Музичний байопік Джеймса Менголда «Боб Ділан: Цілковитий незнайомець» охоплює першу п’ятирічку кар’єри культового музиканта й поета — між 1961 і 1965 роками. Фільм починається з того, як незнайомець з Міннеаполіса прибуває автостопом у Нью-Йорк, щоб заграти своїх пісень важкохворій іконі фолку Вуді Гатрі. А завершується тим, як уже відомий музикант Боб Ділан переходить від класичного фолку з акустичною гітарою до суміші фолку й рок-н-ролу з гітарою електричною. Чотири роки становлення кар’єри Ділана Менголд розтягує на 140 хвилин хронометражу, створюючи музичний байопік, що належить початку 2000-х.
За каноном жанру, тут є і бунт проти наставника, і конфлікт з ним, і таке-сяке примирення. Батьківська фігура у стрічці — це фолк-виконавець Пітер Сіґер (дуже приємна роль Едварда Нортона). Знайдеться тут місце і любовному трикутнику. З одного боку, героя Шаламе тягне до рідної та комфортної мисткині з Іст-Вілледж, прототипом якої є художниця й активістка Сьюз Ротоло (її грає Ель Фаннінг, хоча грати там особливо нема що). А з іншого, юний Ділан жити не може без фолк-виконавиці Джоан Баез (Моніка Барбаро); вона ж то сплітається у творчому й тілесному пориві з музикантом, то гонорово виганяє його з готельного номеру.
Кадр з фільму «Боб Ділан: Цілковитий незнайомець»
Кадр з фільму «Боб Ділан: Цілковитий незнайомець»
Кульмінацією фільму є маловідомий пересічному глядачеві Ньюпортський фестиваль фолку, який свого часу дав старт кар’єрі Ділана й познайомив його з іншою легендою — Джонні Кешем. Він у стрічці має функцію каталізатора всіх подій, є сюжетною deus ex machina (виконавець цієї ролі Бойд Голбрук створює харизматичне камео, яке на екрані цікавіше, ніж деякі сюжетно важливіші персонажі), а згодом перетворюється на ознаку місця, з якого варто втекти, щоб отримати свободу.
Головний герой цього фільму не Боб Ділан, а Тімоті Шаламе. Його покращена фотогенічністю схожість з реальним Діланом і вміння справлятися з німими сценами рятує цей фільм. У темним окулярах, з бунтівною шевелюрою, Шаламе ідеальний, коли треба відсторонено курити, дивитися вдалечінь, самотньо гуляти нью-йоркськими вулицями, позувати з гітарою в різних ракурсах і за різного освітлення або ж пускати бісики зі сцени натовпу фанаток. Та коли актору доводиться щось казати і програвати емоцію більше, ніж для мовчазного кадру, стає зрозуміло, що його таланти мають свою межу. Хрипкувате бурмотіння й намагання скопіювати спів Ділана не те щоб геть кепські, але не зовсім переконливі. У цілому шарм цього американо-французького хлопчака, якому цьогоріч виповниться 30, цілком працює у фільмі й задовольнить його численну фанатську аудиторію.
Кадр з фільму «Боб Ділан: Цілковитий незнайомець»
Кадр з фільму «Боб Ділан: Цілковитий незнайомець»
Режисер фільму Джеймс Менголд — дуже цікавий персонаж у сузір’ї голлівудських режисерів. Ремісник у найкращому значенні цього слова, він знімає фільми в різних жанрах. Завжди з хорошим бюджетом і кастом, а також з непомірними «оскарівськими» амбіціями. Однак усі його фільми хоч і отримують позитивну критику й добрі касові збори, та завжди пролітають повз великі премії, як-от «Оскар» чи «Золотий глобус». У цьому Менголд схожий зі сценаристом Аароном Соркіним, який плекає «оскарівські» амбіції як режисер, видаючи то «Суд над чиказькою сімкою» про судовий процес над антивоєнними активістами в 1960-х, то історію перших зірок ситкомів у «Бути Рікардо». Те саме з режисером Бредлі Купером, який також безуспішно штурмує Американську кіноакадемію музичними драмами, як «Народження зірки» й «Маестро».
«Боб Ділан: Цілковитий незнайомець» — ще один приклад із цього ряду. Менголд, вочевидь, намагається знятий добротний байопік про культового митця, щоб залетіти в «оскарівську» обойму, однак наступає на ті самі граблі, що в його попередньому байопіку «Переступити межу» про іншу музичну легенду, Джонні Кеша, чи в історії про гонки «Форд проти Феррарі», котру наші прокатники охрестили «Аутсайдерами». Менголд знов і знов збирає стрічки з вигаданого ним конструктора «кіно, що отримає “Оскар”» — і тому знімає цікаві, хоч місцями сильно затягнуті драми в старомодному (у кращому значенні цього слова) стилі. У «Цілковитому незнайомці» він не пропонує нового ракурсу на життя і творчість Боба Ділана, як це свого часу зробив у «Мене там немає» Тодд Гейнс. Немає тут і гострої іронічності Мартіна Скорсезе, який зняв масштабний документальний фільм про творчість Ділана No Direction Home: Bob Dylan. Менголд натомість розповідає досить тривіальну і по-бумерськи сентиментальну історію про незалежного музиканта з гітарою, який відмовляється бути кимось, окрім як собою. У нього виходить велика історія з купою музичних сцен, яка мала б бути значно коротшою, аби заряджати глядачів електричними імпульсами справжнього Ділана. Ця історія може стати цікавою хіба лише відданим фанатам Тімоті Шаламе, які вдосталь намилуються кумиром.
Кадр з фільму «Боб Ділан: Цілковитий незнайомець»
Кадр з фільму «Боб Ділан: Цілковитий незнайомець»
Кадр з фільму «Боб Ділан: Цілковитий незнайомець»
Джерело: «Боб Ділан: Цілковитий незнайомець» — сентиментальна історія про бунтівника, що став іконою
