Про перехід до святкування Різдва 25 грудня
Різдво і Великдень — це, дійсно, найбільші християнські свята. Вони так чи інакше пов’язані із дохристиянськими святковими циклами, і таким чином, вони фактично увійшли в зрозумілий календар для людей. І, якщо говорити про Різдво, — це найзрозуміліше з людської точки зору свято, а з іншого боку — найдивовижніше.
Для мене певною несподіванкою стало, наскільки швидко і наскільки більш спокійно на новий календар перейшли саме віруючі. І я над цим навіть роздумував, бо здавалось би, релігійні люди є людьми більш консервативними, більш традиційними. Але я зрозумів, що є важливий нюанс для людей церковних: вони більш-менш регулярно ходять в церкву і чують про всі свята, які перейшли на інші дати. І людина живе, як з’ясувалося, не цифрами — такий день, такий місяць, а вона живе цим святковим циклом. Тобто, коли людина долучена до церковного календаря, як це не парадоксально, цей перехід відбувся більш природно і легко, ніж для людини, яка приходить до церкви декілька разів на рік. Але і для таких людей перехід на 25 грудня відбувся спокійно і бажано, бо насправді ми вже багато років живемо в культурі, коли зимові різдвяні свята починаються вже в грудні, коли прикрашаються міста, коли у кінотеатрах чи по телебаченню транслюються різдвяні фільми і мультфільми. І цей настрій, різдвяний, він більш природний в грудні, він відповідає і астрономічним календарним циклам. Тому ми й бачимо, що абсолютна більшість українців все ж таки вже живе за новим стилем.
Як священник я служитиму літургію і 24, і 25 грудня. Більше того, я належу до тих священників, які це робили ще до того, як відбулася календарна реформа, і був серед тих, хто говорив, що це потрібно. Мені здавалося, що найкращий формат – це святкувати з 25 грудня по 7 січня: ми святкуємо Різдво, потім у нас — Новий рік, потім — Водохреща 6 січня і насправді 7 січня — вже звичайний день.
Але ті, хто святкують 7-го, ми їх так само вітаємо, ми так само готові радіти з ними, і будуть запрошувати в гості — прийдемо в гості.
Мені здається, що перехід (на новий календар – Ред.) вже відбувся насправді. Ви ж самі говорили про цифри: понад 50% святкуватимуть Різдво 25 грудня, і ще 20+, які святкуватимуть і 25 грудня, і 7 січня. Це вже більш як 75%, тобто, насправді, це і є вже повний перехід. Але якщо Московський патріархат дійсно перестане бути Московським патріархатом, а стане Українською православною церквою, як вони називаються, і прийме це рішення, тоді, я думаю, цей цикл завершиться.
Я знаю, що в середовищі Московського патріархату є велика кількість священників, які починають говорити: треба і 25 грудня, і 7 січня, є парафії, які і 25-го бажають служити різдвяні богослужіння, тому, я думаю, якщо все ж таки з’явиться добра воля і, скажімо так, адекватна суспільству позиція керівництва, то цей процес завершиться саме от цим — коли Українська православна церква (яка зараз ще в Московському патріархаті) так само змінить свій календар.
Різдво Христове — це, дослівно, день народження Христа
Різдво це таке свято, яке наповнене і релігійним, і нерелігійним. Можливо, тому, що ми іноді за назвою — така красива назва — Різдво — забуваємо, що це таке. Тому що Різдво – це день народження. Це день народження Христа. Тобто, Різдво Христове — це, дослівно, день народження Христа.
І коли ми до Різдва ставимося, як до дня народження, то, напевно, і звідси виникають головні традиції. Тобто — хто головний на цьому святі. Бо ми іноді головною робимо ялинку, кутю, зірку, яка має з’явитися і ми тоді вже сідаємо за стіл, чи щось інше.
Але варто розуміти, що якраз головна ідея Різдва – це Боговтілення. Бог стає людиною. Бог стає немовлям. Тобто, в якомусь сенсі той, хто врятує світ, дає себе в руки людям як абсолютно беззахисне немовля, про яке людство, люди починають піклуватися.
