Після 24.02.2022 у застояному болоті української естради зненацька заштормило. Відтоді хвилі хайпу все частіше виносять на рідні музичні береги олдскульних героїв, чия творчість, здавалося, давно полягла у кораблетрощі нашого з вами забуття.
Одним із «хлопчиків, що вижив» виявився Степан Гіга — заслужений та народний артист України, багатодітний батько (пафос mode on), Хранитель Традиційної Пісні на відформатованих, але не знищених ворогами жорстких дисках Вкраїнської Пам’яті (пафос mode off). Нині шлягери Степана Петровича вірусяться у соцмережах, а сам артист не вилізає з гастролей Україною.
Чи могли ви уявити ще кілька років тому, що будете слемитися під «Цей сон» або гірко плакати в набарбершоплені вуса під «Яворину»? Я — ні. Та й сам Гіга, здається, шокований. Тим цікавіше з’ясувати, як і чому це відбулося.
Вступ із четвертої спроби та музичні конкурси
Чого Степану Гізі не бракує, то це впертості! Ще зі старших класів закарпатський хлоп поривався на кастинги до місцевого музичного училища. Але там йому багатозначно обіцяли «перетелефонувати».
Степан Гіга: «Казали, що мене навіть гній возити в колгосп не візьмуть […] Для мене це було дуже образливо, тому що ще дитиною був. Робив все можливе, щоб виїхати із села, хоча його дуже люблю».
Закінчивши школу, Степан якийсь час закручував шурупи на комбайнах, крутив кермо в кабіні шофера та служив в армії. І лише після усіх цих неймовірних квестів — із четвертої спроби! — таки вступив на музиканта.
Степан Гіга: «[Музикант з нашого села] якось сказав мені: «З цієї дитини буде хороша людина». Я це запам’ятав, і це мене далі підштовхувало».
У 1983-му всюдисущий Гіга вирішує, що трьох курсів ужгородського музучилища з нього вистачить, і подається до київської консерваторії. Наставником музиканта стає Костянтин Огнєвий — найбільш мімімішний співак української естради, що також вивів на велику сцену Миколу Мозгового, Віталія Білоножка, Олександра Пономарьова і не тільки.
Степан Гіга: «Костянтин Дмитрович — геніальний тенор, мій викладач […] Він навчив мене всього, що я вмію в житті, і дав мені шлях».
Та в задушних аудиторіях Степану Петровичу не сидиться. Інша справа — музичні конкурси. Заради них Гіга навіть дістає спеціальний дозвіл на пропуск пар від українського Мінкульту. А що, так можна було?
Степан Гіга: «Тоді таке поняття, як естрадний співак, було табу. Те, чим я займався, не дуже вітали професори. І хоч пропусків мені не ставили, але іспити все одно складав».
«Карпатська восьмибітка» та знайомство з Яремчуком
Степан Гіга не дарма світив фейсом на «фабриках зірок». У 1985-му його беруть вокалістом до чернігівського «синтезгурту» «Стожари». Що б це не означало, але пісні музикантів звучали як саундтрек до восьмибітної гри, у якій вусатий «Супер Маріо» стрибає Карпатами з барткою в руках.
Степан Гіга: […] Я формувався як музикант […] Тут я вперше зустрівся з професійною музикою та навчився грати на всіх музичних інструментах.
А ще «Стожарам» пощастило затусуватися з Назарієм Яремчуком. Співак позичив гурту назву свого хіта, а натомість попросив собі кілька пісень з його репертуару.
На жаль, суперзіркова підтримка не врятувала «Стожарів» від розпаду в 90-х. Однак перспективного Степана Гігу Назарій Назарович напризволяще не кинув. Чи не за його порадою співак відмовився працювати в Національній опері та обрав сольну поп-кар’єру?
Степан Гіга про Назарія Яремчука: «Коли я був початківцем, він, тоді вже відомий і знаменитий співак, підійшов до мене і сказав: «Степане, не хвилюйся. Все буде добре, ось побачиш» […] Ту підтримку я запам’ятав на все життя».
І не було б Степану Петровичу про що співати, якби не людина, про яку поговоримо далі.
Спічі для комсомольців і пісні для Ротару
Найімовірніше, ви знаєте про Степана Галябарду з пісні «Жадана і Собак». Ще б пак, адже Степан Петрович (повний тезка Гіги!) — один із найактивніших поетів-піснярів пізнього періоду української естради.
Римувати уродженець Тернопільщини почав у дев’ятому класі. А в 1973-му вступив на філологічний факультет чернівецького університету. Звідти Галябарда потрапляє на посаду спічрайтера комсомолу, а невдовзі переходить на київське радіо «Молода гвардія».
