Чи можу я сьогодні прокинутись і відмовитись від роботи на деякий час? Чи можу за нормальних умов спокійно поїхати на відпочинок, чи придбати якусь техніку?
Я особливо ніколи не просив грошей у батьків для кишенькових потреб, мені що давали як дитині, а потім як підлітку – те й мав. Не був у чомусь обмежений, але й не міг дозволити собі прямо все. Справжню ж цінність грошей я зрозумів на третьому курсі.
Я пішов грати на гітарі в перехід на Поштовій площі, поспівав пісні години півтори-дві й мені накидали якийсь дрібʼязок. Коли я звідти вийшов, то хотів їсти, і вирішив, що на зароблене куплю снікерс. У цей момент зрозумів, що дві години, які я стояв на протязі в переході, це рівно снікерс. Я його не купив, а взяв пачку рису, якої вже вистачило на кілька днів. Відтоді гроші для мене стали цінністю, в обмін на яку я віддаю якусь свою частину життя.
З грошима вчишся поводитися з часом. Коли я починав заробляти свої кровні, перше, що хотілося з ними зробити, – це на щось назбирати. Наприклад, на машину. І от приходить людина й каже – позич. Ми домовляємося, що за два місяці гроші повернуться, але от уже третій, і їх немає. І це означає, що я на два місяці далі від своєї цілі. Звісно, я це сприймав якось агресивно, але ніколи не займався так званим вибиванням – усе лишалося на совісті людей.
З часом у мене виробився підхід до боргу такий, що я можу дати гроші людині, але я дивлюся на це не як на борг. Обіцяє людина віддати в червні? Добре, і я забуваю про ці гроші, ніби я їх і не мав. Так я прибираю ось ці негативні емоції, що хтось мені не віддав, я не телефоную родичам чи дітям цієї людини тощо.
З іншого боку, є якась купка людей, із якими я не хотів би тримати зв’язок. Якщо вони приходять позичити, скажімо, 1000 доларів, я можу сказати, що не маю стільки, але є 50. Вони ж не можуть мене звинуватити в сумі, яку я можу позичити. І от я позичаю 50 доларів, знаючи, що вони їх точно ніколи не повернуть, але водночас і ніколи більше до мене не звернуться.
Джерело: Гроші точно не головне?
