«У моєму випадку стопа механічна, тож нічого не треба заряджати, – розповідає Віледжу Михайло «Грізлі» Матвіїв. У мене також є коліно, це теж плюс. Але мені потрібно було брати з собою інструменти, щоби в разі чого я міг відремонтувати чи підкрутити свої стопи. Також треба було брати запасну стопу (на випадок того, що перша зламається), запасний куксоприймач, лайнери, вакуум. На лайнері є резина, яка має властивість рватися, і якщо раптом там буде дірочка, то кукса не буде зафіксована всередині протезу. Добре також, коли із собою є штани, які розстібаються вище коліна збоку – щоби було легко розстібнути й протерти кукси, але не знімати повністю штани».
Дорога більше 40 годин, знайомство з ізраїльським ветераном і акліматизація із племенем масаї
Щоби дістатися до Танзанії, треба подолати близько 9000 кілометрів. Для цього довелося їхати автобусом, летіти літаками та відвідати загалом три країни. Шлях тривав понад 40 годин.
Дорогою, у аеропорту Аддіс-Абеби (Ефіопія), військовослужбовці встигли поспілкуватися з ізраїльським ветераном Борисом Штондою, який також має ампутовану кінцівку. Він побачив сторінку «Другого дихання» в Instagram та написав, що збирається на Кіліманджаро в той самий час. Борис почав підйом трохи раніше, тож зараз уже спускається з Кіліманджаро, розповідає Віледжу Михайло Матвіїв із позивним «Грізлі».
Джерело: Військові на протезах підкорюють Кіліманджаро за шість днів. Бліц під час сходження
