Роберт Пірі «Північний полюс»
Навесні 1909 року полярний дослідник Роберт Пірі досягнув Північного полюса. Це була його третя спроба, яка нарешті увінчалася успіхом. Під час першої йому не вдалося наблизитися до полюса ближче, ніж на 343 милі. Під час другої він досягнув 87°6′ північної широти, встановивши світовий рекорд. Проте «неймовірно люті й шалені вітри, спроможні мчати набагато швидше за сани, відкинули його від Північного полюса й ледь не забрали життя».
Лаштуючись у третю подорож, полярник розробив так звану систему Пірі, завдяки якій прорахував усе до найменших дрібниць. Наприклад, передбачив у відсотковому відношенні ймовірність буревіїв, відкритих ополонок, нещасних випадків з людьми, загибель собак тощо.
Також він сформував передові й допоміжні загони. Передові прокладали шлях для основного загону, який очолював Пірі. Допоміжні забезпечували учасників експедиції їжею та паливом. Це дозволяло відчайдухам не лише швидко просуватися вперед, а й мати змогу повернутися назад у разі невдачі.
Досягнення Північного полюса було мрією, якій Пірі подарував двадцять три роки свого життя. Його наполегливість, прискіпливість до деталей, вміння аналізувати помилки неабияк надихають. При цьому він не вважає себе особливим, не вихваляється досягненнями, а щиро розповідає, як здійснив мрію та чого це йому вартувало.
«Північний полюс» – натхненна історія про поразки, без яких неможливий успіх.
Руаль Амундсен «Південний полюс»
Руаля Амундсена справедливо можна назвати шукачем пригод. Спочатку він хотів податися до Північного полюса, але Роберт Пірі його випередив. Тоді дослідник вирішив підкорити Південний полюс, що й сталося 14 грудня 1911 року.
Як і Пірі, Амундсен розумів, що ретельна підготовка до експедиції – це запорука успіху. План маршруту та інші деталі він тримав у таємниці на противагу Роберту Скотту, який ділився зі спостерігачами подробицями своєї мандрівки.
«Я зовсім не переймався й іншими антарктичними експедиціями, які тоді готувалися – знав, що зможу повідомити капітана Скотта про свої наміри, перш ніж він полишить цивілізацію. А станеться це на кілька місяців раніше чи пізніше, не мало значення. Скоттів план і оснащення настільки відрізнялися від моїх, що я вважав надіслану йому телеграму, в якій сповістив про свої плани на антарктичні регіони, радше проявом галантності, аніж повідомленням, яке могло спонукати його бодай трохи змінити власну програму».
Полярник довго працював над спорядженням, щоб довести його до вершини досконалості. Забезпечив усіх учасників експедиції «полярним вбранням» відповідно до жорсткості морозів, міцно набитими ковдрами, водонепроникними чоботами, лижами, снігоступами з твердою підошвою та м’якою халявою. Дорогою до полюса влаштував продовольчі склади. Знайшов гарних псів, проаналізувавши місцеві умови поверхні та прохідності. Команда Скотта надала перевагу поні, що було помилкою.
Амундсен був неймовірно цікавим оповідачем і надзвичайно розумним чоловіком, який ніколи не покладався на везіння чи чужий досвід. Його історія надихне вас розвивати критичне мислення, довіряти собі, не намагаючись сподобатися усім.
Пітер Цукерман, Аманда Падоан «Поховані в небі»
У серпні 2008 року під час сходження на К2 загинули одинадцять альпіністів, чимало з яких вважали себе найкращими у світі.
Шерп-альпініст Чхірінґ Дордже десятиліттями мріяв підкорити Дику гору. Сходження на її вершину коштувало йому більше грошей, ніж його батько заробив за сорок років. А дружині – безсонних ночей, адже К2 відома жорсткими погодними умовами, технічними викликами та непередбачуваністю.
На гору Дордже досить легко, проблеми почалися під час спуску. Чоловік планував зійти донизу мотузковими поручнями, але їх відірвала брила криги під час падіння. Поручні встановлюють на складних ділянках маршруту, щоб альпіністи безпечно долали лавинонебезпечні місця. Без мотузки він не міг ані повернутися назад, ані спуститися донизу. Крім того, на його страхувальному тросі висів ще один чоловік – Пасанґ Лама.
Чому ці люди застрягли на горі, а інші загинули, якщо до підйому вони ретельно готувалися, маючи необхідне спорядження? Як діяли, коли опинилися на вершині гори на межі смерті? Та найголовніше питання: що мотивувало їх ризикувати власними життями? У своїй книзі Пітер Цукерман та Аманда Падоан на основі сотень інтерв’ю реконструюють наймоторошнішу трагедію в історії альпінізму, шукаючи відповіді на ці та інші важливі питання.
«Поховані в небі» – це майстерно написана історія про людяність, жорстокість, осуд, ризик, страх та культуру шерпів, двоє з яких дивом вціліли.
Джерело: Нонфікшн від «Бородатого Тамарина», з якого варто розпочати читацький рік
