Значення «Ста років самотності» Маркеса для кінематографу важко переоцінити. Вплив почерку, стилю, фантазії та світогляду колумбійського майстра помітний у творах багатьох режисерів: у задерикуватих фільмах Террі Ґілліама, проривному мультсеріалі «Час пригод», еталонній романтичній драмі «Вічне сяйво чистого розуму» Мішеля Ґондрі, ірраціонально-сновидному артхаусі Девіда Лінча. Маркес, разом з аргентинськими колегами по цеху Борхесом і Кортасаром, створив моду на «чарівні дивацтва» й «новий сюрреалізм».
Художні принципи магічного реалізму, притаманне йому поєднання метафоричного мислення з фантастичним сюжетом ідеально підходять саме для кінематографічного, візуального вираження. Магічний реалізм хочеться бачити, бо він базується на образності й ефектності. Замість приземленого зображення смерті — подорож померлого до зірок. Замість промовистих слів «мені самотньо» — одиноке крісло-каталка посеред річки. Будь-яке явище, усяка подія в контексті магічного реалізму набувають метафоричного значення. Як зобразити дівчинку-дикунку, відірвану від цивілізації? Змусити її їсти землю. Як пояснити політичний терор? Видати закон, за яким усі жителі вигаданого містечка Макондо забов’язані фарбувати стіни своїх будинків у синій колір. Магічний реалізм поетичний, притчевий і міфологізований. Як форма мистецтва він ближчий до біблійних сказань чи давньоєгипетських казок, аніж до романів виховання чи прагматичної американської літератури.
Кадр з фільму «100 років самотності»
Кадр з фільму «100 років самотності»
Між Маркесом і кінематографом завжди існував тісний зв’язок. Маркес навіть починав свій письменницький шлях як кінорецензент і кінокритик, а потім писав і редагував кіносценарії. Літературні тексти Маркеса глибоко кінематографічні, саме тому існує більш ніж 20 екранізацій його романів і оповідань — мексиканських, японських, грузинських, італійських. Але свій найвідоміший роман — «Сто років самотності» — Маркес екранізувати не хотів. Причина цього була доволі логічна: письменник вважав, що непересічна структура його роману, велика кількість героїв, а також сюжет тривалістю у сто років просто не нададуться до жодної екранізації. І як стверджують деякі завзяті захисники роману, був у цьому правий. Екранізація від Netflix стала першою спробою, що стала можливою з двох причин: смерть автора у 2014 році та згода його синів. Але спадкоємці Маркеса висунули декілька важливих умов: знімати серіал виключно в Колумбії, з колумбійськими акторами, іспанською мовою. У результаті маємо чи не найдорожчий латиноамериканський серіал в історії Netflix: він обійшовся стримінгу в 52 млн доларів.
Якою ж вийшла перша половина цієї екранізації? Перше, що необхідно сказати — це дійсно масштабний і видовищний серіал, у якому знайшлося місце для найрізноманітніших подій: нам покажуть епічні військові баталії, пристрасний секс, суперечки про землю й польоти на чарівному килимі. Друга важлива його ознака — абсолютна підкореність роману, вірність оригінальному твору. Сучасні кіно- і серіальні екранізації часто переосмислюють літературне першоджерело, вносять у нього сучасний контекст, але цей серіал не йде таким шляхом. Звісно, жоден роман неможливо зафільмувати, не загубивши його особливостей, адже кіномистецтво існує за відмінними від літературних законами. Але творці «Ста років самотності», безумовно, ставили собі за мету максимально дотримуватися букви і духу сюжетів Маркеса.
Кадр з фільму «100 років самотності»
Кадр з фільму «100 років самотності»
Переважно негативна критика серіалу стосується саме цього аспекту — стрічка просто повторює книгу, без змоги (або бажання) додати до сухого переказу хоч якісь смисли. Утім заплутаність роману спонукає до множинних його трактувань, і ця множинність збережена на екрані. Серіал «Сто років самотності», як і роман Маркеса, метафорично описує становлення й розвиток людства, яке проходить метаморфози від первісного варварства (блукання у джунглях) до розвиненої цивілізації (розквіт Макондо). Серіал зображує історію колумбійського (й не тільки) народу: в Макондо є вчені і священники, військові і цивільні, чоловіки і жінки, дорослі і діти, консерватори і ліберали — усі. Стержень, на якому тримається структура і роману, і серіалу — це глибинний, майже езотеричний аналіз людської історії. Маркес переповідає світ, пише літопис універсуму: мистецький, науковий, філософський, громадянський літопис усього й усіх. Як зароджується пристрасть? Як розпочинаються війни? Як слова формують наше сприйняття реальності? Наскільки важливими для нас є спогади? Що таке людина? Чи існує час? Як віднайти Бога?.. І так далі до нескінченності.
Сюжету тут фактично нема, але нам доведеться дізнатися, що «політика подібна до чуми», що «несправедливість змінюється залежно від інтересів», що «у слів більше немає значення». Як і роман, серіал ділиться з нами досвідом правди. «Я вже там був і все бачив» — ця фраза із серіалу точно пояснює підхід Маркеса. Якщо роман «Сто років самотності» задумали як магічно-поетичну біблію, то серіал став її переказом у візуальній формі.
Кадр з фільму «100 років самотності»
Кадр з фільму «100 років самотності»
Джерело: «100 років самотності»: метафорична історія людства