Сергій Жадан, уривок із роману «Депеш Мод»: «Він — цей неймовірний і нереальний Степан Галябарда — лише торкався своїми пухкими волохатими пальчиками пластмасових клавіш «йоніки» — і бац — тебе перемикало, і ти перетворювався на знаряддя господнього промислу і вже не відповзав від радіоприймача, аж поки не передадуть прогноз погоди на завтра».
У столиці Галябарда знайомиться з Олегом Слободенком, музичним редактором «Молодої гвардії». Якщо пам’ятаєте, наприкінці 60-х Слободенко наробив галасу в українському андеграунді як вокаліст і гітарист біг-біт-гурту «Друге дихання». Тепер вчорашній рокер підхалтурює написанням пісень для Софії Ротару, Василя Зінкевича, Алли Кудлай, Тамари Гвердцителі, Льва Лещенка та інших естрадних зірок.
Допетравши, що на поп-сцені водяться грубі гроші, Слободенко та Галябарда об’єднуються в сонграйтерський дует. Перший і далі пише музику, а другий береться за тексти. Тоді ж, у 90-х, Степан Петрович починає видаватися як поет.
Cтепан Галябарда: «Існують закони у співаного слова: воно має бути влучним, зрозумілим. За три хвилини треба стільки почуттів передати. Трапляється, що вірш на слух сприймається чудово, а в пісні слово не звучить або ж звучить кумедно».
У 1995-му шанованого Степана Галябарду запрошують у журі естрадного конкурсу «На хвилях Світязя». Серед інших компанію поету складає 36-річний і не менш знаний Степан Гіга. Того літа співак не знаходив собі місця. Адже 30 червня 1995-го від раку шлунка на 43-му році пішов із життя його наставник і друг Назарій Яремчук.
Степан Гіга: «Коли Назар Назарович помер, я був в Італії на гастролях і не міг бути на похороні. Для мене це був важкий удар і втрата».
Як і всі українці, Галябарда поділяє скорботу Гіги. І збирається довести йому це особисто.
З чого виросла «Яворина»
Отже, перенесімося у спекотний волинський вечір 95-го. Після плідного фестивального дня Степан Гіга сумно позирає за обрій, курячи сигарети на балконі готелю. І тут, як чортик із табакерки, біля Гіги з’являється Степан Галябарда. Настрій в артиста і без того кепський, а той ще вірш зачитати хоче! Ну гаразд, по-товариськи можна й послухати…
Я ж так щедро кохав, я так вірив у зорі і очі,
І душею своєю я вас, як умів, причащав.
Але, видно, Господь мені краще життя напророчив,
І до себе забрав, щоб у райськім саду я співав.
Вірш називався «У райськім саду» і мав підпис: «Пам’яті Назарія Яремчука». Далі між двома Степанами Петровичами розгортається такий діалог:
[Cтепан Петрович поет]: — Ти можеш взятися і написати музику? Ти знаєш, кому цей текст присвячений…
[Степан Петрович музикант]: — Знаю. Я зрозумів, про що йде мова […] А чому ти думаєш, що я можу це зробити?
[Cтепан Петрович поет]: А чомусь думаю!
Зі спогадів Степана Гіги
Галябарда пояснює: працювати з його текстом уже відмовилося кілька композиторів (імена не уточнюються). Мовляв, рана після втрати Назарія Назаровича ще не загоїлася, а писати щось за гарячими слідами — завелика відповідальність. То, може, хоч учень Яремчука впорається?
І таки впорався! Ще й розбудив поета серед ночі, наспівуючи нову мелодію. А той заспано, але радісно промовив: «Це воно!».
Так на світ з’явилася пісня, яку ми знаємо під назвою «Яворина». До речі, назва не офіційна, хоча в народі прижилася.
Степан Гіга: «У райськім саду» мушу співати на всіх концертах. Одного разу, через особисті життєві обставини, просто не зміг її виконати. Люди почали аплодувати та не відпускали зі сцени, доки не заспівав «Яворину».
Ви не повірите, але десять років потому — на тих таки «хвилях Світязя» — Степан Гіга разом із поетом Анатолієм Фіглюком напише ще одну свою хітяру — «Цей сон». Цікаво, що над тим озером розпиляють у повітрі?
(Не)страшний сон Леді Гаги
Але чому ж «Цей сон» з «Явориною» знову нам щоночі сняться? У чому секрет популярності Степана Гіги серед зумерів? Як на мене, цьому є кілька пояснень.
1. Ностальгія. Після повномасштабного російського вторгнення українці почали більше цінувати український контент. Це стосується як актуальних трендів, так і білих плям нашої історії.
Але є одне «але». Нині ми переслуховуємо шлягери давно минулих років так жадібно, що не завжди зважаємо на їхню художню цінність та музичну якість.
