Дати надію людині – це теж допомога
Якось зателефонував знайомий офіцер, з розмови стало зрозуміло: треба кидати усі справи і нагально їхати до нього. Уже на місці несподівано почув: «Я не зможу жити після війни. Не зможу дивитись на вдів і сиріт. Закінчиться війна і я піду із життя». Скорочуючи зміст багатогодинної розмови, запропонував рішення – після вторгнення створю окремий департамент в благодійному фонді і там він зможе присвятити своє життя піклуванню про вдів і сиріт. А зараз він має зробити усе, щоб їх було якомога менше. Військовий подякував за допомогу, а я подумав: «У чому допомога? Я ж не привіз дрони, медичні препарати чи ще щось». Напевне, дати надію людині – це також допомога.
Так, власне, і розпочалась моя історія інтелектуального волонтерства та викладання предмету «Суспільний розвиток: ментальне здоровʼя нації». Хоча ще раніше, на початку повномасштабного вторгнення, була зустріч з офіцерами капеланської служби, які є випускниками Полтавської богословської семінарії. Хлопці були настільки виснажені війною, що потребували спілкування. Пам’ятаю, з одним із них обговорили фентезі «Хроніки Нарнії» Клайва Льюїса.
Ціль лекцій предмету «Суспільний розвиток: ментальне здоровʼя нації» – показати, як ми можемо одне одному давати саме дієву надію. Поділитись з людиною навичками, знаннями, навчити її створювати блага, а не лише споживати – це складний процес, але без цього Україні не вижити.
Силу перемагати в битві сьогодні дає бачення життя після Перемоги
Війна забирає найкращих. З другом, який теж закінчив Полтавську семінарію, капеланом ЗСУ, могли годинами говорити про розвиток країни, судову та освітню реформи. У нього була мрія – відновлена, сучасна, прекрасна Україна. На жаль, він загинув… А згодом з’ясувалося, що Марко часто передавав суть наших розмов іншим, і тоді я зрозумів, що мій обовʼязок не вчити їх, а стати для них помічником, порадником. Так прийшло рішення щодо курсу про суспільне лідерство військовослужбовців. Адже силу перемагати в битві сьогодні дає бачення життя після Перемоги.
Для прикладу, Сполучені Штати Америки особливо розвивають науку лідерства. Вони навчають ставити цілі, розвивати бачення, створювати команди і корпоративну культуру. І це їхній шлях до розвитку інтелекту своєї нації.
А інтелектуальне волонтерство – це шлях формування особистості військовослужбовця, в першу чергу, як мислячої людини. А також творення його національної, професійної ідентичності.
Філософія України народжується в бліндажі на сході України
Крайня битва в мене відбулась за викладання предмету філософія українства у військових бригадах.
Це була непроста дорога, слід було переконати військове керівництво у важливості для військових між боями дискутувати про національну ідею України і роздумувати про стратегію її втілення в країні. Особливо на тлі того, як політики десятиліттями спекулювали на національній ідеї, аби прийти до влади. Насправді філософія України починається в бліндажі на сході України.
Хоча конспект лекцій з цього предмету займає 340 сторінок, він ще не дописаний. Ми продовжуємо в дискусіях біля Лиману і Куп’янська писати філософію українства. Говоримо вільно з військовими про минуле, сьогодення і майбутнє України. Це не тільки лекції, йдеться про дискусії, суперечки, критику, зневіру.
Та головне в кінці лекції почути слова: «Так, наш розум не атрофований, ми ще можемо думати про країну, в якій живемо».
Українська армія має великий запит на інтелектуальні знання
На лекціях відбуваються глибокі дискусії стосовно розвитку держави, саме на фронті знаходжу інтелектуалів, які мають прозріння щодо майбутнього України. Вони мають трансформуючу дію не лише для офіцерів/солдатів, а й для викладачів Інституту суспільного розвитку.
Бачу постійний запит на інтелектуальні знання. Інтелектуали мають продовжувати відповідати на нього, бо наш ворог вміє працювати з мізками людей і наслідки такого впливу можуть бути катастрофічними.
Адже протилежною стороною відсутності знань, мудрості є узалежнення людини. І тут про не бажання повноцінно жити, намагання закритися у собі. Мізерність цілей призводить до беззмістовного життя та відсутності сили перемогти горе і тяжкі обставини.
І це – моя боротьба, моя відповідальність як освітнього лідера. І вона в тім, щоб піклуватись про духовний й інтелектуальний розвиток того, хто проливає за нас кров. Розуміючи при цьому просту правду – те, що я пишу і про що говорю з військовими, теж просякнуте жахіттями цієї війни.
Джерело: Що таке інтелектуальне волонтерство і чому воно вкрай необхідне Україні
