Кричущі крадіжки держави-фейк: коли й в кого росія вкрала назву, історію і мову

Як давно відомо, в росії немає нічого свого. Назва — вкрадена, символіка — запозичена, «вєлікая русская культура» — не велична і взагалі не російська.

АрміяInform нагадує про найбільш кричущі крадіжки росії, які вона вважає своїми «ісконнимі».

Назва

Загальновідомо, що росія — це грецька назва Русі, тобто України. Присвоєння московією давнього імені України відбулося в XIV–XV ст.

Цікаво, що руку до цього приклала православна церква. Оскільки у Візантії здавна закріпилася назва наддніпрянських слов’ян з коренем рос («народ Рос»), вона відбилася і в терміні Росія, який остаточно утвердився на кінець XV ст. Взагалі кажучи, терміни Росія, Малоросія, Великоросія та всі похідні від них слова сформувалися в церковних канцеляріях Вселенського патріарха.

На Синоді Константинопольської церкви в 1303 році під час розгляду питання про утворення Галицько-Волинської митрополії було ухвалено називати тодішні Київське і Галицько-Волинське князівства Мікра Росія («Мала Росія», тобто «Русь старша, початкова, основна, давніша»), а Залісся й Новгородщину — Мегале Росія («Велика Росія», що означало «Русь пізніша, похідна, новостворена»).

Тож саме через церкву ця назва поширилася на болота. Згодом цар Олексій Михайлович, підписавши угоду з Богданом Хмельницьким, почав іменуватися в титулі «всієї Великої і Малої і Білої росії самодержець». У цю епоху слово «росія» вже стало майже загальноприйнятим для позначення претензій на спадок Русі. Довершив присвоєння петро І, який створив у 1721 році «всєроссійскую імперію», об’єднавши всі три вищезазначені «росії».

А нині словом росія (грецькою назвою Русі) скорочено називається держава «російська федерація», що була утворена 25 грудня 1991 року після зміни найменування «російської радянської федеративної соціалістичної республіки» — останнього уламка колишнього совка.

Кричущі крадіжки держави-фейк: коли і в кого росія вкрала герб, прапор і гімн

Історія

Саме коли цар петро І оголосив, що московське царство змінює назву на «всєроссійскую імперію», москвини стали «русскімі», а їх історія та культура, завдяки підкоренню України, отримала таку бажану для петра прив’язку до європейської історичної та культурної спадщини. Після перейменування постала нагальна потреба написати нову версію історії з обґрунтуванням спадкоємності від княжої Русі.

Цю ідею змогла втілити в життя імператриця-німкеня катерина II. 4 грудня 1783 року за її наказом було створено «Комиссию для составления записок о древней истории, преимущественно российской», підсумком діяльності якої стало зникнення оригіналів літописів та поява замість них літописних зводів, у яких було все, окрім історичної правди.

У процесі широкомасштабної фальсифікації було створено цілу серію стратегічних історичних міфів, зокрема:

1. Про так звану Суздальську Русь, про існування якої до часів катерини II ніхто не знав.
2. Про те, що москва була заснована за участі київських князів, хоча раніше було відомо, що вона була заснована волею ординського хана Мінгу-Гірея в 1272 році.
3. Про те, що московія — це Русь, а московіти не угро-фіни і татари, а слов’яни — «російський народ».
4. Про якесь «ординське іго», хоча раніше вважалося, що московія протягом трьох століть була складовою Орди і оплотом її боротьби з Руссю.
5. Про «подвиги» князів О. Невського та Д. Донського.

катерина II не могла допустити, що вона — німецька принцеса — опиниться в одному ряду із татаро-монгольською знаттю. Тому власноруч склала родовід «російських великих князів». При цьому вона стверджувала, що треба вірити не історичним фактам, а «потрібному нам порядку».

Ці та інші вигадки стали основою для створення безлічі інших історичних і літературних міфів. Так фальшива історія стала потужним засобом російської державної пропаганди та маніпуляції свідомістю населення. Багато поколінь, мільйони людей були виховані на цинічній брехні, яка й досі залишається канонічно непорушною в росії.

Мова

Виплеканий монгольськими ханами примітивний народ з мізерним орієнтального характеру культурним надбанням раптом перетворився у старовинний з багатющою спадщиною народ європейський.

Щоб змусити світ повірити в свою «давність» німецькі творці «всєроссійской імперії» реформували навіть мову росіян, прищепивши їм зіпсовану церковнослов’янську. Ця книжна мова до того вживалася виключно в православній церкві й була чужою для людей, що жили в московії. Впровадив церковнослов’янську лексику, створивши так звану «російську мову» Михайло Ломоносов, тобто сталося це у все тому ж XVIII столітті.

Навіть «основоположник сучасної російської літературної мови», правнук африканця Ганнібала О. Пушкін, який у родині, в побуті, в листуванні завжди користувався французькою, вважав російську мову бідною, нерозвинутою, непридатною для використання в науці й високій культурі.

Про штучність і бідність російської мови свідчить і те, що ті, хто знає тільки російську мову, зазвичай неспроможні зрозуміти і вивчити навіть сусідню українську. Саме тому росіяни такі агресивні в нав’язуванні своєї мови — бо вони звиклі виключно до примітивних лексичних конструкцій.

А українська мова, як відомо, не тільки значно давніша, мелодійніша, але й вчетверо лексично багатша від російської, її граматична структура набагато логічніша. Синонімів в українській мові вп’ятеро більше, ніж у російській. І всі, хто знає українську мову, без жодних проблем розуміють російську, білоруську, польську, сербську, хорватську, словацьку, а також — болгарську, македонську, чеську, словенську.

Росіяни ж, вкравши свій «вєлікій русскій язик» у слов’янських богословів, так і не змогли досі його осягнути через власну природну обмеженість…