Кадр з мюзиклу «Емілія Перес»
Провідні кіномедіа вже віщують мюзиклу «Емілія Перес» не лише номінацію в категорії «Найкращий міжнародний фільм», а й потенційне потрапляння до акторських і сценарних категорій «Оскара». З Netflix як дистриб’ютором фільм має гарні шанси. По-перше, вражає сам сюжет про наркобарона, який хоче відійти від справ і втілити давню мрію: змінити стать і стати жінкою. По-друге, у фільмі неперевершений акторський ансамбль у складі Карли Софії Гаскон, Зої Салдани (уперше за довгий час драматична роль акторки «Вартових галактики» й «Аватара») і співачки Селени Гомес. До речі, у Каннах усі вони отримали нагороду за найкращу жіночу роль.
Жак Одіяр підтримує Україну. Тож, попри напружену «оскарівську» кампанію, знайшов час на наше інтерв’ю напередодні старту українського прокату «Емілії Перес» 7 листопада. Того ж дня з’явилися новини про перемогу Трампа на американських виборах, що і стало початком розмови про історію створення фільму, репрезентацію чужого досвіду й невгасиму любов до кіно.
Сьогодні неможливо не думати про Трампа. Це ніби не стосується «Емілії Перес», але насправді торкається фільму, бо це історія про другий шанс. Чи вірите ви, що другий шанс може змінити людину? І чи варто його давати таким людям, як Трамп чи ваш герой Манітас?
Дуже цікаве питання. Коли ми говоримо про другий шанс, то приходимо до думки: «А на скільки життів ми взагалі маємо право?». Мені здається, що ми маємо право на декілька різних життів, декілька шансів. Це якщо ми йдемо у філософію.
А щодо Трампа — не можу вам відповісти. Ви бачите, що я дуже засмучений. Коли я трошки відійду від того, що відбувається, то зможу сформулювати свою думку.
Французький режисер Жак Одіяр на пресконференції фільму «Емілія Перес» під час Каннського кінофестивалю, 19 травня 2024 року.
Ваша персонажка виникла на основі книги «Слухай» (Écoute), і в різних інтерв’ю ви казали, що її образ був не дуже прописаний. Зараз ходять чутки, що фільм може претендувати на «оскарівську» номінацію «Адаптований сценарій». Ця коротка характеристика персонажки, яку ви взяли з книги, дає вам право бути в цій категорії?
Я узяв персонажа, наркобарона, який вирішив стати жінкою, з книжки «Слухай». Така ідея мені самому не спала б на думку. Відповідно, немає різниці, чи взяв би я частину цієї книжки, чи взяв би її всю повністю. З морального погляду це ідея, яку я запозичив. Відповідно саме так я буду пропонувати її в [сценарній] номінації.
Зараз в Україні багато дискутують про те, чи можна іноземним режисерам показувати досвід, умовно, українців — чи краще, щоб це були саме українські історії від українців. Ви зняли мексиканську й трансгендерну історії. Ви, очевидно, не мексиканець і не трансперсона. Чи відчували певну відповідальність за зображуване і що вам дало впевненість, що правильно передали обрану країну й вашу героїню?
Я почну трошки здалеку. Чи мав право Шекспір писати «Ромео і Джульєтту» тоді, як ніколи не був у Вероні? Яке моральне право він мав писати цю історію? Зі мною можуть не погоджуватися, я можу помилятися, але я митець і я маю право говорити, показувати те, що начебто мене не стосується, де я задіяний не напряму, де не маю досвіду в тому, про що я говорю. Митець може висловити свою думку, своє бачення, і воно не обов’язково повинно бути неконтроверсійним і однозначним.
Повертаючись до мого фільму, хіба можна, показуючи Мексику, не говорити про всі ці зникнення (у фільмі є лінія, присвячена викраденню людей, одній з ознак тривалої нарковійни в країні. — Авт.), про те, скільки людей зникає. Приблизно 10 років тому я читав у кримінальних хроніках про кількох мексиканських студентів, які зникли. Мене це дуже вразило. Про це написали раз і більше не обговорювали. А коли я був на фестивалі в Морелосі, то там відбувалася демонстрація, де йшлося про велику кількість зниклих людей.
Щодо трансперсон. Можливо, я десь помиляюся, можливо, я десь спрощено подав тему, можливо, занадто схематично. Усе може бути. Я цього не заперечую. Але в будь-якому разі це тема, яка мене дуже цікавить, зокрема, з погляду розуміння розвитку нашого суспільства.
