Звідки береться опалення й гаряча вода в будинках киян, як працюють ТЕЦ і котельні, що таке тепловий пункт, чому нам варто відмовитися від бойлерів і чи треба буде взимку зливати воду з батарей? Віледж продовжує розповідати про те, як працює комунальна сфера. У другій частині тексту про труби пояснюємо про опалення й гаряче водопостачання.
У першій частині тексту було про холодну воду й каналізацію. Почитайте, якщо ще ні.
Хто відповідає за гарячу воду й опалення
Постачанням гарячої води й опалення в більшість будинків киян займається комунальне підприємство «Київтеплоенерго». Довгий час теплові мережі були в руках приватної компанії «Київенерго», але у 2018 році їх остаточно повернули до комунальної власності. Як постійно повторюють у КМДА – в аварійному стані.
Частину мешканців Києва (жителів Дарницького та Дніпровського районів) забезпечує теплом і гарячою водою компанія «ЄвроРеконструкція», яка є оператором Дарницької ТЕЦ (ТЕЦ-4). У місті працюють також приватні котельні, але кількість будинків, які вони охоплюють, незначна.
Звідки береться гаряча вода й опалення
Міський голова Віталій Кличко все давно розʼяснив: щоби холодна вода стала гарячою, її треба підігріти. Як саме це відбувається? Воду «підігрівають» на теплоелектроцентралях (ТЕЦ), станціях теплопостачання або котельнях – загалом «Київтеплоенерго» має близько 160 таких джерел тепла. Цю підігріту воду називають теплоносій, оскільки вона й переносить тепло до осель. Теплоносій тече трубами до теплових пунктів, де його розбавляють до потрібної температури й пускають до будинків і квартир. Це якщо просто. Тепер більш детально розберемо всі етапи.
Що таке ТЕЦ
ТЕЦ, або теплоелектроцентраль – це електростанція, яка виробляє одночасно електроенергію й тепло шляхом спалення пального. Такий процес ще називають когенерацією або комбінованою генерацією. Він вважається більш ефективним та екологічним, ніж виробництво однієї лише електричної енергії.
«Конденсаційні теплові електричні станції [ті, що виробляють лише електроенергію – ред.] мають ККД максимум 40%. Це означає, що ви спалюєте 100% палива, а лише 35–37% йде на виробництво електроенергії. Ефективність дуже сумнівна. Тому в «совку» придумали таку штуку, як ТЕЦ», – пояснює Віледжу теплоенергетик Денис Романович.
Під час роботи звичайних конденсаційних електростанцій виробляється пара. Цю пару конденсують (звідси й назва цього типу станцій), отриману воду охолоджують, зазвичай – повертають у річку. «Це означає, що треба гріти річку, причому в промислових масштабах. Дуже велика віддача тепла призводить до таких неочевидних для побутового споживача речей, як теплове забруднення екології, – пояснює теплоенергетик. – І для того, щоб не гріти річку, стали гріти місто. Так від теплових електричних станцій перейшли до ТЕЦ».
Обладнання на теплоелектроцентралі. Фото: «Київтеплоенерго»
Як саме працює ТЕЦ
Холодну воду подають на енергетичні котли – це величезні агрегати, які складаються із сотень трубок. У топці котла спалюють пальне. Найчастіше – природний газ, але може бути й вугілля. Приміром, Дарницька ТЕЦ використовує обидва види палива. Паливо горить, вода в трубах нагрівається (Кличко таки мав рацію) й перетворюється на пару температурою понад 500 градусів. Цю пару з дуже високим тиском подають на енергетичні турбіни, а вони перетворюють теплову енергію водяної пари на механічну енергію обертання. Ось так на ТЕЦ виробляють одночасно електричну й теплову енергію. Електроенергію подають у єдину енергосистему України, а теплову використовують для опалення й забезпечення гарячою водою киян.
Поверхня нагріву котла складається із сотень трубок, якими циркулює вода під час нагрівання, перш ніж потрапити в теплові мережі міста. Фото: КМДА
Які ТЕЦ гріють Київ
У Києві три такі станції – великі комунальні ТЕЦ-6 на Троєщині й ТЕЦ-5 на Видубичах, а також відносно невелика ТЕЦ-4 (або Дарницька ТЕЦ), яка перебуває в приватних руках.