І оцей момент, він дуже зрозумілий кожній людині, бо народження дитини — це завжди диво, це завжди радість.
Але часи бувають різні. І от Різдво Христове в якийсь момент дуже схоже на те, що відбувається з нами сьогодні.
По-перше, дивіться, Христос був біженцем. Це очевидна паралель. Тому що, коли Ірод намагався вбити Христа, святе сімейство було вимушене тікати до Єгипту. Тема біженців – це дуже актуальна для нас тема.
З іншого боку, Христос – не рідний син Йосипа. Ми говоримо — «святе сімейство», але яку сім’ю ми бачимо? Сім’ю, де матір з дитиною і нерідний батько. І зараз у наші часи, коли гинуть молоді хлопці, коли діти залишаються сиротами, ця тема — святого сімейства як покровителів і Йосипа як покровителя, тих чоловіків, які приймають жінку з дитиною, родини, де батько нерідний, — де взагалі є ця тема? Це теж різдвяна тема…
Скільки людей зараз втратили власне житло. А там теж тема безхатченків, фактично. Але не в такому сенсі, як колись було, що безхатченки – це ті, хто якось випали із соціуму. Сьогодні без житла залишаються звичайні люди і вони шукають місце, де їм зупинитися. І це — різдвяна історія, коли Йосип з Марією приходять до рідного міста Йосипа. Вони ж йдуть туди, але не знаходиться їм там місця. І це теж різдвяна тема.
Або згадайте, що співають ангели. Вони співають: «Слава Вишніх Богу» і «На землі мир». Тобто — тема миру. Цей пісенний спів вже звучить зовсім інакше для нас. Для нас мир — це не щось абстрактне. І не тільки мир всередині нас. Це і конкретний устрій нашого життя, суспільства, світу.
А що далі там? На землі — мир, в людях — благовоління, або — між людьми добра воля. Люди доброї волі. Як з’являється мир між людьми? Коли ми починаємо думати про спільне благо, про добру волю. Коли не намагаємося вирішити щось силою чи за допомогою зброї.
Але так само, за допомогою зброї можна нищити, а можна — захищати. І це теж важливо, що ми маємо це розуміти і залишатися на боці любові, добра, життя. І вміти це захищати, якщо треба, берегти, рятувати… А якщо треба — ставати на захист.
Для нас Різдво стає більш актуальним в нашому житті. Воно перестає бути просто веселим святом, де ми щось їмо, щось співаємо, воно стає дуже близьким до нас.
І так само, як Йосип з Марією рятували маленьке немовля Христа, так само ми рятуємо наших дітей. Хоча, на жаль, як і тоді, коли вифлеємські немовлята були вбиті Іродом, так і сьогодні понад дві тисячі дітей постраждали від цієї війни, більше 600 дітей загинули. І це абсолютно неприродне. Це — сучасний Ірод. Це ім’я стало вже називним. Ми можемо чітко правителя Росії називати Іродом, бо цей Ірод вбиває немовлят.
Про вбивство під час війни
Господь говорить: немає більше тієї любові, хто душу свою, життя своє покладає за ближніх своїх.
А з іншого боку, напередодні Його страждань і майбутнього Воскресіння, коли апостол Петро, учень, намагається захистити Христа з мечем і відсікає вухо слузі первосвященників, Христос тоді говорить: залиш, поклади меч, бо хто взяв в руки меч — від меча загине.
Але давайте розберемо цю історію глибше.
По-перше, якщо не можна було б мати меча, то звідки він взявся у Петра? І якщо не можна було їм користуватися, чого ж він так швидко і досить фахово, як справжній бодігард, його застосовує?
Тобто, є різні ситуації.
Христос тоді говорить: хіба я не міг покликати ангелів, щоб мене захистили. Тобто, він говорить, умовно кажучи: не треба мене, Бога, захищати зі зброєю. Тобто, це знову до того, що Росія тут нібито намагається “захищати” російське православ’я — з танками і руйнуючи в тому числі і храми Московського патріархату.
