Невидимі герої складної операції: як інженери Сил підтримки ЗСУ проривали держкордон на Курщині. Інтерв’ю АрміяInform

Підполковник Іван Веретко — заступник командира 48-ї інженерної Кам’янець-Подільської бригади з психологічної підтримки персоналу.

Підполковник Іван Веретко — заступник командира 48-ї інженерної Кам’янець-Подільської бригади з психологічної підтримки персоналу.

Все своє життя присвятив службі в інженерних військах.

Починав службу у військах спеціального призначення в 1998 році, закінчив Військовий інженерний інститут при Подільському аграрно-технічному університеті у 2005 році, Національний університет оборони України у 2024 році.

Пройшов посади від заступника командира взводу до заступника командира бригади.

Зараз його військова частина — одна з тих, котра працює в Курській області разом з іншими складовими Сил оборони. АрміяInform розпитала військового про складність роботи інженера під час прориву державного кордону, спеціальну психологічну підготовку сапера та чимало іншого.

Говоримо про це саме сьогодні, 3 листопада, коли в Україні відзначається День інженерних військ ЗСУ.

— Чи відрізняється специфіка дій вашої бригади від дій на території України та на Курщині?

— На самій території Курщини специфіка дій не відрізняється від завдань, які виконувала наша бригада на території України. Єдине, що було нове: подолання кордону та інженерних загороджень противника, які знаходились на кордоні.

— Як взаємодіяли з підрозділами ДШВ, СВ ЗСУ?

— Взаємодіяли таким чином, що саперні підрозділи нашої бригади передавалися в підпорядкування десантно-штурмовим підрозділам, а саме: батальйонам, ротам і безпосередньо вже наші засоби зв’язку підлаштовувались під їхню комунікацію.

— Чи є спеціальна психологічна підготовка для саперів? Як це відбувається, розкажіть коротко.

— Сапери проходять смугу перешкод, що імітує умови на полі бою.

Військовослужбовці сержантської ланки проходили курси подолання бойового стресу, щоб бути готовим для реагування на критичні ситуації у своїх підрозділах під час виконання бойових завдань.

— Як ваші командири підрозділів готували (психологічно, морально) своїх людей до дій на території Курської області?

— Підготовка людей, до виконання завдань має надзвичайне значення для формування психологічної стійкості військових. Чим глибші знання і впевненість у своїх навичках, тим спокійніше і впевненіше боєць діє у стресових ситуаціях. Коли людина чітко знає, як реагувати в екстремальних умовах, в бойових діях під ударами КАБ її організм і психіка вже менш піддаються впливу паніки чи невпевненості.

По-перше, треба навчитись знижувати рівень тривоги. Робота сапера — це постійний ризик, і якщо тримати його в собі, довго не протягнеш. Навчаємось управляти диханням, швидко «перемикатись» після завдань і підтримувати емоційний спокій, навіть коли все навколо неспокійне.

По-друге, важливо вміти швидко злагоджуватись із новим колективом. Коли сапер приданий до іншого підрозділу, всі мають розуміти одне одного з півслова, адже в бою немає часу на пояснення. Тому часто проводимо спільні тренування з іншими підрозділами, щоб бути «на одній хвилі».

І останнє — витримка. Життя сапера — це постійний стрес, і треба вміти давати йому раду, швидко відновлюватись та зберігати концентрацію.

Проводилися бесіди та роз’яснювальні розмови, що для війська та держави в цілому це завдання є необхідним. Та всіляко вмотивовували людей на ці дії.

— Чи були на кордоні з РФ готові інженерно-фортифікаційні споруди? Як був укріплений (і чи був укріплений взагалі) кордон з РФ?

— На кордоні з рф були якісні інженерно-фортифікаційні споруди, кордон був укріплений в інженерному плані. Крім фортифікацій, було багато мінно-вибухових та невибухових загороджень, поєднаних в цілому в лінії оборони.

— За рахунок чого, на вашу думку, Силам оборони вдалося прорвати державний кордон: техніка, люди, навченість?

— Кордон вдалось прорвати за рахунок ефекту неочікуваності, навченості людей, які мали певний бойовий досвід та були оснащені хорошою броньованою технікою.

— У мережі вже поширюється інформація, що росіяни окопуються на Курщині. Чи це так? А Сили оборони України?

— Майже з самого початку росіяни почали проводити фортифікаційні роботи по обороні Курщини. Сили оборони України своєю чергою теж почали проводити фортифікаційні роботи задля закріплення та оборони підрозділів на даній території.

— Чи достатньо вашій бригаді особового складу? А техніки? (для дій на Курщині й загалом). Чи треба вам люди, які саме спеціалісти з цивільного життя?

— Це завжди складне питання. З одного боку, у нас є команда, яка щодня показує свою силу, професіоналізм і впевненість. Але, з іншого боку, вмотивовані, цілеспрямовані люди потрібні завжди — адже інженерні війська мають свою особливу специфіку, і тут завжди потрібні ті, хто готовий до роботи під постійним драйвом.