«У Києві 70% теплопостачання базується на ТЕЦ-5, це найбільша станція в Україні. Лівий берег частково гріється від ТЕЦ-6, а решта – від районних котелень. ТЕЦ-4 постачає тепло дуже маленькому відсотку споживачів, за масштабами її можна розглядати як районну котельню», – пояснює Романович.
Київська ТЕЦ-5 – це найбільша теплоелектроцентраль в Україні. Фото: «Київтеплоенерго»
Дві комунальні теплоелектроцентралі в Києві працюють дещо по-різному. На ТЕЦ-6 є дві градирні – це бетонно-металеві вежі висотою близько 90 метрів. Вони потрібні для охолодження технологічної води. Річ у тому, що на ТЕЦ-6 використовують замкнений цикл водовикористання. Нагріту воду подають зверху градирні, далі вона стікає донизу і, охолонувши, знову подається до технологічних процесів станції. На ТЕЦ-5 цикл – незамкнений, воду щоразу беруть із Дніпра.
Бетонно-металеві вежі на ТЕЦ-6 – це градирні, вони потрібні для охолодження технологічної води. Фото: «Київтеплоенерго»
Вода в градирнях розбризкується й так охолоджується. Фото: «Київтеплоенерго»
А де ТЕЦ-1, 2, 3
Чому в Києві працюють ТЕЦ-4, ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6, але немає першої, другої й третьої? Формально ТЕЦ-2 і ТЕЦ-3 є. Але вони вже працюють не як електроцентралі, а як станції теплопостачання – тобто виробляють лише тепло, а електроенергію – ні. І за масштабами вони значно менші за потужні ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6. А от перша теплоелектроцентраль у Києві вже не функціонує, хоча її приміщення залишилося. Його використовували як лабораторію для тестування обладнання й тренування майбутніх працівників електростанцій, розповідає Денис Романович.
Колишню ТЕЦ-3 (зараз СТ-1) збудували в 1937 році. Після Другої світової війни в межах лендлізу тут встановили обладнання швейцарського конгломерату Foster Wheeler AG. Воно працює досі. Фото: «Київтеплоенерго»
Як працюють котельні
Окремі житлові масиви отримують тепло й гарячу воду від котелень. Їх побудували, бо не завжди раціонально качати тепло через усе місто від ТЕЦ, пояснює фахівець.
Котельні, на відміну від ТЕЦ, не виробляють електроенергію. Там воду (теплоносій) нагрівають до необхідної температури в котлах, а потім мережевими насосами качають до теплових пунктів будинків. Як паливо використовують природний газ.
Котли на котельнях – посудини під тиском у формі бочок. Фото: КМДА
Станції теплопостачання – це ті самі котельні, тільки більші. Раніше вони були ТЕЦами, але з них демонтували турбіни, переробили котли – і тепер вони більше не виробляють електроенергію.
Котли на станції теплопостачання в Києві. Фото: КМДА
Що відбувається на заводі «Енергія»
Ще одне джерело тепла в домівках киян – це сміттєспалювальний завод «Енергія» на Позняках. Він переробляє чверть твердих побутових відходів киян і забезпечує теплом близько 300 будинків району.
Відходи для заводу завозять з усіх районів столиці й звалюють у бункер – такий собі «сміттєвий бак», тільки розміром із семиповерховий будинок. У бункері відходи оглядають, щоби на спалювання не потрапило небезпечне сміття, приміром, будівельні відходи. Вантажать і переміщують сміття в бункері за допомогою грейферів – це гігантські мацаки, схожі на ті, що в автоматах з іграшками. Далі сміття підсушують і відправляють на спалювання. На «Енергії» теж встановлені котли: унаслідок спалювання відходів вода в них нагрівається й далі несе тепло до будинків.
Грейфер – кран для підйому відходів на заводі «Енергія». Фото: «Київтеплоенерго»
Як дізнатися, із якого джерела береться опалення в моєму будинку
Для початку можна заглянути в платіжку. Якщо, приміром, вона від «Єврореконструкції», то ви отримуєте тепло від Дарницької ТЕЦ. Якщо рахунок вам виставляє «Київтеплоенерго», значить, ваш будинок приєднаний до комунальних мереж. Але з якого саме джерела у вас тепло й гаряча вода, ви не дізнаєтеся. Для цього треба було би отримати схему теплопостачання міста – а це закрита інформація, якою не будуть ділитися із широким загалом, особливо в умовах війни.
