Наслідки атаки Росії на енергетику 8 травня
Енергосистема України – прикрий спадок СРСР
У кожної країни – свій досвід побудови енергосистеми, але якщо говорити конкретно про нашу державу, то українська енергетика базується на атомі, мазуті та вугіллі, біологічному паливі та природному газі. Крім того, в останні роки зростає популярність відновлюваних джерел, а саме сонячної енергії, вітряків та водних станцій.
Система є цілісною. Підприємства, які генерують енергетику, віддають ресурс в загальну мережу, через яку вона дістається до промислових виробництв та побутових споживачів. При цьому енергосистема складається з потужностей генерації та ліній електропередач.
Останні знаходяться у власності держави та не підлягають приватизації. Потужності з генерації також здебільшого перебувають у державній власності, і тут мова йде про ГЕС та АЕС, про частку ТЕС та ТЕЦ. Решта ТЕС та ТЕЦ знаходяться у приватній або комунальній власності, так само як і джерела відновлюваної енергії – вітрові та сонячні електростанції.
Управляє цією махіною Національна енергетична компанія «Укренерго», яка має статус приватного акціонерного товариства – вона знаходиться у сфері управління Міністерства енергетики України. А щодо генерації, то на ринку присутня безліч виробників, зокрема, це ДТЕК, Центренерго, Укргідроенерго та Енергоатом.
А тепер до головного: історично українська енергосистема була пов’язана з Росією, Білоруссю та Молдовою. У березні 2022 року ми доєдналися до об’єднаної енергосистеми континентальної Європи ENTSO-E, завдяки чому ми зараз маємо можливість імпортувати електроенергію з європейських країн.
Але спадок єдиної системи долаємо і по цей час.
Чому нам стало бракувати енергетики зараз?
Хай би які управлінські мінуси не мала українська енергосистема, до повномасштабного вторгнення Росії ми не мали підстави жалітися на неї – хіба що обговорювати монополізм та безвідповідальність окремих компаній та встановлені зависокі тарифи. До війни Україна генерувала достатню кількість електроенергії, аби забезпечувати себе самостійно, а залишки ще й експортувати за кордон.
Але нинішні часи підкинули нові теми для обговорення, відсунувши проблему тарифів та другий, ба навіть на десятий план. Бо у лютому 2022-го наші потужності обвалилися на 30% через повномасштабний напад ворога. Тоді іще не йшлося про блекаути, але через окупацію Україна втратила контроль над Запорізькою АЕС, яка генерувала чверть потужностей всієї енергосистеми.
А вже потім росіяни розпочали прицільні удари по енергосистемі України – усі ми пам’ятаємо блекаутну зиму 2022-2023 років. За даними Офісу генпрокурора України, Росія нанесла тоді 255 ударів по об’єктах електроенергетики України. Мішенню обстрілів стали як об’єкти генерації, так і по розподільчі станції та лінії передач.
А відтак на кінець квітня 2023 року ООН прозвітувала, що загальна потужність генерації України зменшилася більш ніж удвічі, а майже половину критично важливих високовольтних трансформаторів було пошкоджено.
За даними Світового Банку, збитки, завдані енергосистемі за той період склали 11 млрд доларів – це 20 відсотків від загального бюджету України на 2023 рік, який тоді склав 53,1 млрд доларів.
Енергетики взялися до роботи, і, за словами профільного міністра Германа Галущенка, систему вдалося відновити на 80 відсотків. ДТЕК, яке володіє більшістю ТЕС, також відновило частини енергоблоків і розконсервувало частину обладнання, яке було на довгостроковому зберіганні. Відтак зиму 2023-2024 рр. ми пройшли без блекаутів.
Але навесні цього року Росія повернулася до ударів по енергосистемі України. Ворог вдарив по двох гідроелектростанціях та семи ТЕС, а 11 квітня росіяни знищили Трипільську ТЕС, яка була найбільшим постачальником електроенергії до Київської, Житомирської та Черкаської областей. Внаслідок цих атак ДТЕК втратило 80% своїх потужностей, а Україна повернулася до віялових відключень електроенергії.
Що робити в ситуації, коли ворог вирішив нас заморозити?
