За словами спікера китайського МЗС, цей план уособлює об’єднання «більш збалансованих, об’єктивних і раціональних голосів, щоб створити умови припинення вогню». Згідно з цією тезою, Україна поводиться необ’єктивно й ірраціонально, коли відстоює своє право існувати й вимагає сталого миру й покарати вбивць.
Зустріч глави МЗС КНР Ван Ї з головним спеціальним радником президента Бразилії Селсо Аморімом
Варто звернути увагу, що, на відміну від офіційних підписів (签署) 90 країн під спільним комюніке Глобального саміту миру у Швейцарії, китайсько-бразильський план описує розмитіше формулювання «схвального відгуку» (积极回应) — ймовірно, усного погодження незазначеними представниками 110 країн. Ні самого списку країн, ні формату обговорень плану, ані самого документа з підписами чи протоколами заходів у відкритих джерелах знайти не вдалося. Тож чи могло статися так, що це були просто схвальні відгуки під час двосторонніх зустрічей, де серед інших тем (наприклад, інвестиції з Китаю) обговорювали й російсько-українську війну? А в підсумку через загальну атмосферу зустрічей китайська сторона інтерпретувала все це як виключно схвальні відгуки? Крім Південної Африки, ми не помічали схожих формулювань у публікаціях дипломатичних інституцій сотні країн. Навіть та сама підтримка останнього, більш розгорнутого в рамках «Друзів миру» плану Швейцарією, про яку писали численні медіа, під час більш детального аналізу спростилася до тези про те, що «китайсько-бразильська дипломатична робота може бути цікавою» і що швейцарці ні до чого не долучилися, нічого не підписували й просто «підтримують принципи цієї ініціативи, бо там йде мова про припинення вогню і політичне врегулювання».
Чому ж саме 110 країн? ООН визнає 193 держави й дві країни у статусі спостерігачів. Комюніке Глобального саміту миру 16 червня підписали 80 країн. Майже відразу три країни відкликали свої підписи, натомість нові поступово додалися. 28 червня 2024 року Мікронезія стала 85-м підписантом. І якщо станом на кінець червня відняти кількість підписантів Саміту миру від загальної кількості країн у світі, вийде… 110 країн. Тому є підозра, що до списку китайських 110 країн автоматично увійшли всі країни, які не підписали комюніке Саміту миру й були сприйняті китайською стороною як такі, що погоджуються з китайською ініціативою.
Крім того, над підготовкою Саміту миру для збору 90 підписів Україна активно працювала більш ніж шість місяців. Як Китаю навіть неформально вдалося організувати підтримку 110 країн за пару місяців — невідомо. Тим паче, що мова, схоже, йшла про двосторонні зустрічі.
Крім загадкового співпадіння з сумою поділених на умовні два табори країн, є й інші підозри щодо прямого політичного протиставлення китайсько-бразильського плану українському.
Ось фото — Глобальний саміт миру у Швейцарії, комюніке якого офіційно підписали 90 країн світу.
Під час Саміту миру у Швейцарії.
А ось інше фото — з повідомлення китайського МЗС про зустріч з бразильськими колегами 29 липня і з першою згадкою про «більш ніж 110 країн», які «позитивно відгукнулися» про китайсько-бразильський план. Без жодного переліку країн, документів чи інших доказів.
Головний радник президента Бразилії Селсо Аморім (праворуч) і спеціальний представник уряду Китаю з питань Євразії Лі Хуей (другий ліворуч) під час зустрічі
На фото внизу, схоже, спроба виправити свою доказову базу зустріччю «Друзів миру» 29 вересня в рамках 79-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, на яку з 20 запрошених країн з’явилися 17 і лише 13 із них підписали спільне комюніке. То чи дійсно така глобальна підтримка китайсько-бразильського плану?
Під час засідання групи «Друзі миру» в ООН, 28 вересня 2024 р.
Варто також звернути увагу на спроби Китаю протиставити наративи щодо «провального» Саміту миру та згенерувати враження «успішної» зустрічі «Друзів миру». Фото засмученого Володимира Зеленського активно тиражували в китайських медіа як доказ провальності саміту.
Президент Володимир Зеленський на полях Саміту миру у Швейцарії.
Натомість фото широко усміхненого очільника китайського дипломатичного відомства Вана Ї демонструють успішність візуально подібного саміту — і китайські медіа це також активно публікують.