Здавалося б, і справді, — яка різниця, хто і що там виконує, коли душа співає? Але різниця є. Про неї — далі.
Психологиня Юлія Вижевська про феномен Степана Гіги: «Степан Гіга на вигляд як гарний господар, відповідальний чоловік, мужній захисник […] Він завжди був дуже відкритим та доступним, співав у кабаках […] До того ж усі його мелодії вирізняє проста зрозуміла гармонія […] Зараз ми потребуємо ясності, невизначеність недопустима. А тут і творчість ясна, і особистість у точку».
2. Вірусність у соцмережах. З 2022-го творчість Степана Гіги зажила новим життям на безкраїх просторах Всесвітньої мережі «Інтернет».
Українські мемотворці переконали нас, що «Цей сон» могла б заспівати Леді Гага, а станцювати під трек не посоромилася б Венздей Адамс із серіалу від Netflix. І це вже не згадуючи про бугагашні кавери від блогерки Лесі Нікітюк та стендаперки Лєри Мандзюк.
Лєра Мандзюк про кавер пісні «Цей сон», що увійшла до саундтреку української ЛГБТ-комедії «Уроки толерантності»: «Важливий фактор — це те, що до саундтреку також долучився Степан Гіга, фанаткою якого я є, дуже поважаю його. Я вдячна, що ця пропозиція надійшла саме мені. Люблю робити щось нове».
3. Альтернатива русні. Поки зумери «угорають» зі Степана Петровича в TikTok, старші люди цілком серйозно заслуховуються його репертуаром замість колись улюблених шлягерів російською.
Бо слухати Меладзе, Лепса, Шуфутинського (і кого там ще?) — це вже зашквар. Виникає запитання: а що ж тоді слухати? І тут хтось скидає у вайбер-чат пісні Гіги…
Олексій Бондаренко, музичний журналіст, головний редактор видання «Лірум»: «Якщо раніше хтось слухав на домашніх вечірках умовного Меладзе чи ще когось з 90-х та нульових, то тепер слухати російську музику зі зрозумілих причин стало неможливо […] Люди шукають, що відбувалося на українській естраді приблизно в той самий час, — і знаходять Гігу, Бобула та інших виконавців».
4. Постіронія. Вздовж неї пролягає нездоланна прірва між поколіннями. По один бік — батьки, які таку музику справді слухають. По інший — діти, які віднедавна теж ходять на концерти Степана Петровича. Тільки сприймають його пісні як мем / прикол / покарання за срач у кімнаті — та як що завгодно, але не як пісні!
І це цілком зрозуміла реакція на творчість Степана Гіги та іншої естради 90-х з перспективи 2020-х. Бо якщо ми увімкнемо режим «музичного критика», що ми там почуємо? Гурт The Prodigy, що наклюкався і заснув на самограйці? Лучано Паваротті, якого занесло в бур’яни на повороті? Лірику, через яку Поль Верлен побився з Артюром Рембо на хрестинах у кума? Дякую, ба, але я не голодний!
Степан Гіга: «Я думаю, що змінилася свідомість. І йдеться не лише про мене, зараз багато українських артистів у тренді, і це класно. Словом, є рух й наші артисти не сидять без роботи».
На скільки Гіг нам вистачить місця?
Та сам Степан Петрович такому «байту» від української молоді тільки радіє. Нині на його рахунку п’ять альбомів, золотий диск за мільйон (!) проданих релізів та власна студія звукозапису.
А віднедавна Степан Гіга «змушує» співати й інших членів своєї родини. На сцені пліч-о-пліч із ним виступає син Степан (під гангста-реп-нікнеймом Steve G), донька Квітослава та онук Даніель. Схоже, у нас вдома з’явилися свої Кардаш’яни.
Степан Гіга: «Ніякого феномену немає. Я просто 40 років робив те, що роблю й сьогодні. Можливо помінялася свідомість людей, тому що нас протягом багатьох років годували [російською] попсою».
Особисто я не закликатиму вас щоранку прокидатися під «Цей сон» чи «Яворину» замість гімну України. Повірте, запитань до репертуару Степана Петровича у мене чимало. Але чи є сенс у моєму «дідівському» бубонінні, коли усміхнене обличчя 64-річного артиста української естради дивиться на нас із кожної афіші? І це ті самі афіші, на які ще десять років тому пробитися між кіркорових і пугачових українським артистам було ой як непросто.
Тож історія хайпу Гіги — це взагалі не про Гігу. Вона про те, що ми нарешті повертаємо собі своє. Мову, культуру, музику. А з тим, що з цього справді добре, а що — відверто погано, розберемося після перемоги.
Джерело: Як послідовник Назарія Яремчука Степан Гіга став зіркою TikTok?
