Сам на позиції 36 годин поспіль відбивав ворожі штурми: історія воїна Третьої штурмової бригади

Військовослужбовцю Третьої штурмової бригади Дмитру 27 років. У 2018-2019 проходив строкову службу, а у 2021 підписав контракт із ЗСУ. Військових у його родині до цього не було.

Як Дмитро самостійно 36 годин поспіль відбивав ворожі штурми? Та як він оцінює піхоту противника? Про це воїн розповів нашому кореспонденту:

По нас противник вів безперервно вогонь зі ствольної артилерії, і всі у відділенні отримали поранення, окрім мене

“До армії я на металургійному заводі працював, у Запорізькій області. З 2021 року служив у 79-й бригаді. Брав участь в ООС. І широкомасштабне вторгнення зустрів теж у складі 79-ки. Тоді наш підрозділ у районі міста Щастя виконував задачі.

Я був стрільцем-зенітником ПЗРК і командиром відділення. До речі, військовий з нашого відділення після початку вторгнення збив ворожий Су-25.

У 2024 році я перевівся до Третьої штурмової бригади.

…Був випадок, коли ми відділенням майже три доби перебували на позиції. І так склалося, що перший день по нас противник вів безперервно вогонь зі ствольної артилерії, і всі у відділенні отримали поранення, окрім мене. Один боєць, хоч і був сильно контужений, але допомагав мені глушити ворожі безпілотники.

І до приходу на позицію тих, хто мав нас замінити, мені доводилося самому по позиції бігати. Якщо по-простому, то 36 годин поспіль ти не спиш і не їж. Тобі весь час кажуть, з якого боку йде противник, і ти туди висуваєшся, займаєш вогневу позицію та відстрілюєшся.

Ворог не припиняв бити артилерією, навіть коли підходила їхня штурмова група. Тож кацапи мені теж допомагали вбивати їхніх людей.

Проти нас також працювали екіпажі противника зі скидами та FPV.

І, звісно, ворожа піхота нас штурмувала. За той час у них було семеро 200-х. Деякі з них встигли підбігти на відстань 20 метрів до нашої позиції.

Вся їхня тактика зводилася до того, що вони збивались купою і йшли до позиції, сподіваючись, що у нас уже всі загинули

І останні години перед тим, як нас поміняли, були дуже важкими. Вже як раз вночі сідали батарейки на РЕБ-ах. Але повністю таки не розрядилися.

…Артилерійський вогонь вівся по нас безперервно, приблизно кожну хвилину прилітало. І це все протягом годин 3-4, потім замовкало на пів години та далі знову. Вночі вони зупинялись.

До артилерійських обстрілів ми вже в принципі звикли, а от до такої величезної кількості ворожих дронів ще пристосовуємося.

А їхня піхота починала штурмувати нас зі світанку. Тобто, вночі вони накопичувалися, а на світанку починали лізти. Той противник був не надто підготовлений. Він мав дуже багато вогневих засобів, але був щойно призваний, свіжий, буквально 2-3 тижні на службі.

Вся їхня тактика зводилася до того, що вони збивались купою і йшли до позиції, сподіваючись, що у нас уже всі загинули. Ті, хто нас штурмував, мали вік десь 35-40 років, в основному.

…Українським чоловікам, які ще не в армії, скажу так. Це те саме, чому не можна відкочуватися з позиції. Не можна, бо ворог доб’є у спину. Так і тут: до цих чоловіків можуть прийти. Тільки вже не ТЦК, а кацапи”.