Друге, чого я побоювався, – що доведеться служити з відвертими мудаками. На щастя, мої побратими всі класні. Я сподіваюся, так буде й надалі. Люди, звісно, різні, але мені пощастило. Так, служба – це точно вихід із бульбашки. Піксель усіх рівняє. Ти можеш служити з людиною, яка вчора їздила на тракторі, з маркетинг-директором, із художниками, програмістами. Армія – як суспільство, тільки менше, і в нас є доступ до зброї.
З негативного – зарплата в мене була трішки більша, а зараз трошки низька, якщо чесно. Але це й не зарплата, а грошове забезпечення, тому все по-чесному. Ми все-таки на війні, усім доводиться жертвувати, і дай Боже, щоб це були тільки гроші. Гроші ми ще заробимо, треба спочатку країну не провтикати.
Зате годують дуже смачно. Був такий стереотип, що військові – завжди голодні. Тут у мене такого немає. І на БЗВП, і зараз у підрозділі нас просто відгодовують.
Бюрократія дійсно присутня, треба готуватися до мільйонів папірчиків, бажано ці папірчики не губити. Уважно дивитися, що підписуєш, бо всяке буває.
З великих мінусів – що ти відірваний від сімʼї, друзів, звичного способу життя й графіку. Загалом у побутовому плані дійсно все міняється на 180 градусів. Це найбільша проблема, бо сумуєш за домом, сім’єю. Звичні речі, які ти зміг собі дозволити в цивільному житті, для військових недоступні. Або доступні, але дуже лімітовані.
Коли приймаєш, що ти – в армії, стає легше
Не хотілося б, щоб ця війна взагалі була й щоб на нас напали, але раз уже так сталося, треба давати відсіч, що робити? Мені шкода, що в нас такі кльові люди гинуть, калічаться. Зустрічаєш неймовірно дивовижних людей, які могли би присвятити кращі свої роки творчості, бізнесу, сім’ї чи просто тому, щоб жити життя, ні про що не думати. А доводиться служити державі й бути у війську, але, блін, такий шлях.
Не те щоб я все життя мріяв про службу у війську, навпаки, але це треба просто прийняти. І коли ти приймаєш факт, що ти вже в армії, стає набагато легше. І, якщо чесно, розпайка йде швидше. Не знаю, як це працює, але в цивільному житті мені було важче психологічно. Важче тут в армії тільки те, що далеко від сім’ї, друзів. Це нічим не заміниш. А до решти можна звикнути.
У перемир’я не вірю
Я не вірю, що перемирʼя можливе. Це геноцидна війна. Нас хочуть знищити. У геноцидних війнах ніхто не проводить перемовини з тим, кого ти хочеш знищити. Росіянам не потрібна Україна по Дніпро, Збруч чи якусь іншу річку, їм потрібно, щоб нас не існувало. До того ж, як показує історія, з Росією не варто домовлятися, домовленості з нею нічого не вартують.
Можливо, цей конфлікт і заморозять, але, на мою скромну думку, тоді прийдеться воювати наступним поколінням. І не факт, що в нас будуть такі стартові позиції, як були у 2022 році. На жаль. Думаю, ця війна з нами надовго. І навіть якщо будуть якісь мирні угоди, ми постійно будемо повертатися до війни. Наше завдання – вистояти. Я думаю, що нам це вдасться, бо неможливо перемогти тих, хто бореться.
Джерело: Я мобілізувався на третій рік великої війни: за повісткою, через рекрутера або військову частину