Ван Ї (у центрі) під час засідання групи «Друзі за мир» в ООН, 28 вересня 2024 р.
Але крім питання кількості підписантів, є значно важливіше: чи можна вважати ті шість пунктів, які підготував Китай за підсумками візиту свого спецпредставника з урегулювання російсько-українського конфлікту Лі Хуея у країни Глобального Півдня, мирним планом / ініціативою в повному розумінні цього слова?
Пропозиція Китаю передбачає такі кроки:
— Дотримання «трьох принципів охолодження ситуації»: зупинення воєнних дій, незагострення конфлікту й непоширення його на нові території. Але в такій ситуації принцип непоширення конфлікту на нові території аж ніяк не дорівнює охолодженню ситуації — навпаки, створює передумови для РФ атакувати українську територію зі зрослою силою. Адже Росія буде інтерпретувати цей принцип у разі його імплементації як чергову заборону для України бити по російській міжнародно визнаній території у відповідь.
— Визнання, що діалог і перемовини — єдиний шлях «розв’язати кризу». Досвід перемовин з Росією наочно довів, що, по-перше, слова мають значення — і якщо від самого початку задіяні некоректні формулювання, як «криза» замість «війна», то процес має потенціал перетворитися на аналог тих перемовних треків, у яких перебувала Україна в попередню фазу війни з 2014-го до 2022-го. Утім Україна ніколи не відмовлялася від переговорів і діалогу щодо найважливіших питань: звільнення військовополонених, незаконно ув’язнених у РФ громадян України, повернення тіл загиблих. Зусилля України на гуманітарному треку не можна ігнорувати — саме українська сторона послідовно ініціювала ці перемовини.
Спеціальний представник уряду Китаю з питань Євразії Лі Хуей під час брифінгу щодо «кризи» в Україні, 27 серпня 2024 р.
— Сторони конфлікту мають уникати нападів на цивільних осіб і цивільні обʼєкти, захищати жінок, дітей та інших жертв конфлікту, а також поважати основні права військовополонених. Цей пункт також має бути адресований Російській Федерації, представники якої фільмують страти військовополонених і вбивають українських журналістів під час етапу від одного місця незаконного ув’язнення до іншого.
— Протидіяти використанню ядерної, біологічної та хімічної зброї, запобігати поширенню ядерної зброї й уникати ядерних криз. Справжній ядерний тероризм РФ у різних його виявах — окупація ЗАЕС, постійна загроза для Рівненської АЕС, маніпуляції Росії в інформаційному просторі довкола нібито спроб України «влаштувати ядерний тероризм проти РФ», ядерне залякування в першу чергу Заходу й України — частина постійної стратегії РФ з нав’язування світу права сильного замість сили права. Наступний пункт — протидія нападам на ядерні об’єкти, винесений окремо, — також свідчення успішної роботи РФ у впровадженні цієї ідеї.
«Яка країна є власником Запорізької атомної електростанції?» — сам факт існування такого питання на найбільшому форумі в Китаї чітко демонструє ситуацію в інформаційному просторі КНР, де влада активно просуває тезу про зупинку вогню без повернення Україною своїх територій. Фактично вона називає російськими окуповані території, включно із Запорізькою АЕС. Китайський медіапростір переважно ретранслює повідомлення російських медіа (і досить специфічних західних аналітиків), у ньому українські війська весь цей час «намагаються атакувати ЗАЕС» і таким чином ставлять під загрозу глобальну спільноту.
Окупант на варті поблизу ЗАЕС в Енергодарі.
Ось ще один приклад «заміру температури» китайського інформаційного простору: стаття від 12 серпня, що «містить текст, згенерований штучним інтелектом», — тобто для її написання алгоритми проаналізували ряд джерел китайською мовою. Вона має промовисту назву — «Запорізька атомна електростанція сильно постраждала від українських військ: світовий енергетичний ринок у кризі». І не важливо, чи це авторська маніпуляція, чи дійсно підсумок аналізу штучним інтелектом китайськомовного інфопростору. Важливо усвідомити факт, що в такому інфополі живе 1.1 мільярда китайських користувачів інтернету. Щоправда, решту «дістає» національне телебачення (99,79 % охоплення населення) зі схожими наративами.
