Це люди, які взяли дорослих собак із притулку

У мене є три собаки: Хурма, якій пʼять років, Террі та Пеппа, яким по три роки. Усі вони метиси. Хурла трохи схожа на леонбергера, або кавказьку вівчарку, а інші без породи. Усі вони опинились у мене дома, бо захворіли, і я не могла бути байдужою. Хоча якби не хвороба, мабуть, не наважилась би їх забрати. Для мене досить принципово, щоб собака була дорослою. Зазвичай я відмовляюсь від цуценят, бо з ними дуже важко. З дорослими собаками, як на мене, значно простіше.

Поки Террі та Пеппа лікуються, ми живемо окремо від Хурми. Почнемо їх знайомити, як будуть здорові. Перші пів року собаки з притулків дуже зручні: вони всього бояться, для них усе в новинку, тому дуже орієнтовані на людину. Вони далеко не відходять, на стресі переважно сплять і майже не грають.

Я працюю над їхньою впевненістю в собі, даю змогу самим обирати маршрут на прогулянці, поступово знайомлю з такими тригерами, як авто, бігуни, велосипедисти, походи в кавʼярню, активні собаки й цуценята. Вони грають у пошукові ігри, даю їм багато гризти (картон) і лизати (лизальні килимки). Потім вже собака стає впевнена в собі, не така слухняна й треба навчитись домовлятись, щоби давати їм те, що вони хочуть, за те, що від них прошу я.

Доросла собака не потребує вас настільки сильно, як цуценя. Маленькі собаки не можуть заспокоїтись самостійно та дуже емоційно реагують на багато речей. Натомість у дорослих собак уже не чешуться зуби, вони спокійніше реагують і більш-менш самостійні. Тобто цуценя – як немовля, яке тебе потребує вас увесь час, а доросла собака – приблизно як дитина двох або трьох років.


Джерело: Це люди, які взяли дорослих собак із притулку

Схоже