У нас не буває одноманітних днів: то прокладаємо шляхи для техніки, то проводимо розмінування для спецпідрозділів. І кожна нова задача потребує саме тих, хто зможе і витримати напругу, і швидко ухвалювати рішення. Тому навіть коли здається, що людей вистачає, — нові, вмотивовані професіонали точно не завадять.

— Що б ви порадили цивільним людям, які ще не вирішили мобілізовуватися чи ні до Сил оборони України

— Та йдіть до нас! На вас чекає все: і драйв, і дружба, і, як то кажуть, справжні випробування духу і тіла.

Справа, яку ми робимо, — це не просто служба, це битва за майбутнє. На фронті ми не просто захищаємо землю, ми стоїмо за право жити вільно, за життя наших рідних, за Україну, якою ми хочемо її бачити. Кожен, хто приєднається, стає частиною цієї боротьби. Це справжнє випробування, так, але хіба є щось більш епічне, ніж боротися за свою країну і перемагати?

В інженерних військах роботи вистачає не тільки для саперів! У нашій команді потрібні спеціалісти різних профілів, адже інженерні війська займаються найрізноманітнішими завданнями — від будівництва оборонних укріплень до створення шляхів для бойової техніки.

І навіть після нашої перемоги, в інженерних військ буде ще дуже багато роботи щодо розмінування, очищення, знешкодження нашої неньки України від вибухонебезпечних предметів.

— Якими непорушними цінностями та принципами керуєтеся в роботі?

— У своїй роботі я завжди керуюсь принципом справедливості, адже саме вона лежить в основі справжнього лідерства. Для мене важливо, щоб підлеглий особовий склад відчував підтримку та турботу. Боєць, який має виконувати бойові завдання, повинен бути не тільки професійно підготовленим, а й забезпеченим усім необхідним: одягом, харчуванням та вчасно виплаченим грошовим забезпеченням у повному обсязі. Це базові потреби, які мають бути задоволені, щоб військовослужбовець міг повноцінно виконувати свої обов’язки, розуміючи, що за ним стоїть надійна підтримка.

Робота сапера — це не просто виконання бойових завдань, а вічна готовність бути поруч із будь-яким підрозділом (десантно-штурмовими військами, групами спеціального призначення, танковими підрозділами), який потребує їхньої допомоги. Оскільки сапери зазвичай придані іншим бойовим підрозділам, вони мають уміти швидко адаптуватись до нових умов і швидко налагоджувати контакт із чужим колективом. Це непросто, але така специфіка нашої роботи.

— Як це виглядає на практиці?

Сапери не завжди працюють у своїй звичній команді — їх постійно придають іншим підрозділам. Це означає, що кожен сапер має вміти швидко звикати до нового середовища, розуміти завдання, і водночас відповідати за безпеку всього підрозділу.

Робота сапера — завжди складний і небезпечний процес, але, як кажуть, є нюанси. Одна справа — прочистити дорогу для танків. Це завдання чітке, зрозуміле: сапери знають, що перед ними йде броньована техніка, яка готова витримати певний рівень небезпеки. Тут головне — прокласти безпечний коридор і оперативно зреагувати на зміну обстановки.

Зовсім інша історія — розмінування для груп спеціального призначення і не тільки. Це філігранна робота, де від сапера залежить життя не броні, а людей, які потім ітимуть непомітними стежками в тил ворога. Тут потрібна абсолютна точність, акуратність і тиха робота без права на помилку. Зазвичай доводиться працювати вночі чи на незнайомій території, і будь-яка дрібниця може стати вирішальною.

У таких моментах сапери мають бути психологічно готові до високої відповідальності: вони йдуть першими, забезпечуючи шлях для тих, хто несе ключові завдання на передовій, і часто стають невидимими героями складної операції. Адже не дарма девіз нашої бригади — попереду перших.

— Чиї подвиги з-поміж особового складу бригади ви б виокремили, зокрема, під час дій на Курщині?

Двоє військовослужбовців бригади нагороджені Орденом «Золота Зірка» посмертно. Це лейтенант Олександр Боршуляк і молодший сержант Денис Дорофєєєв.

Зокрема, декілька разів підрозділ Дениса Дорофєєва зміг зупинити просування противника завдяки мінним полям, які вони встановили. Загалом на їхньому рахунку були тисячі встановлених мін.

Робота йшла під обстрілами. І Денис отримав поранення, але продовжив мінування. Це зупинило просування бронегрупи противника. 24 січня 2024 року Денис загинув.
Він вчергове влаштовував мінно-вибухові загородження. Коли FPV-дрон противника уразив Дениса, він якраз встановлював протитанкову міну. Відбулась детонація. І молодший сержант, командир відділення, один із кращих саперів отримав поранення несумісні з життям.

Фото з особистого архіву Івана Веретка