Як тепло й гаряча вода потрапляє до будинків
Зараз буде дуже багато «тепла»: теплову енергію від джерел тепла несе теплоносій (це дуже гаряча вода чи водяна пара). Магістральними й розподільчими трубами він доходить до теплових пунктів, а звідти – до будинків. Загалом це 2,7 тисячі кілометрів мереж – і це лише комунальні.
Щоб вода циркулювала трубами, у місті працюють 19 насосних станцій.
Для чого потрібен тепловий пункт
Тепловий пункт – це місце, де «готують» гарячу воду й опалення для будинків. Зазвичай вони розташовані в підвалах будинків, рідше – в окремих спорудах. Головне завдання теплового пункту – регулювати тепло в залежності від температури на вулиці.
У тепловому пункті встановлені насоси, які забезпечують циркулювання води в системі опалення й гарячого водопостачання. «Без циркуляції гаряча вода охолоне в стояках, і мешканцям довго доведеться спускати воду й чекати, поки нагріта вода дійде від теплового пункту», – пояснюють у «Київтеплоенерго».
Один із центральних теплових пунктів у Києві. Фото: КМДА
Чому індивідуальні теплові пункти – це краще
Теплові пункти бувають центральними й індивідуальними. Центральні обслуговують дві й більше будівель, а індивідуальні – лише одну.
У Києві діють програми, за якими місто співфінансує з мешканцями будинків встановлення індивідуальних теплових пунктів (ІТП). З ними мешканці можуть самі регулювати температуру води в батареях – робити її меншою, якщо на вулиці потеплішає, і навпаки. У будинку з ІТП також можна встановити систему, що забезпечить рівномірний розподіл теплоносія. Це допоможе уникнути ситуацій, коли мешканці верхніх поверхів відкривають кватирки, щоб охолодити квартири, тоді як їхні сусіди з нижніх поверхів мерзнуть. Встановлення індивідуального теплового пункту може зекономити мешканцям від 10 до 30% на оплаті за тепло.
Але якщо будинок перейшов на індивідуальний тепловий пункт, то йому також доведеться встановити генератор длянасосів. Інакше під час відключення світла вода не буде циркулювати в системі.
У будинках з індивідуальним теплопунктом мешканці можуть налаштовувати температуру зі свого смартфона. Фото: КМДА
Чому опалення не включають миттєво, коли стає холодно
За законом, місто може вирішити почати опалювальний сезон, коли середньодобова температура опускається до +8 градусів і залишається такою протягом трьох діб поспіль.
Процес підключення зазвичай займає до 7–10 днів. Спочатку тепло вмикають у садочках, школах і лікарнях – за заявками їхніх керівників. Після цього підключають житлові будинки, але не відразу всі.
«Неможливо включити опалення в усіх будинках Києва за один день, тому що різке збільшення теплового навантаження може призвести до непередбачуваних наслідків у роботі теплових мереж, – пояснюютьу «Київтеплоенерго». – На черговість включення впливає також висота будинків і їхнє розташування. Спочатку підключаються будинки, які розташовані нижче та мають меншу кількість поверхів (висоту). Після стабілізації гідравлічного режиму підключаються висотні будинки й ті, що розташовані вище відносно інших».
Чому гарячу воду відключають щоліта
Щоліта в Києві проводять гідравлічні випробування. У труби подають воду під підвищеним тиском. Так шукають слабкі місця в тепломережах. Якщо трубу прорве – таке слабке місце знайшли. Ділянку підлатають до холодів, щоб узимку обійшлося без аварій.
«Якщо взимку під час морозів прорве трубу, то це буде гірше, ніж улітку потерпіти трішки без гарячої води, – пояснює теплоенергетик Денис Романович. – Проведення гідравлічних випробувань закладено в саму систему централізованого теплопостачання. Це не якийсь пройоб «Київтеплоенерго» або ще когось. Система була так побудована, що влітку мають проводити гідравлічні випробування й ремонти. Я скажу більше: вся енергетика так побудована. Улітку найменше навантаження на енергосистему, немає великого споживання – і більшість обладнання відправляють на ремонт. Ми цього року мали дуже багато проблем, тому що атомні блоки влітку йдуть на ремонт».
Гідравлічні випробування тепломереж проводять почергово на різних ділянках. Поки вони продовжуються, споживачам відключають гарячу воду. За нормального сценарію випробування кожної ділянки мали би тривати два тижні. Тобто киянам треба було би гріти собі воду в каструльці для душу лише протягом 14 днів. На ділі гарячої води може не бути місяць, а то й усе літо. Це означає, що під час випробувань на ділянці мережі таки знайшли тонке місце. Трубу треба замінити чи відремонтувати, а потім знову перевірити на міцність.