У такому інфопросторі, де українські війська постійно атакують ЗАЕС, 5-й пункт китайсько-бразильського плану — «Протидії атакам на мирні ядерні об’єкти» — варто сприймати виключно як такий, що вказує на звинувачення української сторони в «небезпечних» і «неправильних» діях.
Друга частина першого речення п’ятого пункту взагалі виказує свою ідеологічну позицію: «反对攻击核电站等和平核设施» — «протидія атакам на атомні електростанції та інші мирні атомні об’єкти». Саме повторне використання слова «атомна» визначальне, адже без одного ієрогліфа в центрі «和平核设施» фраза змінює суть від «мирних атомних об’єктів» до «об’єктів цивільної інфраструктури». Китайські громадяни чітко знають, що Росія масово знищує цивільну інфраструктуру України, і якби цей пункт плану не містив повторної вказівки на «атомність», то вийшло б так: «Протидія атакам на атомні електростанції та інші об’єкти цивільної інфраструктури» — і тут звинувачення падало б саме на Росію. Але нинішнє формулювання покладає провину виключно на Україну з її спробами повернути собі свою територію і станцію.
Аналогічний інформаційний контекст визначає тон й адресата 4-го пункту плану: «Виступати проти використання зброї масового знищення, особливо ядерної, біологічної та хімічної зброї». Читачі вже можуть здогадатися, яку сторону в китайському інформаційному просторі звинувачують у загрозі використання біологічної та хімічної зброї. Китайські сайти новин охоче цитували російські медіа з їхніми фейками про «американські біолабораторії в Україні». «Супутникова зйомка: біологічні лабораторії США в Україні», — писав головний рупор китайської влади агенція Сінхуа.
Аналізувати план варто також з призми ймовірної особистої упередженості його активних комунікаторів і промоутерів. Наприклад, предметні дискусії у Бразилії веде спеціальний посланець Китаю Лі Хуей. Це саме той дипломат, який у 2019 році отримав орден з рук Володимира Путіна й наступного, 2020 року написав есей, де зазначав, що Пекін і Москва «стоятимуть пліч-о-пліч і нарощуватимуть співробітництво, міжнародний порядок буде непохитний, а глобальні принципи — незаперечні» і що обидві сторони «демонструватимуть тверду підтримку зусиль одна одної щодо захисту власного суверенітету, безпеки, територіальної цілісності та інших основних інтересів». У цьому випадку не видається можливим говорити навіть про номінальний нейтралітет щодо України, яка вже на той момент була у стані збройного конфлікту з Росією.
До речі, у згаданій публікації китайського МЗС є ледве помітна різниця формулювань: війна тричі згадана як «українська криза», двічі як просто «криза» та один раз як «російсько-українські військові дії / справи». Чи могло бути так, що у своїх усних обговореннях російсько-української війни з іншими країнами китайська сторона була більш відвертою щодо російського залучення й відповідальності і називала «українську кризу» російсько-українською війною? Можливо, це допомагало отримати схвалення, тоді Китай в односторонньому порядку виходив з комунікацією війни як «української кризи»?
— Спільно підтримувати міжнародну співпрацю в енергетиці, у фінансах, торгівлі зерном, транспорті тощо, спільно підтримувати безпеку ключової інфраструктури, такої як нафто- та газопроводи, енергетичні об’єкти та підводні оптичні кабелі, а також забезпечувати стабільність глобальної системи постачання. У цьому пункті, по суті, Китай висловлює одне з основних побажань щодо ситуації довкола російсько-української війни — деескалація заради глобалізації. Але аби досягнути реальної деескалації, потрібен додатковий тиск на сторону, яка постійно ескалює ситуацію — тобто на Росію.
Глава МЗС КНР Ван Ї і головний радник президента Бразилії Селсо Аморім під час засідання групи «Друзі за мир» в ООН, 28 вересня 2024 р.
