Діти повернулися до шкіл, отже, й до сезону конкурсів, олімпіад, змагань і конкуренції, хто зробить краще, стрибне вище тощо. Наскільки змагання корисні чи шкідливі для дітей? Результати досліджень тут настільки ж суперечливі, як і думки батьків із цього приводу. То що ж краще дітям? Ось що кажуть наука та дитячий психолог.
Діти та змагання. Що кажуть дослідження й експерти
Є дослідження, які стверджують, що змагальний елемент у завданні шкодить мотивації. Є дослідження, які, навпаки, показують, що діти, які беруть участь у спортивних командних змаганнях, рідше проявляють тривожність і депресивні настрої й краще соціалізуються з однолітками.
Чому ж такі різні дані? Річ у тім, що питання змагання та порівняння – це не те, на що можна однозначно відповісти «погано» чи «добре». Загалом змагання – природна частина нашого досвіду, каже дитяча психологиня й методистка програми психосоціальної підтримки та реабілітації фонду «Голоси дітей» Руслана Мороз.
«Хочемо ми цього чи ні, однаково будемо стикатися в житті з конкуренцією. І це не погано. Здорове, адекватне, дозоване змагання відіграє дуже позитивну роль у розвитку людини, тому що формує цілеспрямованість, формує амбітність, прагнення підвищити якість життя. Питання, а навколо чого ми формуємо цей елемент змагання?», – пояснює експертка. Формувати його важливо навколо бажань і можливостей дитини, а не її батьків, наприклад, чи суспільної думки й настроїв.
Якщо ми віддаємо дитину на якусь секцію чи мотивуємо її брати участь у конкурсах, це насамперед повинно бути винятково бажанням дитини, пояснює психологиня. Бо немає нічого гіршого, ніж те, що дитина проживає не своє життя або змагається не тому, що їй щось цікаво, а тому, що хоче заслужити любов батьків.
«У дитини повинен бути період, коли вона впевнена, що може підкорити світ. Що вона важлива просто тому, що є. Ця впевненість формується на основі побутових ситуацій. От дитина сама пішла, сама відчинила двері, сама дотягнулась до якоїсь речі. Їй у цей період украй важливо почути, наскільки вона молодець, як чудово, що це виконала. Це дуже короткий період, але вкрай важливий. Тільки якщо дитина зростає в підтримці, вона буде готова до конкуренції у великому світі», – каже психологиня.
Як перетворити змагання на зростання, а не травму
Стрес, невдачі та розчарування – невіддільна частина життя. Та в одній ситуації вони можуть навчити дитину стійкості та стресостійкості. А іншій – дати відчуття власної безпорадності та неспроможності, незалежно від того, скільки призових місць отримала дитина.
«Є поняття права на помилку, – зауважує експертка. – Батьки з малих років повинні пояснювати, що в дитини може щось не вийти. Що це не проблема. Тоді дитина росте з відчуттям, що навіть якщо вона не здобуває перемогу або призове місце – це безпечно. Це не визначає її й усе її подальше життя. Саме діти, які сприймають помилки як тимчасове явище, найчастіше досягають успіху».
Загалом, за версією Інституту конкурсних наук, змагальницький елемент у грі й освіті може навчити дітей:
- працювати в команді;
- навчити того, що різні люди міркують по-різному;
- побачити власні слабкі та сильні сторони;
- відзначати власний успіх на різних його етапах;
- покращити оцінку ризиків;
- формувати ментальну стійкість;
- навчити дитину прагнути зростання тощо.
Проте важливо, навколо чого батьки й освітяни формують елемент змагання. Навколо того, щоб стати кращими за сусідську доньку? Або щоб дитина отримала медалі, які не отримали свого часу вони? Чи щоб у змаганні дитина досягла саме своїх бажань і піку своїх можливостей? Щоби порівняла себе не з іншими, а із собою в минулому?
Це стосується і спорту, і танців, і пісенних конкурсів типу дитячого Євробачення. Усе може бути на користь, якщо в центрі – дитина, а не амбіції чи навіть… фінансова мотивація батьків.
«Можна віддати дівчинку в модельну студію, якщо там будуть робити акцент на поставі, впевненості в собі, розкриття себе в різних образах. Тим паче, якщо дівчинка цього хоче. А можна зробити з привабливості дівчинки ледь не бізнес, гроші з якого потім підуть на психотерапевтів уже в підлітковому періоді», – зауважує Руслана Мороз.
Якщо дитину цінують безумовно, а не за красу чи розум, якщо дитина з дитинства розуміє, як вона важлива, що найкраща для своїх батьків, то, за словами психологині, навіть складні етапи перехідного періоду з акне та зміною тіла пройдуть нетравматично. Так, вони завдаватимуть дискомфорт, але це не стане причиною депресії, самоушкоджень чи суїцидальних думок.
Експертка каже, що найкращі способи внести здоровий змагальницький елемент у розвиток і навчання дитини – віддати її на командні спортивні ігри та грати в настільні ігри: «Я працювала з дитиною, чий батько її знецінював. Хлопчик був украй невпевненим у собі. На сесіях ми грали з ним у дартс. Спочатку я спеціально піддавалась йому, щоб він відчув, що може виграти. Через якийсь час, орієнтовно через пів року, я почала грати чесно. Але успіх уже «надав йому крила». Він був готовий зустрітись із програшем і зробив це гідно».
Акцент на тому, що виходить, а не навпаки
Українське суспільство ще вчиться концентруватися не на негативі. Особливо це важливо у вихованні дітей. Це може проявитися в дрібницях: наприклад, під час уроків письма підкреслювати літери, які вийшли, замість вказувати на невдалі.
Батьки часто наймають дітям репетиторів із предметів, які вдаються погано, але нехтують тим, що вдається гарно.
«Людина не може бути обдарованою в усіх напрямах. Важливо знати базу фізики, історії, математики тощо. Але якщо в дитини талант у малюванні, акцент варто робити на цих здібностях. Звичайно, не варто ігнорувати базові компетенції. Але покращення предмета, який не вдається, не повинні йти коштом талантів дитини до чогось», – каже Мороз.
Текст: Наталія Бушковська
