Інформацію про вивезені або знищені росіянами українські архіви, пошкоджені будівлі архівних установ збирають не заради просто збору. Яка кінцева мета? Як її досягти?
Анатолій Хромов: Відомості про документи, вивезені або знищені під час війни, збирають насамперед для державного обліку. Відповідно до законодавства, Національний архівний фонд є власністю українського народу, власністю держави. Як мінімум щороку ми зводимо по всій архівній системі актуальний стан наявності, збереження документів Національного архівного фонду. Війна чи не війна, ми маємо розуміти та якісно управляти державним майном, культурною спадщиною, якими є архіви.
голова Державної архівної служби України Анатолій Хромов
Іншою метою є зібрати, систематизувати відомості про знищення росіянами, пошкодження, викрадення архівних документів. Цей крок важливий для подальшої роботи з компенсації втрат або реституції культурної спадщини.
Наталія Хендель: Міжнародне гуманітарне право розглядає архіви як культурні цінності, вони мають відповідний статус і захист згідно з Конвенцією про захист культурних цінностей під час збройного конфлікту. Також архіви й архівні установи підпадають під загальний захист як цивільні об’єкти, якщо не застосовані спеціальні режими їхнього захисту як культурних цінностей.
Архіви дійсно є об’єктом реституції. З огляду на це важливо приділяти увагу відповідальності Росії за будь-яку шкоду українським архівам внаслідок агресії, починаючи з 2014 року.
Тому, на мій погляд, архіви є одночасно об’єктом і суб’єктом документування. Мета документування широка:
— фіксація завданої шкоди архівам, кваліфікація ймовірних порушень міжнародного гуманітарного права і воєнних злочинів проти архівів;
— введення санкційних механізмів проти РФ та її представників за шкоду, спричинену архівам України, притягнення цих осіб до кримінальної відповідальності, а Росії — до міжнародної відповідальності;
— реституція та повернення наших архівів, компенсація спричиненої через російську агресію шкоди архівним установам і Національному архівному фонду України.
Окремо архіви варто розглядати як суб’єкти документування і збереження документів про події російської агресії й міжнародні злочини, скоєні представниками Російської Федерації.
Наталія Хендель
Оскільки робота з документування ймовірних міжнародних злочинів проти архівів триває, чи можна говорити про певні попередні висновки?
А.Х.: Документують, звісно, всі випадки захоплення архівних документів або їхнього знищення, пошкодження будівель внаслідок обстрілів. Правова кваліфікація ушкоджень, викрадень архівних документів — робота правоохоронних органів, а надалі — висновки судів. Тому для архівістів нині головна ціль полягає в документуванні, у тому, щоб зафіксувати і вчасно повідомити правоохоронців про будь-які випадки пошкодження архівних будівель або культурної спадщини, якою є архівні документи.
Скажімо, підрив дамби Каховського водосховища — це очевидно воєнний злочин, який має величезну кількість складників, і екологічний, і в частині знищення культурної спадщини. На лівому березі Херсонщини, на непідконтрольній Україні території ми маємо свідчення про втрати архівних документів.
Н.Х.: Експерти громадської організації «Фонд підтримки фундаментальних досліджень» не тільки документують, а й надають попередню кваліфікацію всім випадкам шкоди архівам, завданої внаслідок агресії РФ проти України. Серед попередніх кваліфікацій більш загальні: невибіркові / непропорційні обстріли, внаслідок яких зазнали шкоди архівні установи; широкомасштабне знищення майна, серед яких архіви (саме така кваліфікація застосовна для наслідків підриву греблі Каховської ГЕС).
Особливу увагу приділяють привласненню архівів на окупованих РФ територіях України. Ці випадки, ймовірно, є воєнними злочинами і за українським кримінальним правом, і за міжнародним.
Яка ситуація з архівами в тих населених пунктах, які Збройні сили України тимчасово змушені залишити? Ми бачимо численні випадки, коли цивільне населення відмовляється виїжджати — чи евакуйовують у цьому випадку архіви?
А.Х.: З архівами на територіях під тимчасовою окупацією ситуація різна, адже є різного рівня архівні установи. Зазвичай державним архівам забезпечують заходи евакуації та переміщення, релокації на підконтрольні Україні території.
Найважче з архівними підрозділами установ, організацій, органів місцевого самоврядування. Розпорядники та зберігачі цих фондів, як правило, не виконують законодавства. Ну і через безпекову ситуацію просто не встигають забезпечити вчасну евакуацію фондів.