Хоча, знову ж таки, підсумковий, шостий пункт починається сповненим звинувачень Заходу закликом: «Виступаємо проти фрагментації світу і створення закритих політичних чи економічних блоків». Ця теза співзвучна з позицією багатьох країн Глобального Півдня, адже принаймні частина цих гравців переконана, що ця війна — всього лише засіб «поганого Заходу» вкотре перерозподілити світ на зони впливу. А фраза «Закликаємо до посилення міжнародного співробітництва з питань енергетичної, валютної, фінансової, торговельної, продовольчої безпеки та захисту безпеки критичної інфраструктури, такої як нафто- і газопроводи» містить прямий заклик не заважати торгувати з Росією, як раніше, адже після початку війни валютна й фінансова складові торгівлі з Україною не змінилися, а «енергетика», тобто нафта, яку, попри складнощі, купують Китай та Індія, і є головною «олією», яка розпалює вогонь цієї війни. Бо в китайській формулі миру такою «олією» цинічно називають західну зброю, яка дозволяє Україні виживати. «Приємним» бонусом є також відсутність заклику не продавати вкрадене зерно з окупованих територій у пункті про продовольчу безпеку.
Так чи інакше, додану вартість від будь-якої мирної ініціативи вимірюють, по-перше, докладно прописаними кроками до тих цілей, які ставить ініціатива, по-друге — прописаними механізмами реагування на порушення тих чи інших умов, вказаних у документі. Від дотримання цих умов залежить, чи можна мирну ініціативу називати мирним планом. З цього погляду китайсько-бразильська ініціатива точно не є повноцінним мирним планом — адже не прописані ані практичні кроки до поставлених цілей, ані механізми реагування на порушення зазначених принципів. Хоча насправді Китай міг би бути реальною силою, яка має важелі тиску на Російську Федерацію — але у плані не запропоновано жодного практичного кроку.
Це вкотре доводить, що Україні не можна нав’язувати мирні плани ззовні — за основу врегулювання має братись уявлення України про те, якими є її першочергові безпекові потреби. І з погляду відповідності критеріям проробки кроків у деталях і наявності механізмів реагування План перемоги президента Зеленського значно ближчий до того, щоб називатися мирним планом, адже містить принаймні опис інструментарію, яким планують досягати поставлених цілей. Але публічна частина не містить відповідей на питання про порушення зазначених умов і механізмів реагування на порушення.
Президент України Володимир Зеленський під час презентації Плану перемоги в парламенті, 16 жовтня 2024 р.
Перший пункт Плану перемоги, що згадує про запрошення в НАТО як неминучість, не враховує основного ризику в нашій ситуації: запрошення не дорівнює членству в Альянсі автоматично. Між запрошенням України в НАТО і членством в організації може минути певний час, протягом якого на нашу територію не поширюватимуться гарантії Альянсу. Окрім того, лишається відкритим питання, на яку територію поширюватимуться гарантії безпеки. І можна впевнено стверджувати: якщо Україна отримуватиме запрошення в НАТО, це не може бути поєднане з операцією в Курській області РФ, що зазначено як другий пункт цього плану. Тобто Альянс не підтримає цих дій, адже це один з найбільших страхів його представників — опинитись у тому чи іншому виді прямого військового протистояння з РФ.
Утім пункти, що стосуються неядерного стримування, стратегічного економічного потенціалу і спільного з партнерами захисту українських природних ресурсів і покладів корисних копалин, і — особливо — пункт про післявоєнну присутність українських військових контингентів у Європі переконливо доводять, що Україна прагне бути не лише споживачем безпеки як блага, яке мають забезпечити партнери, а й її контрибутором. І з цього погляду план можна розглядати як перспективний — адже йдеться не лише про інтереси України, але й країн, які так чи інакше надавали й надають допомогу.
Звісно, Україна не змінить того факту, що гравці ззовні будуть пропонувати свої мирні побажання чи мирні плани як альтернативні. Але Україна має наполягати на тому, що саме наше бачення є вирішальним, якщо сформуються умови майбутнього врегулювання, у першу чергу безпекові. І якщо гравці ззовні дійсно щирі у своєму бажанні миру, вони братимуть за основу наше бачення й у чесному діалозі шукатимуть точки дотику свого бачення з нашим.
Так, у випадку китайсько-бразильського плану та його обговорень немає місця ілюзіям. Потрібно чітко усвідомлювати загрози й упередженість «нейтральних» сторін-(не)підписантів. І активно комунікувати про ці ризики західним партнерам, адже і в Європі, і в Сполучених Штатах є відчутний прошарок стейкхолдерів, які можуть вірити або бажати вірити в нейтральність такої позиції й активно просувати цей план.
