцій буде нестримно посилюватись, права людей – обмежуватися. Усе більше в суспільстві пануватиме страх.
Айліш намагатиметься протистояти хаосу, що насувається. Що цікаво, її образ – не класична героїня боротьби, а радше уособлення людської вразливості й відчаю в умовах системного насильства… 2023 року Пол Лінч за «Пісню пророка» отримав Букерівську премію. Стилістична сміливість і глибока тематика роману роблять його водночас захопливим і суперечливим твором, безумовно, значущою частиною сучасної антиутопічної літератури.
«Те, що тривожить мерців»
Т. Кінгфішер
«Жорж», Переклад з англ. Н. Гоїн
Коли йдеться про адоптацію чи переписування класичних творів, виникає або цікавість, або острах. Третього не дано. Літературним нудіям завжди здаватиметься, що оригінал кращий. Якщо ж абстрагуватися, то можна отримати задоволення від твору, у якому щось добре відоме набуває несподіваних рис. «Те, що тривожить мерців» Т. Кінгфішер (псевдонім американської письменниці Урсули Вернон) – роман жахів, натхненний оповіданням Едгара Аллана По «Падіння дому Ашерів».
Як ведеться в жанровій літературі, це перша частина пригод Алекса Істона, небінарної особи, колишнього військового. Буде продовження. Та спершу познайомимося з героєм. Так, саме чоловічого роду, чому – в передмові буде пояснення. Алекс є другом родини Ашерів. До їх маєтку він приїжджає, щоб розібратися, що відбувається з Меделін і її братом Родеріком. Зрозумівши, що коїться щось надзвичайне, Істон не шукатиме привидів чи духів, а звернеться до науки, щоб дійти лячного висновку… Авторці вдалося створити атмосферну оповідь, за плином якої цікаво спостерігати. Утім, залишається багато запитань до тексту. Стосуються вони саме тих авторських ходів і вигадок, які мали б відрізняти її книжку від оповідання По. Між іншим, роман «Те, що тривожить мерців» 2023 року отримав престижну премію Locus і ввійшов до фіналу Hugo Award. Та нехай це вас не бентежить, якщо від усього вигаданого Т. Кінгфішер буде не так страшно, як дивно.
«Пекарня в Парижі»
Еймі Раньян
«Урбіно», Переклад з англ. Б. Антоняк, І. Полянської
«Пекарня в Парижі» – ніжна, атмосферна історія про стійкість і силу жінок. Попри деяку передбачуваність, він вартий уваги, якщо любите історичну прозу й, зрозуміло, Париж. Власне, авторка роману, американська письменниця Еймі Раньян, знається на тому, про що пише. Прозаїкиня випустила ще сім історичних романів, а до початку творчої кар’єри викладала французьку. Роман «Пекарня в Парижі» має дві сюжетні лінії. Перша подає події 1870 року, коли Париж був в облозі під час франко-прусської війни. Юна Лізетта Віньйо, попри походження із заможної родини, прагне не розкішного життя, а свободи та справедливості.
Вона не боїться замастити руки в борошні й поринути у світ пекарства, але доля готує для неї значно складніші випробування, ніж просто вибір між суспільними очікуваннями та власними мріями. Друга сюжетна лінія переносить у столицю Франції 1946 року. Мішлін, молода сирота, опікується двома молодшими сестрами. Коли їй здається, що втрачено все, сусідка радить відкрити пекарню. У цьому просторі, наповненому ароматами хліба, Мішлін не лише знаходить спосіб вижити, а й сенс життя. Роман працює за принципом дзеркальних історій: дві жінки з різних епох однаково змушені боротися за себе та своїх близьких. Їхні історії, хоч і розділені десятиліттями, але перегукуються через спільну тему пошуку місця у світі, що змінюється.
«Хочу покласти всьому край»
Єн Рід
Artbooks, Переклад з англ. О. Пилипенко
«Хочу покласти всьому край» – дебютний роман канадського письменника Єна Ріда, що в оригіналі вийшов 2016 року. Книжка опинилася в списках бестселерів батьківщини автора, увійшла до фіналу кількох жанрових премій, хоча відгуки критиків на неї не були однозначними. Чому? Бо наприкінці твору може скластися враження, що Єн Рід надто ускладнив там, де можна було піти старими добрими законами гостросюжетних жанрів.