«Якщо під час випробувань трубопровід пошкоджується, ми бачимо, де його необхідно міняти. Потім знову відбуваються випробування, і ми не застраховані від повторних пошкоджень», – пояснює заступник голови КМДА Петро Пантелеєв.
Якщо літніх відключень як таких уникнути неможливо, то їхня тривалість була би меншою, якби тепломережі не були в аварійному стані.
Наскільки все погано з трубами й чому так сталося
З трубами все погано. За словами Петра Пантелеєва, близько 22% із загальної кількості трубопроводів у Києві вже двічі відпрацювали свій ресурс.
Керівництво міста повторює, що тепломережі дісталися йому в критичному стані після того, як багато років були в приватних руках. За оцінками київської влади, аварійними були до 80% труб. Але від 2018 році ситуація кардинально не покращилась. До великої війни в Києві замінили 370 із 2700 кілометрів трубопроводів. Після повномасштабного вторгнення цей процес сповільнився: у 2022–2023 роках замінили 90 кілометрів, у 2024 році планували замінити ще 55. Оновлення мереж не встигає за їхнім старінням, і все одно аварійними залишаються близько 70% труб.
Справжня причина занепаду системи теплопостачання міста – не в діях попередників, а в низькому тарифі та популізмі політиків, які відмовлялися його переглядати, вважає теплоенергетик Денис Романович.
«Якщо ми ведемо нормальну економічну діяльність, то в ціну продукту або послуги мають бути включені амортизаційні відрахування. Амортизаційний фонд – це гроші, які потрібні, щоб повністю поміняти все обладнання. Візьмемо до прикладу молокозавод: ви купили для нього обладнання за 2 мільйони гривень. Ви визначаєте період, за який ви хочете повернути ці кошти, і в ціну кожного літра молока вкладаєте кілька копійок на це. Так, за пʼять чи сім років ви маєте кошти, щоб купити новий завод. Ці кошти ви використовуєте на відновлення обладнання: купуєте новий насос, трубу, пастеризатор. Так функціонує нормальне економічне підприємство», – пояснює фахівець.
Водночас комунальні підприємства не можуть вести нормальну економічну діяльність, а функціонують коштом дотацій. Причина – занижені тарифи.
«Тариф зараз не тільки не покриває амортизаційний фонд, він не покриває навіть собівартість послуги. Якби люди побачили, скільки має коштувати 1 гігакалорія тепла, щоб пофіксити всі теплові мережі, вони би Кличка на вили підняли. І будь-якого іншого мера в Україні, бо це ситуація системна. У Європі тепло – це найдорожча послуга, і не просто так. А в нас протягом 30 років кожен політик обіцяє, що тарифи не зміняться, а люди вірять, що тепло й вода беруться самі собою. Вони не готові платити. У результаті 30 років не вистачає грошей на ремонт і заміну труб. Це призводить до того, що заради політичних балів у нас убивають труби, які ніхто не бачить, бо вони в землі. А коли змінюється одна компанія на іншу, розрив уже такий, що полагодити всі ці 2,7 тисячі кілометрів за два чи пʼять років нереально, і навіть за десять – складно. І розрив дедалі збільшується, бо тариф не нараховують нормально».
Реконструкція тепломережі на Сирці. Фото: КМДА
Повне оновлення системи теплопостачання потребувало би десятків мільярдів гривень. Ще шість років тому в «Київтеплоенерго» говорили про суму в 1,3 мільярда доларів – це понад 30 мільярдів гривень за тодішнім курсом. І на той момент місто не могло виділити таку суму з бюджету. А тепер в умовах війни – і поготів не знайде 50 мільярдів гривень (якщо перерахувати цю суму за чинним курсом).
Замінити всю систему теплопостачання за раз неможливо не тільки через брак коштів, але й через дефіцит фахівців. «Якщо наявні ресурси розмазати за всією довжиною тепломереж, то виходить тільки латати труби. Бо логічніше залатати в багатьох місцях, ніж замінити в одному, адже тоді все інше не вийде відремонтувати», – коментує експерт стан тепломереж.
