– Ro3kvit і Greenpeace запропонували три сценарії для відновлення Дніпра. Який найбільш реалістичний і чому?
– Перший сценарій передбачає повернення до 2021 року, тобто відновлення річки шляхом реконструкції зруйнованих мостів і дамб [але також інші ініціативи, як-от створення доступних набережних, покращення якості води за допомогою сучасних технологій очищення та збереження культурної спадщини]. За час війни пошкоджена не лише Каховська гребля, але й багато інших місць, берегові лінії річки змінені через війну. Дніпро часто стає полем битви.
Є ще третій сценарій, який пропонує подивитися на річку у вигляді, який, можливо був 100 років тому [сценарій повернення до природи]. Але є кілька проблем. Це дійсно порушить економіку. І не можна на 100% гарантувати, що оригінальний потік усе ще є – через зміни клімату, кількості води й опадів.
Тому залишається середній шлях, другий сценарій, коли природа, а також культурні й соціальні аспекти можуть стати сильнішими. Цей сценарій є найбільш реалістичним [ідеться про перепроєктування пошкоджених потоків. За цим сценарієм пропонують реалізувати екологічно сталі рішення в місцях, де потоки постраждали чи застаріли]. Такий підхід не ігнорує економічний і сільськогосподарський потенціал річки, поєднує інтереси, до того ж не виглядає як найдорожчий. Але цей сценарій було би добре обговорити на місцевому й регіональному рівні.
– Щодо культурного аспекту. Дніпро можна сприймати як річку, яка ділить Україну на схід і захід. На вашу думку, як зробити річку тим елементом, що об’єднує?
– [Фулко бере папірець і починає малювати умовну карту України з Дніпром посередині. Далі повертає папірець іншим боком, і Дніпро ніби розділяє північ і південь].
Ви справді можете дивитися на Дніпро як на поділ між сходом і заходом, де, наприклад, різний клімат, але частково спільний ландшафт. Ділянку, де протікає Дніпро, також можна сприймати як серединну зону, за яку несуть відповідальність усі. Й об’єднувальним елементом можуть бути такі практичні речі, як мости, але можна також створити заповідник або певні культурні програми.
– Загалом які відкриття ви зробили для себе під час дослідження Дніпра? У чому, на вашу думку, нерозкритий потенціал річки?
– По-перше, культурний потенціал: скільки спадщини біля річки чи під річкою! Можна багато вивчати про українську ідентичність, створювати цікаві маршрути для пішоходів і велосипедистів, туристичні маршрути навколо всієї річки з великими містами та маленькими селами.
По-друге, ми ніколи не говорили так багато про Київ, як у цьому проєкті. Навіть якщо ви просто подивитеся на річку в Києві, то зрозумієте, що в ній набагато більше потенціалу в різних аспектах. Багато містян це розуміють, але не мають достатньо сильної позиції, щоб використати справжній потенціал Дніпра. Варто провести ще одне дослідження Дніпра, щоб переосмислити значення річки саме для Києва.
По-третє, я не дуже добре усвідомлював, що є річка, а є її басейн – усі менші притоки, які протікають через річку. Тобто це не про одну лінію, а про багато ліній, які взаємопов’язані. Дві третини українського населення залежить від Дніпра – це не просто кілька людей чи міст. Це справді дуже багато. Тож потенціал не лише Дніпра, але й річкового басейну, дуже великий.
– У дослідженні ви вивчаєте Дніпро з різних боків, починаючи від географії й закінчуючи розглядом річки як лінії фронту. Як саме можна переосмислити річку, ви розповідаєте на прикладі Кременчука. Чому обрали саме це місто?
– Для нас важливо було дослідити потенціал Дніпра й на місцевому рівні. Я не знав, що під час Другої світової війни історичний центр Кременчука був зруйнований на 90%. І, власне, ми маємо небагато інформації про місто, бо архіви й Радянський Союз – невдале поєднання. Не так багато деталей про відбудову Кременчука на початку 50-х років, але в певних місцях вирішили не перебудовувати будівлі наново, бо так виходило краще сполучення між центром міста та річкою. Також промзону замінили на інше місце [йдеться про парк «Ювілейний» і громадський пляж на місці колишньої промислової набережної].
Кременчук – гарне й привітне місто, хоча хтось його називає «прохолодним». Там справді сильний зв’язок із водою, і місцеві мешканці це відчувають, використовують зв’язок із річкою набагато більше, ніж у Києві.
Ми навмисно зробили один розділ у дослідженні, що розглядає пілотний проєкт переосмислення річки в Кременчуці. Це приклад для інших міст, які можуть подумати: «Якщо Кременчук може так зробити, можливо, так зробимо й ми». Тож для кожної громади, розташованої біля річки, ми дали загальні рекомендації щодо того, як підсилити її важливість.
Сподіваюся, деякі муніципалітети, а також бізнеси почнуть працювати разом, щоби думати про майбутнє Дніпра. Вони зможуть підтримувати одне одного, наприклад, разом звернутися до міністерства чи подумати про те, як зробити річку чистішою. Також можуть доєднатися деякі туристичні підприємства, щоб з’ясувати, як зробити цю частину туризму сильнішою. Не все має вирішуватися на вищому рівні. Можна взяти на себе відповідальність, наскільки це можливо, але також розділити її з іншими.
З інтегрованою візією річки Дніпро від команди Ro3kvit і Greenpeace можна ознайомитися за посиланням.
Джерело: Як відбудовувати зруйновані міста і що робити з річкою Дніпро. Інтерв’ю з нідерландським урбаністом