Якщо докладно, то «Хочу покласти всьому край» – психологічний трилер, який щедро і до певного моменту вдало балує читача хорошим саспенсом. Головна героїня й оповідачка роману вирушає зі своїм хлопцем Джейком у поїздку до його батьків. Зима, темна дорога, холод і сніг – ідеальні умови для чогось жахливого. Вони зустрічаються десь сім тижнів. Чи можна за такий час дізнатися про людину геть усе, щоб не сумніватися в ній? Чи можна взагалі комусь довіряти у світі, де ледь не кожен другий є не тим, ким здається? Поки парочка закоханих їде, вони ведуть цікаву бесіду, у якій можна знайти чимало підказок, що знадобляться для кращого розуміння фіналу. Після гостин у батьків, дивних людей, що й казати, Джейк із дівчиною вирушають назад у місто, але зупиняються біля старої школи. У цій загадковій будівлі героїня дізнається, хто був загадковим Додзвонювачем, який не давав їй спокійно жити, а, може, сягне й іншого знання, головне, щоб гру письменника у складні загадки зміг осягнути читач.
Нон-фікшн
«Воля України або смерть!». Повстанці Холодного Яру»
Юрій Митрофаненко
«Віхола»
«Холодний Яр – цілий пласт української історії, що сполучає в одну цілість кілька поколінь борців за незалежність України», – пише доктор історичних наук Юрій Митрофаненко. Та в його книжці йдеться передовсім про Холодноярівську повстанську організацію й однойменне державне утворення – республіку, що існували з 1919 до 1922 року. Уявіть, за часів УНР, тоді в межах Київської губернії, можна було зібрати 15-тисячне селянське військо, обрати столицю, призначити отаманів та успішно боротися з більшовиками. Зрозуміло, що Холодний Яр за радянської влади був небажаною сторінкою історії, про яку воліли не згадувати. Але нині нам варто знати про те, як українці повставали й не боялися протистояти більш численному ворогу.
Між іншим, вітання «Слава Україні!» першими почали використовувати саме солдати-холодноярівці, а вже потім ці слова стали гаслом українських борців за незалежність у складі ОУН, УПА, Карпатської України. Це лише один із багатьох цікавих фактів із книжки Юрія Митрофаненка, у якій автор аналізує події минувщини, проводячи паралелі із сьогоденням. Його праця – це захоплива історична розвідка з доволі чіткою ідеєю: нащадки холодноярівців, тобто ми з вами, мають пам’ятати, вчитися, робити висновки. Тож Холодний Яр був і залишається символом незламного українського духу, а історія його повстанців – нагадуванням, що свобода ніколи не дається без бою.
«Енциклопедія копірайтингу»
Стаська Падалка
Stretovych
З «Енциклопедією копірайтингу» Стаськи Падалки читачу буде смішно, комфортно й корисно. Навіть якщо ви лише почали опановувати професію копірайтера, усе одно погоджуватиметесь із більшістю думок авторки, бо хто ж заперечить, наприклад, що «рекламний ринок України ще досить молодий, можна сказати – пубертатний». Тому Стаська Падалка, копірайтерка, лекторка, письменниця, пропонує спершу розібратися в термінології світу креативної роботи. Для цього, звісно, формат коротких, але змістовних статей у стилі легкої жартівливої енциклопедії – те, що треба.
Книжка має окремі розділи, кожен розповідає про особливості копірайтингу, маркетингу та роботи з текстами в різних форматах – від слоганів і дескрипторів до пресрелізів і контент-планів. Авторка пояснює, що таке вербальна айдентика, як створювати ефективні тексти й будувати комунікацію бренду, додає чеклісти, шаблони брифів і презентацій, що робить видання дуже практичним. Про те, що «Енциклопедія копірайтингу» – не сухий підручник, а динамічна, жива й іронічна розповідь, уже йшлося вище. Що цікаво, книжка не має догматичних «правильних відповідей» на робочі питання. Але, послуговуючись здоровим глуздом, практикою й відточеним у реальних умовах розумінням того, як працює текст у бізнесі, Стаська Падалка дає шляхи розв’язання тих чи інших питань.