Але, крім того, якщо ми цю фразу промислимо, коли Господь говорить Петру, що “хто взяв в руки меч — від меча загине”. Це ж не значить, що він сам себе уб’є своїм же мечем. Це значить: якщо людина бере в руки меч, якщо нападає, то вона отримає пропорційну відповідь. Більше того, вона отримає таку відповідь, яка її знищить. Питання: з якою метою людина бере в руки меч. Бо нищення, вбивство – це одна мета. Захистити і зупинити це зло – це інша мета. Тому не можна просто механічно, зовнішньо порівнювати того, хто жертвує собою заради спасіння ближніх, заради дітей, жінок, і тих, хто йде, щоб вбити цих дітей, жінок. Це різні люди, різні мотиви і різне застосування зброї.
Про Різдвяний піст
Знаєте, не всі постять і церква не вимагає цього обов’язково. Та чого б ми б мали навчитися в піст — це свідомому самообмеженню. Тобто, це практика, яка допомагає людині вміти себе свідомо обмежувати. Коли людина вміє себе обмежувати сама, то коли вона потрапляє в ситуацію, коли їй чогось не вистачає, чогось вона не може собі дозволити, чи обставини складаються так, що в неї чогось немає, — вона не впадає в істерику чи в депресію. У неї є певна внутрішня практика, яка допомагає їй це долати.
Піст — це хороша, аскетична практика. А що таке аскетика? Слово “аскеза” – це вправа. Коли людина вправляється в чомусь — вона вдосконалюється.
А в наш час, коли ми, дійсно, не завжди в тих умовах, які хотіли б, не завжди можемо собі дозволити те, що хотіли б, то бути щасливим за будь-яких обставин, розуміючи, що ані їжа, ані інші речі не є метою нашого життя, а лише засобами, то, я думаю, що це — корисна практика.
З іншого боку, різдвяний піст – це піст благодійний. У нас день Святого Миколая був, було дитяче свято. Коли ти думаєш про себе і про своїх дітей – це одна історія. А інша — коли вмієш допомагати іншому. Бо хто такий Святий Миколай? Святий Миколай – це таємний донатор, в нього є ця історія. А скільки з нас зараз донатять? У тому числі тим людям, яких можуть не знати, але довіряють тим, хто оголошує збір. Це теж важливий момент.
Але, знову ж, коли ти щось віддаєш, то ти, як виявилося, не втрачаєш. Ти і внутрішньо наповнюєшся, і береш участь у спільній справі. І, реально, ми демонструємо цю єдність, взаємну допомогу, піклування один про одного. І ця історія має продовжуватися. Я думаю, що піст — це ось про це.
А щось не їсти, чи щось там від чогось утримуватися – це, якраз, інструмент навчання. Коли людина навчилася, вона може постувати в їжі, а може постувати, не знаю, в споживанні інформації. У мене були такі думки, що сучасній людині потрібен не тільки класичний піст, а й сучасні форми посту, наприклад, інформаційний піст. Одна справа – подивитися новини декілька разів на день по роботі, а інша справа – скролити стрічку соцмереж… Так само може бути споживацький піст, коли людина обмежує власне споживання — не блукає торгівельними центрами в пошуках того, що їй не треба. Або питання лайки…
Це — про залежність. А піст – це про свідоме позбуття залежностей.
Про символізм куті, колядок і 12-ти страв
Кутя – це поминальна страва. У нас кутя досі є на поминках, на похоронах. І це та сама, в принципі, кутя.
Бо що таке свято? Умовно кажучи, свято — це святий день. А святі дні бувають різними, і поминальний день — це теж святий день. Тобто, не кожен день, коли ми сміємося, є святим, і не кожен день, коли ми плачемо, не є святим.
Фактично, це залишок, рудимент дохристиянського, і це пов’язано з тим колом сонячних свят. І якраз ці поминальні традиції залишилися і перейшли у християнські традиції.