Ремонт магістрального трубопроводу у Святошинському районі. Фото: «Київтеплоенерго»
Чому труби постійно прориває в одному місці? Невже не можна їх замінити
Памʼятаєте фонтани з окропу біля Либідської чи на Мосту Патона? А, можливо, у вас у дворі кілька разів за зиму розривають яму, щоб підлатати труби? Чому так стається, що тепломережі рве в одних і тих самих місцях?
Причини можуть бути дві, пояснює Денис Романович. Перша – це стан труб у цьому конкретному місці.
«Знос труб буває різний. У системі є нові ділянки, але їх менш як 10%, є ділянки, що побудовані в 90-х, а є такі, що побудовані в 50-х. На останніх буде більше проблемних місць. Я бачив труби – мов їжаки, там стільки чопіків [затичок – ред.] забито, що вони ніби їжак у голках. Це не тільки в Києві, це всюди така ситуація. Якщо вся труба в чопіках, то, зрозуміло, там постійно буде якась проблема, – пояснює він. – Або ж може бути поганий ремонт. І все це – результат обмежених ресурсів. Замість того, щоб купити одну якісну трубу, місто купує якусь китайську, зате не одну, а 20. А вони можуть не витримувати великий тиск. Ще один момент – не вистачає людей. Немає стільки ремонтних бригад, щоби поїхати й поміняти всю трубу. Бригади приїжджають і в кращому разі міняють якусь ділянку, а в гіршому – кладуть хомут або забивають чопік».
Друга причина частих аварій – це складні гідравлічні умови на ділянці, тобто висока температура чи тиск води. «Система працює нерівномірно. Десь навантаження більше, десь – менше. Якщо гідравлічні умови складні, то в цьому місці будуть постійні проблеми. Бо кожен елемент системи буде працювати під підвищеним напруженням», – каже фахівець.
Прориви на Либідській площі стаються якраз через надскладні гідравлічні умови. «ТРЦ Ocean Plaza розташований через річку від ТЕЦ-5, майже біля мережевих насосів, тому там шалений тиск, усе рветься й постійно ці величезні фонтани», – каже Романович.
На Либідській площі у 2021 році замінили теплотраси, але це не врятувало від проривів. Фото: «Київтеплоенерго»
На мосту Патона проходить теплова магістраль, яка живить частину лівого берега Києва. Ця ділянка теж недалеко від ТЕЦ, тому там великі ризики аварій.
У чому проблема централізованих систем
Перший мінус – це гідравлічні випробування. Вище ми вже пояснили, що централізована система теплопостачання побудована так, що без них неможливо обійтися.
Друга проблема – мережі вимагають постійної заміни, а оскільки протяжність труб – колосальна, то на це треба сконцентрувати багато ресурсів. «Ви не можете пустити цей процес на самоплив на 10 років, а потім усе пофіксити за раз. Централізована система цього не пробачає. Треба постійно замінювати мережі, щоб не розходився баланс між старінням та оновленням», – каже Денис Романович.
Щоб встигати за старінням мереж, треба було би міняти 150–200 кілометрів труб на рік, казали в КМДА. Тоді коли ресурсу на це немає, місто замінює лише «найвразливіші ділянки», які виявляють під час гідравлічних випробувань.
На Лукʼянівці відремонтували трубопровід 1970-х років. Пошкодження виявили під час гідравлічних випробувань. Фото: КМДА
Як же тоді в Європі
КМДА часто повторює, що система теплопостачання столиці – одна з найбільших у Європі. Як же в інших європейських містах розв’язали це питання?
«У Європі немає високої централізації теплопостачання. Тільки зараз Данія та скандинавські країни, які вважаються прогресивними в цій сфері, приходять до централізованих систем. У інших країнах ці системи децентралізовані. Чому? Бо була різна філософія. У «совку» так бачили, в Європі – по-іншому. Тепер Європа має свої проблеми й виклики, а ми – свої. Але порівнювати одне місто з іншим – не дуже коректно, бо в нас своя історія, школа, філософія побудови системи. Вона має плюси й мінуси», – вважає Денис Романович.
Мінуси централізованих систем ми вже розібрали. Які ж є плюси? «Перший у тому, що централізованою системою простіше керувати, можна налаштувати більш ефективну й екологічну роботу всього міста. Я вже казав, що ви не викидаєте тепло в річку, а грієте місто, – пояснює фахівець. – Ще одна перевага – викиди сконцентровані в одній точці, легше контролювати й очищати димові гази».