Ми, як Державна архівна служба, відповідаємо першочергово за Національний архівний фонд, тобто за документи постійного строку зберігання. Щодо документів тимчасових строків, там ситуація набагато гірша. Чимало заводів, наукових установ, інших організацій не встигли перемістити архіви. Це має негативний вплив на соціальне забезпечення громадян, на підтвердження стажу роботи, навчання і таке інше.
Н.Х.: Якщо говорити про систему архівних установ, що залишилася в тимчасово окупованих Росією районах України, то йдеться про період з 2014 року. Загальною тенденцією є незаконне переведення документів Національного архівного фонду України до фондів Державного архіву Російської Федерації. Це явне порушення міжнародного гуманітарного права.
Будь-які операції з переміщення, знищення російською окупаційною владою архівних документів також містять ознаки ймовірних порушень міжнародного гуманітарного права і воєнних злочинів.
Зруйнована селищна рада у Дворічній, селищі Куп’янського району на Харківщині.
Чи є якісь дані про архіви, які російська окупаційна влада незаконно вивезла з Херсона під час окупації? Де вони, що з ними?
А.Х.: Під час тимчасової окупації Херсонщини у 2022 році росіяни частково пограбували сховище Державного архіву Херсонської області. Вивезли до 40 % фондів.
Після звільнення Херсона триває перевірка наявності справ. Архівісти продовжують пошук, іноді трапляються позитивні приклади — архівні справи знаходять, хоча вважали зниклими.
З відкритих джерел нам відомо, що окремі документи перебувають у фейковому утворенні окупантів під назвою «Государственный архив Херсонской области». Вони вважають, що, згідно з так званою конституцією Російської Федерації, Херсонська область має повністю бути у складі РФ, тому й створили атрибути влади, архів у тому числі. Він, за нашими відомостями, зараз на території тимчасово окупованого Криму, і туди з Державного архіву Херсонської області перемістили документи Національного архівного фонду України.
Н.Х.: Вилучення й привласнення архівних документів Державного архіву Херсонської області є ймовірним воєнним злочином відповідно до ст. 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду й ст. 438 Кримінального кодексу України як порушення відповідних заборон Додатка до Гаазької конвенції про закони та звичаї війни на суходолі 1907 р., Гаазької конвенції про захист культурних цінностей під час збройного конфлікту 1954 р., ІV Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни 1949 р., Першого Додаткового протоколу 1977 р. до Женевських конвенцій.
Державний архів Херсонської області, 3 грудня 2022 р.
Невдовзі після початку повномасштабної війни Міжнародна рада архівів з подання України припинила відносини з Росархівом й архівом Республіки Білорусь. Станом на сьогодні відносин також немає? Чи підтримує МРА Держархів України?
А.Х.: Наші партнери тримають своє слово, позиція Міжнародної ради архівів не змінилася. Відсутні будь-які спільні заходи з російськими архівістами, а також з архівістами Білорусі, яка бере активну участь в агресивній війні проти України.
Для нас важливо, що є низка спільних проєктів, зокрема з оцифрування архівів на прифронтовій території. Досвід, який Україна реалізує для захисту архівів під час війни, Міжнародна рада архівів поширює взагалі для всіх держав у зонах конфліктів. У МРА вважають, що українські архівісти непогано спрацювали й можуть бути певним прикладом для інших держав світу. Є деяка фінансова підтримка: зокрема, Україну на час війни звільнили від членських внесків у Міжнародну раду архівів.
Н.Х.: Архіви як самостійні об’єкти культурної спадщини перебувають у фокусі уваги двох спеціалізованих міжнародних організацій — міжурядової спеціалізованої установи ООН ЮНЕСКО і неурядової Міжнародної ради архівів. У рамках ЮНЕСКО Україна використовує загальні та спеціальні механізми, призначені для захисту культурних цінностей, у тому числі під час війни.
Існує спеціальна Програма ЮНЕСКО зі збереження архівів «Пам’ять світу», у межах якої створили однойменний міжнародний реєстр. До нього вже включили комплекс документів, що стосуються аварії на Чорнобильській АЕС і трагічної історії Бабиного Яру. На нашу думку, також у цьому реєстрі мають бути документи щодо агресії РФ проти України і скоєних представниками РФ міжнародних злочинів.
2024 року в Україні запрацював Національний комітет Програми ЮНЕСКО «Пам’ять світу». Одним з його напрямів є розробка Національного реєстру документальної спадщини України, що дозволить привернути увагу до привласнення РФ архівів України на тимчасово окупованих територіях.
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».
Джерело: Українські архіви: документування шкоди від російської збройної агресії