Тут у нас остання вечеря перед Різдвом. І що тут можна згадати? Тут можна згадати, що Христос народжується в дуже скромних умовах, фактично, в хліву. Вертеп – це печера в скелі, в якій тримали худобу. І ясла – це не дитячий садочок і не колиска, а ясла – це годівниця для тварин, куди і було покладено Христа.
Українці колядують в метро у Києві 13 січня 2023 р.
З одного боку, ця скромна вечеря напередодні Різдва, — бо ми першу зірку згадуємо, яка показувала шлях волхвам. А з іншого боку, тут треба згадати, що треба бути скромнішим, це — про скромність еліт, додаткова антикорупційна вправа. Тому що Христос – Бог, який створив весь світ, народжується в найскромніших умовах. Той, який послужить потім всьому світові, рятуючи його, приносячи себе в жертву за цей світ, він — не в палаці, не у царів народжується. І перші, хто до нього приходить, — пастухи.
І так само ця наша вечеря — умовно кажучи, там має бути найпростіша їжа. Це останній день посту, а за традицією, перед самим завершенням є найсуворіші правила. А 12 страв — це 12 місяців. Бо це відбувається ще перед Різдвом, а апостоли з’являться вже пізніше, коли Христу буде 30 років. Тому апостолів тут ще немає. (Існує думка, що 12 різдвяних страв символізують 12 учнів Христа, апостолів — Ред.) І наше літочислення — воно ж від Різдва Христового. Тому ці 12 місяців досить нормально вкладаються в цю традицію, і не треба вигадувати додатково чогось суперхристиянського.
Це має бути скромно, це має бути просто. І було б добре, якби за цією вечерю вже лунали колядки. Тому що колядки — це наше народне богослів’я, бо вони відшліфовувалися століттями. І в простій і зрозумілій формі, простими словами наші колядки переказують всю історію Різдва. Якщо ми це будемо нагадувати собі, своїм дітям, щоб вони не тільки ходили і казали: “дайте дядьку п’ятака” — це до Різдва не має відношення. А от “Добрий вечір тобі, пане господарю, радуйся!”, вертеп – це театралізована вистава, і ця група дітей чи людей коли ходять, вітають за Різдво…
Колядки існували і до Різдва і це вдалий приклад, коли дохристиянська традиція наповнюється християнськими сенсами — коли були переписані, написані тексти. Більше того, це жива традиція. Бо ми не тільки співаємо колядки, які були колись, — сучасні виконавці пишуть нові колядки, “Танок на Майдані Конго”, наприклад. І вертеп робить. Я цьогоріч з онуком і донькою піду на вертеп.
Я слухаю колядки, збираю. І старовинні, і сучасні. У різних жанрах, стилях, різними мовами. Але колядки – це, дійсно, не церковний піснеспів, і був період, коли церква з цим боролась. Особливо — Московський патріархат намагався нищити. Якщо ми подивимося, наприклад, богослужбові різні вказівки XIX століття, то побачимо, що там рекомендується забороняти, не дозволяти і т.д.
Але навіть уже за радянських і пострадянських часів з українцями, які жили скрізь і багато з яких були священниками, в тому числі в Московському патріархаті, колядки жили весь час і далі поширювалися. Колядки є у поляків, у британців дуже багато різдвяних пісень — кожен народ має якісь різдвяні традиції. І ознака живої традиції, це коли молоді люди продовжують творити в ній. Це не музейний експонат, не тільки те, що досліджується, а й те, що живе.
Про те, чи можна вживати алкоголь у Святвечір
Немає заборони пити алкоголь. Є практика утримуватися, але це стосується, як і будь-якої їжі. Тобто пити алкоголь теж треба уміти. Бо, як говорить Святе письмо: вино веселить серце людини. Але не упивайтеся вином, бо бувають із цим проблеми потім. Це питання якраз про те, чи вміє людина утримуватися? Умовно кажучи: що людина святкує, чи не забуває вона про те, заради чого зібралися сьогодні? І чи не втрачає вона людської подоби.