Навіть якщо я помиляюся, окей, я готовий, щоб у мене жбурляли каміння. З іншого боку, біля мене завжди була акторка Карла Софія, яка сказала б, якби я щось неправильно знімав. Наостанок реакція ультраправих після перегляду фільму доводить, що, мабуть, я не помиляюся.
Карла Софія Гаскон і Жак Одіар позують з призами після церемонії нагородження Каннського кінофестивалю, 25 травня 2024 р.
А ви можете уявити історію навпаки, щоб про Францію зняв не француз? Є якийсь хороший фільм через таку оптику, який можете згадати?
Стівен Фрірз, «Небезпечні зв’язки». Це XVIII століття у Франції, як його побачив англієць. Мені складно назвати зараз сучасний фільм, але більшість картин подають Францію досить карикатурно. Але я так само не заперечую того, що роблю так, представляючи інші країни. Крім фільмів англосаксонських, інші не спадають на думку, хіба ті, які зняті про Париж і теж певною мірою показують його карикатурно, стереотипно. Але мені було б дуже цікаво побачити такі фільми.
Відкрию дужки: коли я починав роботу над фільмом «Емілія Перес», писав перші тексти у формі лібрето для опери. Вони були поділені на акти, персонажі там були досить схематичні, архетипно й неглибоко прописані. Власне, фільм і зберіг ДНК опери. А для опери характерні стереотипізація і спрощення. Бажання написати лібрето, мабуть, виникло від розуміння того, що оперна публіка зараз чекає і хоче бачити сучасні опери. Через брак сучасних опер у мене виникло первинне бажання створити саме оперу, а не фільм.
Тут очевидно напрошується питання про мюзикл. Чому фільм знятий як мюзикл? Наскільки я знаю, ви не фанат цього жанру. І більшість людей у світі, якщо їх запитати про те, чи люблять вони мюзикли, мабуть, скажуть, що теж не в захваті.
У французькій мові мюзикл — це музична комедія, comedie musicale. Я не люблю цього терміна, для мене мій фільм — скоріше музична драма або навіть мелодрама, враховуючи, що у слові «мелодрама» є «мело» — мелодія, музика. Музика вже закладена в цей термін.
Кадр з мюзиклу «Емілія Перес»
Я вибрав цей жанр тому, що музика на мене вже чекала. Я йшов до неї довгий час. Свій другий фільм, «Нікому не відомий герой», я від початку планував як невеличку оперу. Але не так сталося, як гадалося.
Я коли пишу про вас тексти, то завжди маю декілька пойнтів. Це те, що ви показуєте чужий досвід, чоловічі світи, що, ймовірніше за все, ваш фільм буде або мелодрамою з криміналом, або мелодрамою з іншим жанром, або криміналом з іншим жанром. Що вас так приваблює в мелодрамах?
Слово «мелодрама», про яке ми говорили, містить слово «музика», яка присутня в цьому жанрі. Але з іншого боку, цей жанр означає суміш почуттів, це емоційні фільми.
Як ви правильно зазначили, я люблю окреслювати жанри, в яких працюю. Зокрема, про мої фільми говорять, що вони зняті в жанрі нуар (кримінальний жанр у літературі й кіно, зі зламаними героями, складними морально-етичними дилемами й похмурою естетикою. — Авт.).
Жанр — це важливо, на мою думку, тому що він дає певний формат фільму, а глядачі чутливі до формату, в якому зняте кіно. Форма жанру дає певні рамки, але в ці рамки можна вкласти дуже багато різних речей. Це може бути саспенс, кримінал, але для мене в будь-якому разі ця форма є інструментом, механізмом, через який я передаю свої ідеї.
Кадр з мюзиклу «Емілія Перес»
Ви спочатку не хотіли працювати в кіно, хоча для вас це був шлях найменшого спротиву (батько Жака Одіяра Мішель Одіяр — відомий сценарист. — Авт.). І от ви вже 30 років працюєте в кіно. Що живить вашу любов до фільмів усі ці роки?
Чому я так люблю кіно? Для мене кіно — це мій спосіб взаємодії, комунікації зі світом. Я не пишу книжок, не викладаю в університеті, не займаюся іншими професіями, які допомагали б мені бути в постійному контакті зі світом. Я спілкуюся зі світом за допомогою фільмів.
Мою любов до кіно живить те, що я бачу, як інші люди досі роблять більше хороших фільмів, ніж поганих. Якби було більше поганих фільмів, я, можливо, припинив би це робити.
Джерело: Жак Одіяр: «Реакція ультраправих після перегляду фільму доводить, що я не помиляюся»