«Чорнобильська рулетка»
Сергій Плохій
«КСД», Переклад з англ. Р. Клочка
Ми живемо в реальності, коли на двох ядерних обʼєктах відбулися бойові дії. Ідеться про Чорнобильську та Запорізьку атомні електростанції. Світ ставиться до цього надто легковажно. «Навряд чи російська агресія проти України буде останньою війною в історії людства, а отже, історія чоловіків і жінок Чорнобиля, розказана в цій книжці, може стати чимось більшим, ніж нещодавня історія. – вважає історик Сергій Плохій. – Певне, це також подорож у майбутнє». Нова книжка популярного автора розповідає про окупацію ЧАЕС російськими військами під час повномасштабного вторгнення, що тривала понад місяць. Увесь цей час персонал станції працював «під дулами автоматів у тісняві кабінетів, не маючи змоги перевдягнутися, отримати ліки або засоби гігієни», ухвалював «важливі рішення про співпрацю або опір, розуміючи, що ззовні мало хто допоможе».
«Чорнобильська рулетка» не просто документує події, вона змушує замислитися над тим, наскільки крихкою нині є безпека ядерних об’єктів. Історія окупації ЧАЕС, описана Сергієм Плохієм, стає застереженням для всього людства: війни більше не ведуться лише за території, вони загрожують самій можливості існування людства. Звісно,ця книжка є не лише хронікою війни, а й тривожним сигналом про загрози, які можуть чекати на нас у майбутньому, якщо світ не зробить висновків.
«Забудьте про панічні атаки»
Клаус Бернхардт
BookChef, Переклад із нім. О. Губич
«За останні 20 років ми отримали багато нових знань про мозок і те, як він працює», – пише Клаус Бернхардт, німецький науковий журналіст, психотерапевт. Спираючись на це твердження, а також на власний досвід спеціаліста-практика, автор книжки переконаний, що лікувати тривожний розлад із панічними атаками слід іншими методами, ніж заведено кілька останніх десятиліть, а саме без антидепресантів, дихальних технік і копанні у травмах дитинства. Як саме? Клаус Бернхардт розповідає про це у своїй книжці, що покликана дати читачам розуміння, що насправді провокує паніку, а також навчити простих технік, «які дали змогу багатьом пацієнтам повернутися до життя без тривожності».
Зважаючи на те, що тривожність – це набута реакція, якої можна позбутися, змінюючи мислення та поведінку, головним секретом зцілення, на думку автора, є нейропластичність мозку. Тому підхід Клауса Бернхардта ґрунтується на формуванні нового досвіду, а саме «позитивних викликів» і звичок для мозку, уникненні надмірного аналізу страхів, перериванні тривожних циклів мислення, що не дає мозку повторно підкріплювати мислення, засноване на страху.«Забудьте про панічні атаки» написана цікаво, науково-обґрунтовано, тож може стати цінним довідником для тих, хто шукає дієві способи позбутися тривожності та повернути собі радість життя.
«Нормальні пацани»
Том Вульф
Бородатий Тамарин, Переклад з англ. Я. Панко
«Нормальні пацани» – історія про те, чому військові льотчики наважувалися йти в астронавти в епоху «яку вже давно охрестили часом «антигероя», за визначенням Тома Вульфа. Це книжка про відвагу й непереборну мрію людини долати кордони – власні внутрішні чи незримі небесні. Уперше опублікована в 1979 році, вона описує, як США підкорювали космос, часто не за дуже сприятливих політичних обставин.
Книжка стала одним із найвпливовіших видань про авіацію й астронавтику. Том Вульф, американський письменник і журналіст, один із засновників «нової журналістики», відійшов від сухої документалістики й створив динамічну оповідь, у центрі якої – живі люди, пілоти і їхні родини. Автор розвінчав міф про бездоганних героїв. У «Нормальних пацанах» немає романтизації – є страх, невизначеність, жорстка конкуренція та складні випробування. У книжці йдеться про Ала Шепарда, Ґаса Ґріссома, Джона Ґленна, Скотта Карпентера, Воллі Шірра, Ґордона Купера та Діка Слейтона. Навесні 1959-го вони перекваліфікувалися з військових льотчиків на астронавтів, першими в США освоївши цю унікальну професію. Том Вульф показує цю сімку не просто як сміливих пілотів, а як людей із характером, амбіціями, страхами та суперництвом між собою. Вони змагалися за право бути першими, але водночас залежали один від одного. Герої книжки не були безстрашними, але мали особливий склад характеру, який змушував їх робити неможливе.
Джерело: 10 нових книжок березня