Як працюють приватні котельні й у чому проблеми з ними
Попри те, що система централізована, в Києві працюють і приватні котельні. «Вони займають невеликий відсоток у Києві, але майже всі нові ЖК живляться від дахових котелень, – зазначає Денис Романович. – Їхній плюс у тому, що ви не залежите від системи теплопостачання міста. У вас сучасна котельня, яка має погодозалежне регулювання, тобто забезпечує більш комфортні умови. Якщо це класно спроєктована котельня, такі є в Україні, то вона ще забезпечує мікроклімат, коли одночасно одна половина будинку гріється, а друга – охолоджується».
Але з приватними котельнями все не так просто. «Ваша котельня перебуває в чиїхось приватних руках і незрозуміло, як ця людина до цього ставиться – просто хоче грошей урвати чи прагне обслуговувати її з дотриманням усіх вимог безпеки. Я брав участь у проєктуванні дахових котелень у Києві в різних ЖК із 2019 до 2021 року й можу сказати, що культура – різна. Для когось це важливий, складний і страшний обʼєкт, яким насправді вона і є. Хтось ставиться до цього легковажно», – розповідає фахівець.
У європейських містах, де теплопостачання – децентралізоване, є жорсткі вимоги й система контролю за постачальниками послуги. В Україні з цим складно, каже інженер. «Контролювати роботу приватних котелень може тільки Держпраці. Хороші фахівці там не хочуть працювати, бо там маленькі зарплати. Тому цей орган дуже просів. І в нього не вистачає ресурсів, щоби контролювати всі котельні. Та чи є в нього та влада? Якщо працівник Держпраці напише припис, то чи будуть його виконувати?» – вдається в питання Романович.
Випадки проблем із такими котельнями – не поодинокі. «Часто люди помилково сприймають локальні дахові котельні як привабливу й економічну модель теплопостачання будинку. Однак ця привабливість закінчується рівно тоді, коли котельня, що відпрацювала 10–15 років, потребує капіталовкладень на ремонт, заміну компонентів тощо. З кожним роком готувати обладнання таких котелень до роботи взимку все важче й важче», – пояснював заступник голови КМДА Петро Пантелеєв.
Чому киянам варто вимкнути бойлери й користуватися гарячою водою з-під крана
Через затяжні відключення гарячої води багато хто з киян відмовився від послуги й поставив собі бойлери. Але використання бойлерів створює велике навантаження на електромережі. За даними голови Асоціації енергоаудиторів Вадима Литвина, бойлери в Києві споживають стільки ж електроенергії, як третина генерації блока АЕС. Як результат – під час відключень усім доводиться довше сидіти без світла.
Гріти воду й отримувати опалення від електроенергії – неефективно, каже Денис Романович. «Електроенергія – це дуже дорогий продукт. Тому грітися від неї – дуже недоцільно. Для цього треба спалити вугілля або газ із КПД 37%, потім отримане тепло трансформувати в електроенергію, передати її й знову трансформувати в тепло. Це дуже неефективна система. Це може бути виправдано тільки браком альтернативи».
Принцип когенерації (одночасного виробництва тепла й електроенергії), за яким працюють ТЕЦ, – навпаки, є ефективним. Бо він передбачає використання водяної пари, яка й так отримується під час виробництва електроенергії з газу чи вугілля.
Що буде з опаленням узимку в разі довгих відключень світла
Система теплопостачання не може працювати без електроенергії. Від неї живляться насоси, які качають воду системою, пальники та інше обладнання ТЕЦ і котелень. Тепер розберемо, що ж буде із цим обладнанням взимку, якщо Україні не вистачатиме генерації електроенергії.
Споживачів електроенергії за надійністю постачання поділяють на три категорії.
I категорія – це споживачі, які не можуть ані хвилини залишатися без електрики. Вони забезпечені резервним живленням, яке підключається автоматично. До цієї категорії належать пологові будинки, палати реанімації, небезпечні виробництва, ключові державні установи, ТЕЦ і головні насосні станції для роботи водопроводу.
ІІ категорія – це ті, які можна перепідключити до електрики в ручному режимі, тобто не миттєво. До цієї категорії належать лікарні, школи, дитячі садочки, великі заводи, котельні.
ІІІ категорію дозволяється відключити від електроживлення на 24 години. До неї належать житлові будинки, офіси, дрібні цехи.