Біда нашої енергосистеми в тому, що вона представляє собою цілісний організм. Для мирного часу така ситуація є більш-менш прийнятною, але війна зобов’язує думати про децентралізацію енергосистеми та про перехід на розподільчу генерацію. Замість великих ТЕС, які стають легкою ціллю для російських ракет, ми маємо фокусуватися на невеликих електростанціях, що будуть розкидані по різних куточках країни.
Добрим вирішенням проблеми є і «зелені» варіанти, наприклад сонячні батареї на дахах будинків чи вітрові турбіни в сільській місцевості, або – міні-ТЕЦ. Це малі та середні когенераційні установки, які одночасно виробляють електро- та теплову енергію на підприємствах теплопостачання.
Наприклад, Київрада вже затвердила встановлення 6 міні-ТЕЦ у місті, які зможуть зробити енергопостачання Києва більш автономним та стабільним. Але це гра в довгу, бо для повної реалізації проєкту треба 12-15 років. Отож, починати слід просто зараз.
Причому не лише у Києві. Подібну програму розгортають по всій країні – наразі теплопостачальні підприємства у 21 областях України отримали 80 міні-ТЕЦ. Вони малі, легкі у транспортуванні й захисті, а тому ідеально підійдуть для прифронтованих областей.
Інший амбітний, але дискусійний варіант полягає у виробництві міні-АЕС, або малих модульних реакторів. ММР працюють так само, як і великі АЕС. І хоча їхні потужності десь в три рази менші, ніж у звичайної АЕС, вони займають у 10 разів меншу площу. Ще один плюс таких міні-АЕС полягає у тому, що їх можна виготовляти на заводах та збирати на місцях розташування.
Фантастика? Скажу чесно – наразі невідомо, чи буде реалізований такий проєкт. Американська компанія Holtec International, яка разом з Енергоатомом обіцяє побудувати перші модульні реактори в Україні у 2029 році, стверджує, що їх можна буде навіть вбудовувати в інфраструктуру наявних теплових станцій – з останніх треба лише видалити вугільні котли.
Але у світі ще нема жодного успішного прикладу міні-АЕС. Компанія NuScale Power, яка планувала побудувати першу міні-АЕС в американському штаті Юта, зупинила проєкт, бо його витрати виросли більш ніж вполовину.
Тому поки залишимо в стороні цю перспективу та розглянемо більш реалістичну альтернативу – газотурбінні генератори. Такі електростанції мають невеликі блоки та швидко розганяються – до трьох хвилин. Вони також можуть працювати як елементи децентралізованої енергосистеми й забезпечувати безпосередньо споживачів, а залишки відправляти в єдину систему.
І, нарешті, є зелена енергетика. Ми вже використовуємо відновлювальні джерела – до вторгнення їхня частка у виробництві становила 13%, але вони також зазнали пошкоджень внаслідок війни.
Багато об’єктів відновлювальної енергетики опинилася в окупації та у регіонах бойових дій, наприклад, на окупованих територіях залишилися три вітрові електростанції. Але у зеленої енергетики є великий потенціал для децентралізації.
Та хоча зелена енергетика – це перспективний напрямок розвитку, який заохочують і активно фінансують іноземні партнери, самостійно вона не зможе перекрити потреби цілої країни. З сонячними та вітровими станціями це може бути складно, адже вони можуть не давати стабільної генерації протягом всієї доби.
З таким викликом стикаються навіть країни з розвинутої зеленою енергетикою, як, наприклад, Німеччина, яка покладалася на російський газ для свого енергозабезпечення. Тому відкидати інші способи генерації, такі як спалення вугілля чи атомну енергетику, теж не варто.
Комбінуючи різні методи отримання енергії, ми зможемо продемонструвати ворогу нашу стійкість. А заодно й убезпечити себе на випадок іншої війни або тих чи інших екстраординарних ситуацій.
Звісно, мені можуть заперечити, що на реалізацію подібних проєктів потрібні кошти, але на енергетичну децентралізацію їх охоче виділяють наші західні партнери. Та й громади мусять подбати про покриття подібних витрат. Головне – не розбазарювати гроші на дурниці та другорядні завдання, виконання яких може зачекати й мирного часу.
Завдяки єдності українських громад ми зупинили просування ворога, зокрема, на півночі країни – як це було у 2022 році. Нині настав час зірвати його плани по зануренню України у темряву та холод в масштабах всієї держави.
Джерело: Енергетична децентралізація: чому про неї слід думати в першу чергу?