Тому церква не забороняє алкоголь, але церква говорить про те, що алкоголь, як і будь-яка річ в надмірних кількостях, — вона не корисна…
Умовно кажучи: свято чого? Якщо це свято, все ж таки, для дітей, для родини, для Христа — то, відповідною до того, хто є головним на святі, має бути й наша поведінка. Якщо ж це свято тільки для мене, свято алкоголю — то тоді це точного не має жодного відношення до християнського розуміння Різдва.
Чи обов’язково 24 і 25 грудня йти до церкви?
У храмі 24-го ввечері і 25-го зранку будуть різдвяні богослужіння, щоб відчути цю радість, щоб побачити і доторкнутися до тисячолітньої традиції. Християнство на наших теренах — понад тисячу років. Є певна традиція, є краса. У храмах співають: і високе мистецтво богослужбове, тексти, написані святими отцями, яким тисячі років, плюс колядки, церковні хори, — це красиво. І після богослужіння, під час богослужіння вже діти виступають. Це — свято, це спільне свято.
Так само, у когось є традиції домашні: це традиція колядувати, це традиція ходити один до одного в гості, для того, щоб привітати один одного з Різдво, разом поспівати і створити радість. І мені здається, що дуже важливо в цей момент дивитися, чи немає поруч людини, якій ні з ким святкувати Різдво. Бо у когось родина виїхала, а людина тут сама. У когось війна забрала батька, чоловіка, дружину, чи близьких людей. Хтось переїхав в інше місто і ще не має тут нікого з друзів.Треба бути уважними в цей момент і намагатися помітити поруч тих людей, з якими треба поділитися цією радістю боговтілення. Бо насправді це свято про те, що добро втілюється. Що в найсумніші часи є це світло, яке світить, навіть незважаючи на темряву, освітлює і освячує простір довкола.
І, знаєте, церква говорить, що церковні люди, церква — це тіло Христове. Ця тема втілення Христа в християнстві, в людях, продовження цієї історії, продовження справ добра, милосердя, любові, жертовності — це зараз продовжується через людей. Тому дуже важливо стати оцими служителями Різдва.
Поки ми маленькі, ми сприймаємо свято, як диво. А коли ми дорослішаємо — ми розуміємо, що це свято хтось організував. І от наше справжнє дорослішання – це організація свята, і не тільки для себе, не тільки для своїх, а і для більш широкого кола. Насамперед, для тих, хто потребує нашої любові і уваги.
Різдво – це день народження Ісуса Христа. Яких подарунків Він очікує від людей?
Він чітко про це сказав, до речі. Одного разу, розповідаючи про Страшний суд, Христос говорив: якщо ви напоїли когось, нагодували, вдягнули, запросили в гості, відвідали в лікарні чи у в’язниці — ви це зробили Мені.
Тобто справжній подарунок Христу – це зробити добро своєму ближньому. Я думаю, що це найголовніше — навчитися віддавати, навчитися любити.
Бо те саме Христос сказав: по тому дізнаються, що ви мої учні, якщо любите один одного.
От ми, християни, коли любимо один одного і навіть тих, хто ані до християнства, ані до кола наших знайомих чи близьких, чи рідних не належить, але все одно ми ділимося цією любов’ю.
Тому, я думаю, що любов до ближнього – це найбільший подарунок Христу.
“Христос народився! Славімо Його!”, — так ми говоримо один одному, але ця слава Христова з’являється в нашому житті через наші з вами втілені добрі справи.
Як Христос колись став дитиною, немовлям, і потребував турботи про нього, так само наші добрі думки, ідеї, плани мають втілитися, щоб, дійсно, ми були тим місцем, де шанують Христа, славлять Його.
Слово “слава” сьогодні є найбільш вживаним.
Слава Україні! Героям слава!
Слава Ісусу Христу! Слава навіки Богові!
Христос народився! Славімо його!