Саме останній категорії споживачів відключають світло за графіками, коли в України не вистачає потужностей. Що буде з котельнями, які належить до другої категорії, залежить від балансу в електромережі, який складеться взимку, вважає Денис Романович.
«Якщо буде така конфігурація, що буде давати змогу покривати [електроенергією] всю критичну інфраструктуру, тоді проблем [з опаленням] не буде. Будуть заживляти критичну й відключати людей. Якщо балансу не вистачить, тоді почнуть відключати критичні обʼєкти. Питання, наскільки децентралізовані ці обʼєкти. Котельні простіше заживити, бо вони звичайні низьковольтні й мають меншу потужність. Таких генераторів дуже багато і їх підключати не так складно, як високовольтні для насосних станцій. Теоретично це означає, що більше обʼєктів підключать. З іншого боку, у теплопостачання й більше обʼєктів: кожна котельня має свій насос, пальник – і все це споживає електроенергію. У насосних станцій один великий насос, який жере все, але качає на пів міста», – розмірковує Денис Романович.
Як підготувалося місто
Понад сто котелень системи централізованого опалення оснащені генераторами, кажуть у КМДА. Це близько двох третин із котелень, які працюють у Києві. Але ще раніше в міській адміністрації звітували, що під’єднали до безперебійного живлення всі, які дозволяла потужність. Імовірно, йдеться про малі квартальні котельні, які забезпечують теплом кілька десятків будинків.
Понад сто котелень у Києві оснастили генераторами, щоб вони працювали безперебійно. Фото: «Київтеплоенерго»
У міста вже є 50 мобільних котелень, які працюють на дизельному паливі. Їх можна буде підключати до лікарень, шкіл чи інших соцобʼєктів у разі надзвичайних ситуацій. На базі цих закладів зможуть працювати пункти обігріву. Такі мобільні котельні вже застосовували під час попереднього опалювального сезону, коли 7 лютого ракетний обстріл пошкодив магістральну трубу теплопостачання. «Для потреб міської клінічної лікарні №2 та опікового центру в Дніпровському районі були оперативно розгорнуті дві мобільні котельні. Майже дві доби обігрів медичних закладів, де перебувають пацієнти з важкими травмами, здійснювався завдяки пересувному обладнанню», – розповіли в КМДА.
Розгортання мобільної котельні. Фото: КМДА
Київ також планує розмістити мініТЕЦ, які одночасно вироблятимуть тепло й електроенергію. Такі установки працюватимуть автономно в разі проблем із центральним теплопостачанням. Відомо, що «Київтеплоенерго» купує 15 мініТЕЦ. Щоправда, встановити їх можуть не цього сезону – за умовами тендеру їх мають поставити до кінця 2025 року.
Чи треба буде зливати воду з батарей
Такий сценарій не виключений, вважає Денис Романович. «Якщо баланс [в енергосистемі] буде настільки поганий, що відключення житлових будинків не буде вистачати й почнуть відключати критичну інфраструктуру, тоді дійсно буде треба зливати воду з мережі. Якщо розмерзається система, то буде ситуація Алчевська», – каже він.
Узимку 2006 року в Алчевську Луганської області прорвало теплотрасу. На вулиці був 20-градусний мороз, і поки прорив усували, вода в трубах встигла замерзнути й розірвала труби.
«Залежно від конструкції, будинок без опалення може остигнути приблизно за 12 чи 48 годин, – пояснює теплоенергетик. – Якщо температура в приміщенні падає нижче нуля, то треба терміново зливати воду. Але потім її буде проблематично залити. Тож якщо злили – то це вже все, треба їхати зимувати на дачу».
Чому під час відключень світла не працює опалення
Частина київських багатоповерхівок має насоси опалення, які живляться від електроенергії. Коли світло вимикають за графіком, помпи не працюють, гаряча вода не циркулює системою опалення – й остигає. Коли відключення довгі й часті, то між ними гаряча вода не встигає дійти до квартир. У такому разі, хоч централізоване теплопостачання й працює, оселі не встигають прогріватися.
Тому, щоб не замерзнути взимку, мешканцям багатоквартирних будинків варто було подбати про встановлення генераторів чи сонячних панелей для живлення цих насосів. Місто має для цього програми співфінансування. Якщо цього не зробити, то збільшується ймовірність, що воду із системи опалення доведеться злити.
Джерело: Чому вимикають гарячу воду й що буде взимку з опаленням. Текст про труби в Києві (частина друга)
