Біженці з України на Московському вокзалі в Тулі, 23 березня
Організація «Донбас СОС» в якій я працюю з 2014 року прийняла понад 800 тисяч звернень на Гарячу лінію. Кожне звернення – це окрема історія. Переселенці, громадяни з прифронтових територій, громадяни, які проживають в тимчасовій окупації просили в нас поради та ділилися своїми історіями – історіями болю, перемог, відчаю, історіями любові.
Прочитавши допис пані Безуглої, мимоволі згадувала історії людей, які телефонували нам щодо виїзду на окуповані території. Пані Мар’яно, чи назвете ви зрадницею жінку, яка планує виїхати в окуповане місто Донбасу, щоб допомогти пройти відео-ідентифікацію для продовження отримання пенсії своєму літньому батькові, який самостійно не може впоратися з сучасною технікою? Жінка боїться, жінка вагається, жінка питає поради. Зрадниця? Крапка?
Чи зрадниця 74-річна літня пані, яка після смерті свого чоловіка не може самостійно винаймати житло на підконтрольній території, яка боїться змерзнути в сільській хаті, адже регіон, в якому вона проживає не підпадає під дію програм допомоги та надання опалювальних матеріалів. «Там хоч є де жити, там хоч залишився хтось з родичів. Тут я друзів так і не завела», – розповідала жінка у телефонній розмові нашим експертам.
Можу розповісти десятки подібних історій. Неодноразово розповідала їх і чиновникам, і журналістам, і звичайним людям, які не пізнали на собі втрату вимушеного переселення, вимушеної відірваності від коріння, відірваності від своїх хат та будинків, від родичів рідних, від могил рідних, від спогадів дитинства. Вкрай неприємно розповідати такі історії на 10-му році війни, щоб доказати комусь – вони не зрадники, вони жертви.
Хочу підкреслити, що наша організація в своїх консультаціях на гарячій лінії ні в якому разі не підтримує повернення на окуповані території. Як можемо, ми намагаємося втримати від такого кроку людей, розповідаючи про небезпечність такого шляху, про фільтрації в Шереметьево, коли зі 100 осіб пропускають лише 20 (наразі, громадяни України можуть потрапити на територію рф, щоб потім їхати далі в рідні місця на окупованій території лише через московський аеропорт Шереметьєво). Ми усвідомлюємо, що людина, яка за умови практичної неможливості виїхати на окуповані території, наважується на такий крок – знаходиться у надзвичайно складних обставинах. Крім того, враховуючи небезпеку та вкрай складну логістику, не можу сказати, що факти виїзду в окупацію масові.
Слово має вплив, слово має силу особливо, якщо це слово публічної особи. Висловлювання народної обраниці щодо зрадництва тих, хто прийняв важке рішення про виїзд стигматизує людей, які вимушені робити цей вкрай складний крок. Такі висловлювання сіють розбрат, сіють недовіру до ВПО в цілому (адже потенційно кожен та кожна з них може виїхати, потенційно кожен та кожна з них може стати зрадником).
